Бути схожим на Фому. Чому сумніви у вірі – це природно.

Фото: Вікіпедія Святий Фома. Рубенс

Отче, що можна сказати про апостола Фому, якого часто називають "невіруючим"?

Ім'я Фома походить з давньоєврейської мови і означає «близнюк». Пізніше він отримав грецьке прізвисько «Дідім», що також перекладається як близнюк. Таким чином, можна зробити висновок, що він міг бути близнюком. В Біблії про апостола Фому, як і про багатьох інших апостолів, наведено небагато відомостей. Відомо, що він був юдеєм, ймовірно, родом з Галілеї. Більше деталей про його життя можна знайти в апокрифічних текстах. Зокрема, у «Діяннях Фоми» є згадки про його діяльність. Після Вознесіння Ісуса Христа та Зіслання Святого Духа йому було визначено проповідувати на теренах сучасного Іраку, а згодом і в Індії. Саме там апостол Фома закінчив своє життя мученицькою смертю — його вбили списами. Його поховали в Індії, хоча частина його мощей була перенесена до міста Едесси (тепер це Туреччина) та в інші регіони. В Індії досі існує громада, що називає себе «християнами апостола Фоми».

Найголовніше, що ми знаємо про Фому, це його прагнення впевнитися в дійсності воскресіння Ісуса Христа. Саме тому його знають як "Фому Невіруючого". Це прізвисько стало відомим афоризмом.

Нагадайте цю історію.

Після воскресіння Ісуса Христа Він неодноразово з'являвся багатьом людям, зокрема, своїм учням та апостолам, які збиралися для спілкування і молитви в різних домах. Вони робили це таємно, оскільки боялися переслідувань з боку юдеїв, які вбили їхнього вчителя, і хвилювалися, що таке ж може статися й з ними. На момент приходу Святого Духа вони ще не мали повного розуміння місії, яку здійснив Ісус. Одне з перших явлень Ісуса сталося в присутності всіх учнів, окрім Фоми. Коли апостоли розповіли йому про свою зустріч із Воскреслим, він відповів відомими словами: "Поки не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в бік Його, - не повірю" (Івана 20:25).

Наступного разу Ісус Христос з'явився апостолам вже тоді, коли був між ними Фома. І відбувається діалог між Ісусом Христом і апостолом. Каже Христос: "Простягни свій палець сюди і подивись на Мої руки; простягни свою руку і вклади в Мій бік. І не будь невіруючим, а віруючим!". І апостол Фома побачивши це, пересвідчившись, вигукує відому фразу, яка, до речі, є дуже яскравим свідченням віри апостолів в те, що Ісус Христос був Богом: "Господь мій і Бог мій!" І каже тоді Христос у відповідь: "Тому, що ти побачив Мене, ти повірив. Блаженні ті, які не бачили, й увірували!"

Зображення: Вікіпедія Невіра святого Томи. Караваджо

Водночас ми розуміємо, що Христос не засуджує Фому, не картає, що от, мовляв, ти такий-сякий, як ти міг не вірити, я ж попереджав, що воскресну. Чому? Та тому, що не тільки він сумнівався. Інші апостоли, коли жінки-мироносиці їм сказали, що Христос воскрес, також не повірили. Петро з Іоаном побігли до гробу, щоб переконатися, і побачили відвалений камінь, порожній гріб, пелени, але жінкам не вірили. Фома вчинив абсолютно так само: він не повірив, поки сам не побачив.

Бог народився. Яким насправді був Ісус та як прожив своє земне життя

Христос з терпимістю і співчуттям ставиться до тих, хто вагається у своїй вірі.

Так, ми багато разів у цьому переконуємося. Наприклад, коли Ісус Христос йшов по воді, а його апостоли перебували в човні і дуже злякалися. Петро зробив кілька кроків по воді, але потім почав тонути. Тоді Христос простягнув до нього руку і запитав: "Чому ти сумніваєшся, маловіре?" Але Петро не був засуджений. Є ще один випадок, коли батько привів свого сина, який страждав від біснування, до Ісуса, щоб той його зцілив. І Христос запитав: "Чи віриш ти?" На що батько відповів: "Вірю, але допоможи моєму невірству". Він визнає свої сумніви і усвідомлює, що його віра не зовсім досконала, тому просить про допомогу. Ісус не засуджує його за це, а зцілює хлопчика. У Старому Завіті Бог суворіший до тих, хто сумнівається (згадаємо, як Мойсей був покараний за свої сумніви), але ми не бачимо, щоб Ісус Христос звинувачував когось у сумнівах. Він розуміє, що людям властиво шукати підтвердження своїх переконань.

