Більше трьох мільярдів гривень науковим установам: як виші модернізують свої дослідницькі потужності.

Автор Ганна Толстанова Експертка з розвитку дослідницьких університетів, докторка біологічних наук, професорка ННЦ "Інститут біології і медицини" КНУ імені Тараса Шевченка, засновниця ГО "Професійна мережа менеджерів вищої освіти і науки України", лауреатка державної премії Украіни в галузі науки і техніки. Раніше- проректорка з наукової роботи КНУ імені Тараса Шевченка, перша заступниця голови Ради проректорів з наукової роботи МОН України.

Чи можливо створювати технології світового рівня без сучасної лабораторії? Навряд. Саме тому сьогодні боротьба за конкурентоспроможність науки дедалі більше стає боротьбою за дослідницьку інфраструктуру. Від неї залежить, чи буде спроможний університет чи наукова установа проводити дослідження світового рівня, залучати міжнародні гранти й бути повноцінними партнерами у міжнародних наукових проєктах та інтегруватися в європейський дослідницький простір. Саме тому розвиток дослідницької інфраструктури стає одним із головних пріоритетів фінансування української науки.

У 2026 році, за підсумками державної атестації, вищі навчальні заклади та наукові організації отримали 3 мільярди гривень для підтримки наукових досліджень. Вперше в історії це фінансування має обов'язкову умову: 20% коштів повинні бути витрачені виключно на розвиток дослідницької інфраструктури. Це включає модернізацію лабораторій, придбання сучасного обладнання та створення потужних обчислювальних систем для проведення наукових досліджень.

Тобто йдеться не лише про новий механізм розподілу коштів, а й про зміну пріоритетів: від фінансування функціонування -- до інвестицій у дослідницьку інфраструктуру.

Для того щоб розвиток дослідницької інфраструктури в Україні був організованим, а інвестиції — доцільними, країна розпочала розробку Дорожньої карти для дослідницьких інфраструктур. Цей проект реалізується в рамках ініціативи Research Infrastructure Foresight Framework (RIFF), що фінансується програмою Horizon Europe. Метою документа є визначення ключових напрямків розвитку наукової інфраструктури, який стане основою для залучення як державних, так і міжнародних інвестицій.

Однак сама Дорожня карта не генерує лабораторії та не здійснює закупівлю обладнання. Для цього необхідний механізм фінансового розподілу. Таким механізмом виступила нова модель державної атестації наукових закладів та університетів. На основі її результатів навчальні заклади та наукові установи отримали початкове фінансування, частина якого повинна бути інвестована в удосконалення дослідницької інфраструктури.

Проте не менш значущим є те, як виші використають цю можливість. Чи стане нова фінансова модель імпульсом для прогресу в науці, або ж вона перетвориться на можливість лише для забезпечення університету додатковими ресурсами?

Причини, чому українська наука вимагає оновленої дослідницької інфраструктури.

Аудит дослідницької інфраструктури України, здійснений за підтримки Європейської комісії в період 2024-2025 років, виявив глибокі системні проблеми, які накопичувалися протягом багатьох років. Дороге обладнання часто розподілено між різними установами, що призводить до дублювання ресурсів або їх недостатнього використання. Наукові групи часто діють ізольовано, а фінансова система залишається надто розпорошеною — в ній задіяно понад двадцять основних розпорядників бюджетних коштів. Як наслідок, навіть наявні ресурси не завжди використовуються максимально ефективно. Закуплене обладнання поповнює активи університетів, проте не завжди експлуатується в повному обсязі.

Відповіддю на ці виклики має стати формування мережі дослідницьких інфраструктур, заснованої на принципах спільного користування, що дозволить дослідникам з різних організацій отримувати доступ до ресурсів. Наприклад, якщо університет інвестує десятки мільйонів гривень у придбання електронного мікроскопа, але його використовує лише одна кафедра, тоді вигода від такої покупки буде обмеженою. Натомість, якщо це обладнання функціонує в центрі спільного користування, де можуть працювати науковці з різних університетів, це суттєво підвищує ефективність використання дорогих наукових ресурсів.

