Цифрова імперія Китаю: як Пекін використовує штучний інтелект для розширення свого світового впливу.

Автор Олексій Костенко Завідувач Наукової лабораторії імерсивних технологій і права Інституту інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України, доктор наук у галузі права

У липні 2026 року в Шанхаї напередодні Всесвітньої конференції зі штучного інтелекту представники 29 держав підписали угоду про створення Всесвітньої організації співпраці у сфері ШІ -- World Artificial Intelligence Cooperation Organization, або WAICO. Серед них -- Китай, Росія, Казахстан, Індонезія, Малайзія, ПАР, Пакистан, Лаос, Сенегал, а також інші країни Азії, Африки й Латинської Америки, зокрема Куба та Венесуела.

Лідер новоствореної організації Сі Цзіньпін висунув дві щедрі ініціативи для її учасників. Він запевнив, що протягом наступних п'яти років буде підготовлено п'ять тисяч спеціалістів з країн-учасниць. Це передбачає, що програмісти та інженери з цих держав освоять китайські технології та інструменти, а потім привезуть цей "китайський стандарт" до себе на батьківщину.

Інша ідея полягає у створенні міжнародних центрів впровадження штучного інтелекту у співпраці з Асоціацією країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Африканським Союзом, Лігою арабських держав, БРІКС і Шанхайською організацією співробітництва, яка є політичною та безпековою платформою з домінуючою роллю Китаю та Росії. Це свідчить про те, що Китай пропонує не лише технологічні рішення, а й спільну інфраструктуру для їх реалізації.

Модель просування своїх технологій на міжнародній арені активно реалізують і Сполучені Штати. Тому WAICO не є просто ще однією міжнародною організацією, а важливим компонентом глобальної конкуренції за визначення правил гри в області штучного інтелекту. У цьому контексті виникають дві цифрові альянси — китайський та американський.

Як Сполучені Штати та Китай формують глобальний ландшафт штучного інтелекту.

Створенню WAICO передував показовий факт -- травнева зустріч Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна в Пекіні. До американської делегації входили керівники технологічних гігантів Nvidia, Apple та інших компаній. Дженсен Хуанг, Тім Кук та Ілон Маск фактично виконували роль дипломатів і промислових міністрів, а предметом великої державної дипломатії стали ШІ, чипи, напівпровідники й дата-центри.

Можна з обережністю припустити, що протягом зустрічі мали місце певні закаулісні спроби США та Китаю знайти спільну мову щодо цифрового простору та розподілу сфер впливу. Проте, судячи з усього, ці зусилля не призвели до бажаних результатів.

Таким чином, Китай здійснив новий крок: він розпочав формування першого інтегрованого цифрового середовища під егідою організації, що займається співпрацею в сфері штучного інтелекту. У цьому контексті WAICO виступає не як жест доброзичливості, а як підтвердження невдачі у досягненні спільних домовленостей щодо єдиних норм з Вашингтоном.

США реалізують свої ініціативи в дзеркальному відображенні. Програма міжнародної співпраці у сфері штучного інтелекту OpenAI for Countries має на меті надати країнам без достатніх ресурсів для самостійної розробки потужних обчислювальних систем доступ до важливих технологій на основі партнерства. Ця ініціатива передбачає створення дата-центрів у країнах-партнерах, впровадження локалізованих версій ChatGPT, адаптованих до специфіки кожної нації, а також підключення до мережі американських надпотужних дата-центрів Stargate, в розвиток яких планується вкласти до 500 мільярдів доларів.

Риторика Китаю та США відрізняється: перші говорять про "спільноту єдиної долі", тоді як другі акцентують увагу на "демократичному ШІ". Але принципи залишаються схожими: обидва ці держави прагнуть експортувати не лише технологічні досягнення, а й свої стандарти, норми та моделі контролю за штучним інтелектом. Вибір країни, яка вирішить приєднатися до одного з цих двох впливових центрів, визначить, чиї правила будуть інтегровані в алгоритми. Це питання є вкрай актуальним для України, яка нині розробляє законодавство в сфері ШІ.

Вільна цифрова колонізація

Китай пропонує іншим країнам приєднатися до його цифрової екосистеми, обіцяючи їм "цифровий суверенітет". Ця ідея з'явилася не сьогодні. Ще 2017 року Пекін проголосив, що кожна країна має самостійно визначати, як розвивати свої цифрові технології та управляти даними. Для багатьох країн Глобального Півдня це виглядає привабливо: Китай не вимагає політичних реформ, демократизації, натомість пропонує технології та обіцяє не втручатись у внутрішні справи.

Китай підтверджує свою обіцянку про цифровий суверенітет через конкретні технологічні рішення, пропонуючи моделі штучного інтелекту з відкритим кодом. Це дозволяє розробникам вільно їх використовувати, модифікувати та адаптувати відповідно до своїх потреб. Ці моделі є більш економічними у порівнянні з багатьма західними варіантами, функціонують навіть на менш потужному обладнанні та простіше налаштовуються під місцеві умови.

