Дослідники виявили, яким чином ВІЛ може приховуватися в організмі.

Це має велике значення для терапії пацієнтів.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) печально відомий своєю здатністю ховатися в організмі людини десятиліттями, що вимагає тривалого лікування, яке запобігає його виходу зі стану спокою. У новому дослідженні вчені змогли з'ясувати, де і як ВІЛ ховається, що важливо для лікування пацієнтів, повідомляє Science Alert.

У латентний період ВІЛ може залишатися в окремих клітинах-господарях у формі неактивного "провірусу" — вірусного геному, що інтегрується в ДНК клітини-господаря.

Тому його так важко викорінити навіть із використанням сучасних методів, таких як антиретровірусна терапія. Вони можуть пригнічувати реплікацію вірусу, знижувати вірусне навантаження і зупиняти прогресування захворювання, але не здатні впливати на приховані провіруси.

Це означає, що антиретровірусна терапія може придушити, але не повністю усунути ВІЛ, змушуючи багатьох пацієнтів продовжувати лікування нескінченно або піддавати себе ризику рецидиву вірусної інфекції.

Попередні дослідження показали, що ВІЛ може ховатися в тканинах різних органів, включно з мозком, нирками, печінкою і шлунково-кишковим трактом. Він також може ховатися в Т-клітинах імунної системи, клітинах шкіри, лейкоцитах і органоспецифічних клітинах, таких як подоцити нирок і підтримувальні клітини нейронів.

Численні аспекти латентного періоду ВІЛ досі недостатньо досліджені. Це стосується не лише місць, де може перебувати вірус, але й механізмів його проникнення в різні тканини та клітинні типи, а також процесів, за допомогою яких він закріплюється в них.

У свіжому дослідженні науковці встановили, що ВІЛ реалізує свої цілі, застосовуючи специфічний для тканин механізм, приховуючи свою присутність у ДНК клітини-господаря, і адаптуючи свою активність відповідно до оточуючих умов.

"Ми з'ясували, що ВІЛ не інтегрується в геном випадковим чином. Натомість, його поведінка підпорядковується специфічним закономірностям у різних типах тканин, які, ймовірно, формуються під впливом місцевого середовища та імунної реакції. Це дозволяє зрозуміти, чому ВІЛ може залишатися в організмі протягом багатьох років і чому деякі тканини здатні виступати резервуарами для вірусу", -- зазначив мікробіолог Стівен Барр з Західного університету Онтаріо.

У ході дослідження науковці проаналізували зразки крові, а також тканини товстої кишки, стравоходу, тонкого кишківника і шлунка у пацієнтів, включаючи одиничні зразки мозкової тканини.

Дослідники проаналізували, як часто ВІЛ інтегрується в певні частини геному господаря, а потім порівняли закономірності, які вони спостерігали в різних тканинах організму різних людей.

"Розуміння того, в яких ділянках наших геномів міститься вірус, дозволить знайти ефективні методи впливу на ці клітини та тканини через спеціалізовану терапію – чи то шляхом їх знищення, чи шляхом 'глушіння' активності вірусу", – зазначив молекулярний вірусолог Гвідо ван Марле з Університету Калгарі.

Дослідники здійснили відкриття, використовуючи рідкісні зразки тканин, зібрані у пацієнтів на початкових етапах пандемії ВІЛ/СНІДу, ще до впровадження сучасних терапій. Це дало можливість вченим спостерігати за вірусом у його природному середовищі в різних органах одних і тих самих індивідів.

Нагадуємо, що дослідження генетиків свідчать про те, що віруси відіграли важливу роль у становленні сучасної людини. Вони модифікували людську ДНК під час ембріонального розвитку та процесів ділення стовбурових клітин.