Про мед, війни та командира "Бджоли"

З початком повномасштабної війни пасічник із Прикарпаття Іван Юсько взяв собі позивний "Бджола" та пішов на війну із двома синами - Дмитром і Денисом

Чоловіки почали свою службу в 102-й бригаді тероборони Збройних Сил України. Майже два місяці тому Івана Юська демобілізували через проблеми зі здоров'ям. Після кількох операцій ветеран вирішив продовжити процес реабілітації вдома, поряд зі своєю улюбленою пасікою, куди він привіз бджолину родину з фронту. Він розповідає, що його "переселенці" не лише адаптувалися біля карпатського лісу, але й принесли нове потомство. Ми зустрічаємося з Іваном Васильовичем на Ветеранському ярмарку в Івано-Франківську. Сюди він привіз продукцію бджільництва з рідного селища Делятин. Ветеран пригощає квасом, ділиться спогадами про війну та розкриває секрети вживання меду.

ВАЖКО БОРОТИСЬ У ВІЙНІ З СИНАМИ

Іван Юсько - військовий за освітою. Він працював техніком-інженером в авіації до 2010 року. Коли розпочалася повномасштабна війна, він вирішив стати на захист України разом зі своїми двома синами, Дмитром і Денисом, яким на той момент було 27 і 23 роки відповідно.

- Це не вони мене підбадьорили. Я вирушив на війну, щоб пильнувати за ними, - пояснює Іван Васильович.

Заявляють, що всі троє почали свою службу в 102-й бригаді Територіальної оборони Збройних сил України. Проте, вони опинилися в різних підрозділах, тому зустрічалися не так вже й часто. Найстарший серед них, Дмитро, здобув військовий досвід під час служби в АТО ще до початку повномасштабної війни, а Денис, завершивши навчання на військовій кафедрі, отримав посаду командира роти. Сьогодні обидва захищають Україну.

Зі старшим братом я частіше бачився, адже ми перебували на сусідніх позиціях. Утрьох ми зустрілися в Гуляйполі, і це була єдина така зустріч під час служби. Як батько можу сказати, що бути з синами на війні - це вкрай важко. Після обстрілу, коли ще немає жодної інформації, я мчу туди, хвилююся... Нікому б не хотілося пережити таке, - ділиться Іван Юсько.

Свій бойовий шлях він розпочав як командир взводу, а завершив на посаді заступника командира 78-го батальйону 102-ї бригади територіальної оборони. Він розповідає, що майже місяць провів з побратимами на Донеччині, а потім більше трьох років утримував позиції поблизу Гуляйполя. Щодо своїх поранень і контузій, то він жартує, що має "всі можливі варіанти". Найскладнішим стало наскрізне поранення руки, а найпам'ятнішим - момент, коли його автомобіль підірвався на міні. Машина згоріла вщент, але майор Юсько виявився живим.

Усі свої "подарунки" я отримав на Гуляйполі. Коли мене поранили в ближньому бою, я навіть не встиг натиснути на спуск, адже куля пробила бронежилет і вийшла через руку. Я тримав автомат, але він став для мене важким і нерухомим. На щастя, мої товариші по службі встигли прикрити мене, - згадує ветеран.

Гуляйпільський район

Під час війни Іван Васильович вибрав собі позивний "Бджола". Він пояснює це своєю пристрастю до бджільництва, якому присвятив більше 20 років. Раніше на його пасіці налічувалося 280 бджолосімей, але тепер їх залишилося лише 140.

За бджолами потрібен постійний догляд, але під час війни не було кому це робити, тому вони й покинули свої вулики, як кажуть у нас. У нашому підрозділі служили військові різного віку — від молодих хлопців до бійців, які були старші за мене. Мені не подобалося, коли до мене зверталися формально, тому я надавав перевагу, коли мене називали "Бджола". Так і казали: "Іде Бджола!", — з усмішкою згадує ветеран.

Згадує, що до початку війни він часто переміщався зі своїми бджолами, щоб мед мав кращий смак. Сини завжди приходили йому на допомогу на пасіці. Але коли розпочалася повномасштабна війна, він лише у снах міг бачити свою улюблену пасіку.

Вони часто з’являлися мені у снах. Мої побратими знали про мою пристрасть до бджіл. Одного разу вони прийшли і повідомили, що над самим командно-спостережним пунктом сів рій бджіл. Я швидко під’їхав на бусі, виліз на дерево і зловив рій у ящик. Привіз їх сюди у 2024 році. Той рій з Гуляйполя не лише вижив, а й дав мені потомство, яке я вже встиг розподілити. У нас дуже сприятливі умови - багаті ліси, річки і корисні трави. Мій дім розташований всього за 400 метрів від лісу, а бджолина зона для роботи - це 2-3 кілометри. Тому наш мед відзначається неймовірною чистотою, - запевняє Бджола.

Цікавлюсь у нього, який мед з його пасіки є найсмачнішим.

Кожна людина має свої смакові вподобання. Особисто я дуже люблю липовий мед, адже його смак неймовірно яскравий. А якщо говорити про лікування застуди, то рекомендую хвойний мед, який також відомий як падевий (він отримується з солодкого соку, що виділяється на листках або хвої). Лише три дні тому я займався відкачуванням різнотрав'я та квіткового меду. Мед з акації – це єдине, що можуть вживати люди з діабетом. А для тих, хто має проблеми з печінкою, найкращим вибором буде гречаний мед, – ділиться своїми знаннями чоловік.

Поки ми розмовляємо, до пасічника підходять люди. Він пропонує смакувати мед, ділиться порадами. Розповідає, що тепер меду значно менше через посуху, але роботи біля пасіки вистачає. Вона й стала його реабілітацією після кількох операцій на хребті.