Бо дуже мало людей наслідують принцип Тертуліана, якого Церква називає учителем, але не отцем через деякі єретичні погляди. Він казав: "Credo quia absurdum est", тобто "Вірю, бо це абсурдно". Тобто віра його будувалася на тому, що неможливо пояснити. Є люди, які вірять, незважаючи ні на що. Ні на сумніви, ні на, здавалося б, абсурдність деяких речей. Але таких насправді небагато. Більшість людей на землі, в тому числі й отці церкви, хотіли чи хочуть вірити усвідомлено, шукаючи пояснення незрозумілим речам. Недаремно християни для пояснення багатьох процесів, багатьох подій, навіть чудес, звертаються до науки.

Зображення: pomisna.info Літургія в Неділю Фомину. Золотоглавий собор Святого Михайла.

Фома, Петро, Нафанаїл та інші шукали відповіді на свої запитання. Сьогодні безліч людей сумнівається у науково підтверджених фактах, як-от, що Земля має форму кулі. Тож, звичайно, вони також можуть сумніватися у питаннях віри. Це показує, що сумнів і прагнення розумом пізнати віру є невід’ємною частиною людської природи. Христос не засуджує це, а багато святих навіть вважають його чеснотою.

Яскраві та крилаті істоти. Де вони мешкають і яким чином виглядають ангели?

Щасливі ті християни, що жили в часи Христа, адже вони мали можливість "вкласти пальці в рани" і стали свідками його земних чудес. Набагато складніше доводиться тим, хто сьогодні намагається знайти докази.

Саме тому Христос проголошує, що блаженні ті, хто не бачили, але вірять. Їхні серця не обтяжують сумніви, адже вони прийняли Бога з непохитною вірою. Кожна людина сприймає світ по-своєму: хтось керується розумом, а хтось покладається на емоції та відчуття. Тертуліан не потребував додаткових пояснень, тоді як Фома Аквінський та Блаженний Августин шукали логічного обґрунтування для своєї віри. Афінагор Афінський, язичник за походженням, намагався спростувати християнські вчення, використовуючи філософські та наукові аргументи. Він вирішив створити критику християнства, однак, в процесі дослідження Священних текстів і християнського вчення, сам став автором апологетичного трактату, який захищав цю віру, і врешті-решт перейшов у християнство. Блаженний Августин, який також шукав істину і досліджував різні філософії, ведучи при цьому безладне життя, зрештою знайшов спокій у християнстві і став відданим віруючим. Схожа доля спіткала Юстина Філософа (або Юстина Мученика), який також став одним із перших захисників християнської віри.

Згадаймо видатного письменника XX століття Клайва Льюїса, творця "Хронік Нарнії". Спочатку він був переконаним атеїстом, але згодом його зацікавило християнство, і він почав поглиблено його досліджувати. Це призвело до того, що Льюїс став щирим християнином і впливовим апологетом, чиї праці сьогодні використовують представники різних християнських конфесій — від англікан до католиків, протестантів та православних. Подібним шляхом до віри в Христі прийшов і наш сучасник Джош МакДауел, автор апологетичної книги "Нові незаперечні свідчення, що потребують вироку".

Зображення: надано автором. Сцена з фільму "Хроніки Нарнії", який створив Клайв Льюїс, що спочатку не вірив.

У християнській апологетиці існує концепція, що обґрунтовує існування Бога. Одним із таких обґрунтувань є релігійно-досвідний аргумент, згідно з яким людина на власному досвіді усвідомлює присутність Божества у своєму житті. Наприклад, існує телеологічний аргумент, який виникає, коли особа вивчає навколишній світ, його закони та гармонію, усвідомлюючи, що хтось мусив запустити цей складний механізм. Ще одне обґрунтування — антропологічний доказ, що спирається на унікальність людського організму, який не міг з'явитися випадково, а свідчить про існування Творця. Багато вчених виявилися віруючими людьми. Наприклад, Ньютон, Паскаль, Ампер, Декарт, Менделєєв — всі вони мали віру. Грегор Мендель, відомий як батько генетики, також був монахом і віруючою особою. Альберт Ейнштейн, творець теорії відносності, і філософ Іммануїл Кант, а також багато інших науковців, також вважали себе віруючими. Закони природи та всесвіту надихали їх на переконання в існуванні Божества.

