Дослідники розробили модель рідкісного захворювання, використовуючи 78 тисяч букв людської ДНК -- Live Science.
Дослідники внесли до ембріональних стовбурових клітин лабораторних мишей 78 тисяч "літер" людського генетичного коду, що дозволило їм створити модель рідкісного Х-зчепленого дистонії-паркінсонізму. У культурах клітин та живих мишах ця генна вставка викликала зміни, характерні для захворювання: зниження рівня білка TAF1, загибель нейронів та утворення порожнин у мозку, зокрема в смугастому тілі.
Згідно з інформацією, наданою Live Science, дві наукові статті були опубліковані у журналі Cell. У дослідженнях вчені використали метод SwAP-In для внесення великого сегмента синтетичної ДНК, що дозволяє здійснювати зміни в значних частинах генетичного матеріалу. Цей сегмент містив частину людського гена TAF1, яка пов'язана з хворобою, відомою як "стрибучий ген". Ця ділянка ДНК змінила своє місце розташування в геномі, що призвело до порушення функції TAF1.
Унікальне захворювання нейродегенеративного характеру.
Х-зчеплена дистонія-паркінсонізм переважно вражає чоловіків, які мають філіппінське походження. Ця недуга значно впливає на смугасте тіло — важливу ділянку мозку, що відповідає за регулювання рухової активності. Вона може викликати сповільненість рухів, тремтіння, м'язову жорсткість і мимовільні скорочення м'язів. Зазвичай перші ознаки хвороби з'являються близько 39 років, а після їх виникнення пацієнти можуть прожити від 13 до 16 років.
Дізнайтеся більше свіжих новин у нашому Telegram-каналі UA.News.
У мишей ознаки хвороби виникали приблизно за півтора місяця, тоді як у людей захворювання розвивається роками. Автори дослідження припустили, що в людському організмі можуть існувати механізми, які певний час послаблюють наслідки дії "стрибучого гена", тоді як у мишей такого захисту немає.
Роль клітин підтримки мозку
Інше дослідження зосередило свою увагу на трансформаціях у нейронах, отриманих з мишей. Вчені виявили значні зрушення в чисельності та генетичній активності олігодендроцитів — типу гліальних клітин, відповідальних за виробництво мієліна. Цей жироподібний ізоляційний матеріал огортає відростки нейронів, що сприяє ефективній передачі сигналів між ними.
Подальші експерименти показали, що мутація заважає олігодендроцитам повністю дозрівати, через що у смугастому тілі та префронтальній корі утворюється менше мієліну. Дослідники підтвердили ці спостереження на зразках мозку людей із цим захворюванням, пожертвуваних після смерті. На думку авторів, значна втрата мієлінової ізоляції може робити нейрони вразливішими до передчасної загибелі.