Я ГОДИНАМИ МОЖУ ВИКЛАДАТИ КОМПОЗИЦІЇ З МЕДОМ

У моїй сім'ї ніхто ніколи не займався бджільництвом. Я з захопленням спостерігав за сусідом, який невтомно трудився на своїй пасіці. У шість років я вирішив придбати свої перші вулики. З бджолами не існує можливості щось відкласти на потім; тут потрібно діяти негайно і безпомилково. Це справжня наука, - підкреслює ветеран.

Він стверджує, що ця діяльність настільки захоплююча, що без бджіл вже не може уявити своє життя. Перед початком війни Іван Юсько брав участь у створенні книг про бджільництво, а згодом усвідомив, що ведення пасіки може слугувати своєрідною терапією після фронтових буднів.

Я можу годинами займатися створенням таких медових композицій (показує, - авт.). Для цього потрібно мати терпіння, як на фронті. Кожна моя робота унікальна, і це приносить мені спокій і розслаблення. Іноді навіть зовсім забуваю про перерву на куріння, - усміхається ветеран.

Питаю, як бджоли вітали бійців, які повернулися з фронту.

- З обуренням. Наче хтось запитав: "Куди ти пропав на стільки часу?", - усміхається Іван Васильович.

- Чи відчували ви сум за тривалою відстанню?

Вони можуть трохи вкусити, якщо їх не обережно стиснути. Проте бджоли не нападають без причини. Це трапляється лише тоді, коли вони голодні або коли хтось порушує їхній простір. Все схоже на людську поведінку, - розповідає Іван Васильович.

Згадає, як у 2023 році натрапив на покинуту пасіку в розореному селі на Запоріжжі. Зателефонував волонтерам, щоб вони доставили йому на фронт ємності, і витягнув звідти приблизно 300 літрів меду.

Волонтери в той час роздавали мед уздовж усієї лінії фронту. Меду там було в надлишку. Головне, щоб люди бажали його споживати, - згадує ветеран.

Запитую, як він вживає мед.

У мене є спеціальний мед, приготований із сумішшю імбиру та лимонів. Щоранку я берусь за ложку цього меду, розмішую його в живій воді, яка не піддавалася кип’ятінню, і випиваю за пів години до сніданку. З того моменту я відчуваю себе по-іншому, ніби сповнений енергії. Хоча я не стверджую, що мед здатний вилікувати всі хвороби, його вживання, безумовно, є корисним. Мед - це натуральний продукт, який легко засвоюється організмом і не створює додаткового навантаження, а лише приносить користь, - говорить пасічник.

БДЖОЛИ - ЦЕ НАШЕ БАЖАННЯ І НАША СПОВНЕНА ДОЛЯ

Зараз Іван Васильович проводить переговори з "Домом Воїна" у Франківську, обговорюючи можливість організації лекцій з бджільництва для ветеранів. Щодо державної підтримки для створення власної пасіки, він поки що не замислювався. Іван зазначає, що наразі все ретельно обмірковує і не має наміру поспішати, але вже усвідомлює, що пасіка – це його довгострокове захоплення. Навіть якщо йому не нададуть жодної допомоги.

- Ще є така діяльність як аероапітерапія - сон над вуликами. Можна ще це спробувати, але там треба співпрацювати із психологом, бо ж головне у цій діяльності - не зашкодити людям, - міркує Іван Васильович.

Вона вважає, що незважаючи на свою охоту спілкуватися, тепер надає перевагу меншій кількості слів про війну, адже розуміє, що з кожним роком вона стає все більш складною.

- Тепер люди на війні дуже виснажені. Настільки, що навіть не зважають на небезпеку, і це на війні - головна проблема. От летить ворожий дрон - то й летить. Багато хто не зважає, бо в них уже немає сил на це реагувати. І ще одна проблема - немає людей, аби їх замінити, - міркує ветеран.

Питання, як можна змінити цю обставину.

Існує безліч бригад, які не залучені до бойових дій. Можна організувати ротацію, включивши до війська також поліцію та чиновників, які мають броні. Тепер в селі шість чоловіків перевіряють витік газу, а раніше цю роботу виконувала лише одна жінка. Зізнаюся, мені значно приємніше говорити про бджільництво, ніж про війну.

Чи буде ветеранам, які вирішили спробувати себе в бджільництві, просто розпочати цю діяльність сьогодні?

Мені стало простіше, оскільки маю досвід. У мене близько 400 вуликів, але вони справді виконують свою роль лише тоді, коли в них живе бджолина сім'я. Бджолярство є бізнесом, адже успіх приходить до тих, хто щиро любить цю справу; якщо ж хтось займається цим лише заради грошей, навряд чи досягне успіху. Відверто кажучи, для старту в цій справі потрібно вкласти щонайменше 200 тисяч гривень. Важливо також підтримувати контакт із іншими бджолярами, хоча зараз багато з них припинили свою діяльність. Чимало наших членів Спілки пішли на фронт, один з них загинув. В Прикарпатті ми спостерігаємо зменшення кількості пасік. Психологія бджолиних сімей дивовижно схожа на людську: щоб отримати результат, необхідно працювати. Тому бджоли завжди мають бути в дії. "Бджоли — це символ свободи, і це наш шлях", — таке моє гасло в житті, — усміхається ветеран і повертається до людей, які вже вишикувалися в чергу за медом та смачним квасом від "Бджоли".

Ірина Дружук, місто Івано-Франківськ.

Фото авторки та з родинного архіву Івана Юська