Як початкове фінансування сприяє університетам у вдосконаленні дослідницької інфраструктури.

Перші результати використання університетами базового фінансування свідчать: кошти дедалі частіше використовують не для вирішення поточних потреб, а для розвитку успішних проєктів, розпочатих у межах грантів та державних програм.

Саме таку модель демонструє Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Центр високопродуктивних обчислень та машинного навчання КНУ, створений за підтримки Національного фонду досліджень України, тепер розширюється вже за рахунок базового фінансування. Частину коштів університет спрямовує на розвиток серверної інфраструктури та обчислювальних потужностей, необхідних для біоінформатики й хемоінформатики. Обидві ці галузі є міждисциплінарними: вони поєднують біологію чи хімію з інформатикою, математикою та статистикою, отже потребують обчислювальних потужностей.

Схожу стратегію застосовує і Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» імені Ігоря Сікорського. Раніше отримані інвестиції допомогли університету розбудувати космічну дослідницьку інфраструктуру, а тепер, завдяки базовому фінансуванню, КПІ переходить до реалізації своєї власної космічної програми та підготовки нових супутникових місій. Таким чином, базове фінансування стало частиною довгострокового плану університету, а не просто разовою закупівлею обладнання.

Проте варто зазначити й інший аспект. Зміни торкаються не лише напрямків, в які вкладають кошти університети, а й способів їх використання. Дослідницька інфраструктура уже не є самоцільною; натомість вона поступово перетворюється на фундамент для прикладних досліджень, міжнародного співробітництва та потенційної комерціалізації інновацій.

Каразінський університет активно розширює свою лабораторію Karazin BioMed, орієнтуючись на біоінженерні дослідження. Львівська політехніка зосереджується на створенні інфраструктури для DeepTech-прототипування та участі в європейських консорціумах Horizon Europe. НУБіП розвиває платформи, що спеціалізуються на сучасних агротехнологіях та відновленні земель, тоді як Дніпровська політехніка відкриває лабораторії, присвячені вивченню критичних мінеральних ресурсів.

Що потрібно, аби інвестиції в науку справді запрацювали

Попри очевидні позитивні зміни, самі університети визнають: закупівля сучасного обладнання -- лише перший етап модернізації. Значно складнішими викликами є його довгострокове утримання, підготовка фахівців і створення відкритої системи доступу до дослідницької інфраструктури.

Сучасні спектрометри, електронні мікроскопи та біопринтери перестали бути одноразовими інвестиціями. Таке обладнання вимагає регулярного сервісного обслуговування, витратних матеріалів, які коштують чимало, а також періодичного калібрування та оновлення програмного забезпечення. Крім того, необхідні кваліфіковані інженери, здатні забезпечити безперебійну роботу приладів. Без цих складових навіть найновіші технології можуть швидко втратити свою цінність.

Кадрове питання в українській науці є надзвичайно актуальним. Згідно з оцінками Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. Доброва НАН України, кадровий ресурс у цій сфері опинився у критичному становищі. Без залучення молодих науковців країна може зіткнутися з втратою не лише можливості генерувати власні наукові інновації світового рівня, але й здатності ефективно впроваджувати передові міжнародні технології.

Ще один важливий аспект — це відкритість науково-дослідницької інфраструктури. Якщо новостворені лабораторії будуть функціонувати виключно для окремих факультетів чи навчальних закладів, країна знову ризикує отримати розпорошену систему, де коштовне обладнання не використовуватиметься в повному обсязі. Натомість європейські практики передбачають спільний доступ до дослідницьких ресурсів для університетів, наукових установ, підприємств та міжнародних партнерів. Саме таку модель Україні ще потрібно реалізувати.

Українська наука проходить, напевно, найбільш значну трансформацію за останні десятиліття. Вперше держава почала системно вкладати кошти не лише в утримання наукових установ, але й у підвищення їхньої конкурентоспроможності. Інвестиції, що перевищують три мільярди гривень, стали важливим початком цього процесу. Проте це лише перший етап значно ширшої реформи.