Безкоштовний сир можна знайти тільки в мишоловці. Коли держава починає впроваджувати китайські рішення у сфері штучного інтелекту, вона поступово переходить і на інші цифрові інструменти з Китаю — хмарні сервіси, платформи для навчання моделей, обладнання та технічні норми. Спочатку це виглядає привабливо: сучасні технології за доступною ціною. Проте з часом під ці рішення адаптується вся цифрова інфраструктура. В результаті виникає залежність від китайських оновлень, апаратури та постачальників. І тоді з'являється потреба в тому, щоб ця система продовжувала функціонувати.

Це є приклад добровільної цифрової колонізації: держави без примусу входять в "вигідну" систему, але поступово втрачають можливість безболісно від неї відійти. Формально країна-партнер зберігає свій прапор і парламент, однак насправді її управлінські рішення все більше залежать від мовних моделей, оновлень і стандартів, затверджених у Китаї. При цьому WAICO стає політичним "дахом" цієї "співдружності": формально усі учасники рівні, але насправді домінує той, хто надає моделі, обладнання, навчання та фінансування.

Як Китай створює цифрову державу за допомогою штучного інтелекту

Що ж намагається запропонувати Пекін своїм міжнародним партнерам? По-перше, це власну модель цифрової держави, яка закріплена в стратегії "Цифровий Китай" та ініціативі "ШІ+". Ця концепція передбачає активне впровадження штучного інтелекту в різні сфери, такі як економіка, державне управління, освіта, медицина та наука. До 2035 року Китай має намір створити "інтелектуальну економіку та суспільство", прагнучи стати провідною нацією у сфері цифрового розвитку.

В даній моделі штучний інтелект виступає не як окрема технологічна одиниця, а як фундамент для діяльності держави, що забезпечує його контроль з боку уряду. Практичні приклади такого підходу можна знайти у вже прийнятих нормативних актах у Китаї.

У квітні 2026 року Китайська адміністрація кіберпростору представила концепцію управління аватарами, що є віртуальними особами. Відповідно до нових правил, кожен аватар повинен мати чітко визначеного оператора, а весь контент, який він створює, буде підлягати ретельному нагляду. Це рішення запобігає виникненню автономних або некерованих "цифрових вождів думок".

У червні 2026 року в Пекіні була запущена система управління життєвим циклом гуманоїдних роботів. Кожен з них отримує унікальний 29-символьний ідентифікатор, що слугує своєрідним цифровим паспортом, щоб держава могла відстежувати власників та розробників цих пристроїв. Поки Захід обмірковує питання прав роботів, Китай зосереджується на визначенні їхніх власників і відповідальних осіб за них.

Під державним наглядом перебувають і алгоритми штучного інтелекту -- вони також проходять обов'язкову реєстрацію.

Такий самий підхід Китай застосовує і до метавсесвіту (Metaverse) -- цифрового простору. На відміну від західних VR-платформ, орієнтованих переважно на вільне спілкування й розваги, китайський Metaverse -- це елемент управління реальним світом. Він має стати частиною міської та промислової інфраструктури -- об'єднати цифрові двійники міст, роботів, штучний інтелект і розумні виробництва. Тому державний контроль закладений навіть у принципи роботи цифрового середовища: ідентифікація користувачів, модерація контенту, контроль транзакцій і вимоги до алгоритмів.

Цифровий суверенітет України: чому європейські норми для штучного інтелекту не є достатніми.

Досвід Європи свідчить про те, що навіть найретельніше розроблені норми не забезпечують цифровий суверенітет. Попри те, що Європейський Союз запровадив найсучаснішу систему регулювання штучного інтелекту через Акт про штучний інтелект (AI Act) і вкладає кошти в розвиток суперкомп'ютерних технологій та відповідної інфраструктури, ситуація залишається складною. За даними звіту колишнього прем'єр-міністра Італії Маріо Драґі, приблизно 70% основних моделей штучного інтелекту розроблені в США, а більше 65% європейського ринку хмарних технологій контролюють американські фірми. Це свідчить про те, що просто встановлення правил не є достатнім: без розвитку власних технологій і платформ досягнення цифрового суверенітету залишається неможливим.

Для України це має чіткий практичний висновок: просте імплементація європейського AI Act у національне законодавство може призвести до безвихідної ситуації. Адже європейська модель передбачає суворе регулювання розвитку та використання штучного інтелекту, накладаючи значні обмеження та ускладнюючи процедури впровадження ШІ та супутніх технологій. Водночас Європейський Союз залишається в значній мірі залежним від американських технологій.

Отже, якщо Україна запозичить лише європейські норми, але не розвиватиме власну технологічну інфраструктуру — такі як могутні обчислювальні центри, сервери, а також власні моделі і програмні рішення — вона може стикнутися з європейськими обмеженнями, не маючи при цьому європейських можливостей. Важливі технології залишаться іноземними, переважно американськими чи китайськими.

Україні необхідно розробити власні законодавчі акти, що регулюють сферу штучного інтелекту, а також створити Цифровий кодекс – комплексний документ, що об'єднує норми стосовно даних, алгоритмів, цифрової ідентичності, віртуальних активів, а також цифрових істот і роботів. Ці правові норми повинні бути узгоджені з європейськими стандартами, проте водночас мати на увазі українські інтереси, оборонні вимоги та реальні можливості розвитку технологій в країні.

Альтернативи є простими, але неприємними: якщо ми не розробимо власну правову систему, на її місце прийде інша — американська чи китайська, супроводжуючи це чужими стандартами, платформами та методами контролю.