Іноді ми стикаємося з людьми, які вважають, що Ісус Христос дійсно існував, але, наприклад, не приймають концепцію вічного життя. Таким чином, вони частково визнають християнські ідеї?

У цьому тексті немає нічого нового. Згадаємо, як Ісус Христос взаємодіяв із книжниками та фарисеями свого часу, які дотримувалися всіх законів і вірили в Священне Писання, Тору — П'ятикнижжя Мойсея. Але існувала й інша група — садукеї, які також відігравали важливу роль у духовному житті єврейського народу в епоху Ісуса, займаючи високі посади в єрусалимському храмі та синедріоні. Парадокс полягає в тому, що садукеї заперечували віру в загробне життя та існування духів. У ранні століття християнства також виникали течії з подібними сумнівами. Візьмемо, наприклад, IV століття та Перший Вселенський собор, який був скликаний для засудження єресі аріянства. Арій, священик, який проповідував, що Ісус Христос не є Богом, а лише "Божим творінням". В наш час існує організація, відома як Товариство Вартової Башти або Свідки Єгови, яка повторює ці арійські погляди, стверджуючи, що Ісус Христос є "творінням Бога" і що загробного життя не існує. Це не можна вважати християнством. Справжнє християнство має три основні критерії. Християнами вважаються ті, хто вірить у Трійцю (Бога Отця, Бога Сина та Бога Духа Святого), у божественність Ісуса Христа та Святого Духа, а також у загробне життя (безсмертя душі). Усі інші є псевдохристиянами.

Зображення: pomisna.info Літургія в Неділю Фомину. Золотоглавий собор Святого Михайла.

На мою думку, ця характеристика - недовірливість - може захистити від ілюзорних вірувань і фальшивих божеств. Адже Христос застерігав, що в певний момент з'явиться безліч лжепророків, яких слід уникати.

Звичайно, якщо ми з недовірою сприйматимемо сумнівні об'явлення або віровчення, то це нас може вберегти від прийняття чогось від лукавого. Христос попереджав: "Бо постануть христи неправдиві і пророки неправдиві, і будуть чинити великі ознаки та чуда, щоб, коли можна, звести й вибраних" (Матвія 24:24). Треба досліджувати Святе Писання, роздумувати, аналізувати. У моєму житті було багато моментів, коли я чогось не розумів, наприклад, коли був студентом. Доводилося шукати джерела, сидіти в бібліотеках. Це зараз просто: заґуґлив чи зайшов у чат GPT і маєш відповідь (хоча й тут потрібно ретельно аналізувати, бо ШІ може помилятися). І коли мене іноді запитують мої студенти, а я, буває, не знаю відповіді або знаю недосконало, то я перепрошую, вивчаю питання, наступного разу їм відповідаю. І в мене ще не було такого, щоб я не знайшов для себе відповідей або не розвіяв своїх сумнівів.

Чи відчуваєте ви іноді невпевненість? Чи трапляється, що вам потрібно "доторкнутися до болю", щоб зміцнити свої переконання?

Потребую. У священників також трапляється вигорання, бувають моменти, коли відчуття Бога притуплюється. Ми звикаємо до атмосфери, енергетики богослужіння. Це схоже на те, як людина заходить у воду й відчуває холод, а коли вже вбувся - тобі вже тепло в цій воді. Так само й священство: з часом вбуваєшся і звикаєш, перестаєш гостро відчувати Божу присутність. І ти потребуєш, щоб Господь нагадав про себе. Тобі бракує "зворотного зв'язку". Тоді просиш, звертаєшся. І Господь завжди відкриває себе чи подією, чи відчуттями, чи несподіваними емоціями. Це складно пояснити словами. Але кожен священник, і я зокрема, не раз потребували Божого нагадування. Знаю про це, бо часто сповідаю інших священників. Бог обов'язково нагадує про себе, дає "вкласти пальці в рани". І скільки разів би це не траплялося, ти завжди хочеш, щоб воно повторилося.

Люди в темному одязі. З яких причин та з якою метою обирають життя в монастирі?

Отже, сумніви — це не привід для страху, сорому чи провини?

Отже, сумніви — це нормально, не потрібно їх боятися чи соромитися, і вже точно це не є гріхом. Але залишатися в невизначеності і не прагнути знайти відповіді — ось це дійсно недобре.