Жінкам доводилося витримувати це годинами: як універмаги перетворили історію громадських туалетів.
Ситуація почала змінюватися лише на початку XX століття, коли великі універмаги зрозуміли, що зручні туалети приваблюватимуть більше покупчинь.
До виникнення доступних громадських туалетів жінки не мали змоги вільно пересуватися містами, оскільки їм доводилося заздалегідь планувати свої маршрути, враховуючи можливість знайти вбиральню. Це явище історики охрестили "повідком для сечовипускання".
Цю інформацію можна знайти в статті журналу Popular Science.
Згідно з висловленнями авторів, на протязі великої частини новітньої історії жінки стикалися з обмеженнями свободи пересування, пов'язаними з труднощами у пошуку громадських туалетів. У порівнянні з чоловіками, жінки часто не мали можливості скористатися такими закладами через соціальні заборони або навіть явні обмеження.
Чому жінкам було заборонено користуватися громадськими вбиральнями?
Ще в епоху Стародавнього Риму існували громадські туалети, проте жінкам з багатих верств суспільства не дозволялося їх використовувати.
Ситуація не надто змінилася навіть XIX століття. Коли 1851 року на Великій виставці в Лондоні представили перші громадські туалети зі змивом, жінки не отримали такого самого доступу до них, як чоловіки.
Деякі представники суспільства вважали, що жінкам буде незручно користуватися громадськими вбиральнями. У певних ситуаціях чоловіки навіть спеціально ставили перепони на шляху до створення жіночих туалетів.
Навіть коли у містах стали з'являтися громадські туалети, вони зазвичай були розташовані в ізольованих зонах і залишалися без контролю. Це викликало у жінок побоювання не тільки за можливу критику, але й за власну безпеку.
Так виникло поняття "повідок для сечовипускання" -- умовне обмеження відстані, на яку жінка могла віддалитися від дому, не маючи можливості скористатися туалетом. За оцінками, людина може утримуватися від сечовипускання приблизно дві-п'ять годин, але регулярно відкладати відвідування туалету не рекомендується.
Як універмаги вплинули на ситуацію
Переломним моментом стали великі магазини. 1907 року чиказький універмаг Marshall Field's відкрив комфортні громадські туалети для жінок. Їх облаштували так, щоб відвідувачки могли не лише скористатися вбиральнею, а й довше залишатися в магазині. Там були просторі кабінки та кімната для догляду за дітьми.
Пізніше цю концепцію адаптував британський бізнесмен Гаррі Селфрідж, який заснував у Лондоні універмаг, що носить його ім’я. Він зробив крок уперед, облаштувавши в жіночих зонах гарячу воду, телефони та письмові столи. Власники магазинів керувалися, в першу чергу, комерційними інтересами, адже комфортні умови дозволяли жінкам більше часу проводити за покупками, що, в свою чергу, стимулювало їхні витрати.
Однак ці зміни мали й ширші наслідки. Наявність безпечних громадських туалетів допомогла активісткам вимагати облаштування жіночих вбиралень в інших громадських місцях. Також жінкам стало простіше збиратися разом, обговорювати свої права та організовувати діяльність суфражистського руху.
Автори цього матеріалу підкреслюють, що доступ до громадських туалетів продовжує бути значущою соціальною проблемою, особливо для трансгендерних осіб, чиї права на користування вбиральнями зазнають обмежень через деякі законодавчі ініціативи в США.
Історія громадських туалетів свідчить про те, що наявність звичайної вбиральні є не лише питанням особистого комфорту, а й суттєвим аспектом вільного пересування по місту, можливості працювати та активно долучатися до соціального життя.
Нагадаємо, в Україні компанії долають брак кадрів, перенавчають працівників та залучають жінок до професій водіїв і будівельників.