Неандертальці мали більше спільного з нами, ніж вважалося раніше: чому ж вони зрештою зникли?

Вивчення у майбутньому може сприяти виявленню можливих сценаріїв розвитку подій.

Ще сто тисяч років тому на планеті співіснували кілька видів людей. Неандертальці населяли території Європи та Західної Азії, денисівці - в Азії, а Homo floresiensis, яких часто порівнюють із гобітами, проживали на індонезійському острові. Наш вид - Homo sapiens - був лише одним з багатьох, як зазначає The New York Times.

Легко вважати, що сьогоднішній світ, де існує тільки один вид людини, є стандартом. Проте для численних дослідників минулого саме ця обставина викликає чимало питань.

"Сьогодні ми перебуваємо в незвичайному періоді. Чому ж ми залишилися єдиними, і що сталося з рештою?" - розмірковує Кріс Стрінгер, палеоантрополог з Лондонського музею природознавства.

Протягом багатьох десятиліть погляди людей на своє походження базувалися на віру в біологічну унікальність Homo sapiens. Еволюційний шлях людини часто уявляли як поступовий розвиток, що призвів до збільшення обсягу мозку, майстерного використання інструментів та складних соціальних структур, характерних для сучасної людини.

У цій картині інші гомініни - наші предки та еволюційні родичі - поставали примітивними невдахами, які закономірно вимерли, а Homo sapiens нібито став щасливим завершенням еволюційної історії.

"Усе інше сприймалося як недолуге і примітивне. Тоді широко поширювалося пояснення: ми вижили завдяки тому, що були найсильнішими," - пригадує Елеонор Скеррі, археологиня з Інституту геоантропології Макса Планка, говорячи про домінуючі погляди в дебатах щодо еволюції людини в 1980-х роках.

Проте згодом уявлення про походження людини неодноразово переглядалися завдяки новим науковим даним. Зокрема, скоротилася уявна прірва між когнітивними здібностями Homo sapiens та його близьких родичів. З'явилися докази того, що вони також мали розвинені навички: створювали мистецтво, ховали померлих і користувалися вогнем.

Сьогодні на Землі існує більше восьми мільярдів людей, і всі вони є представниками одного й того ж виду. Дослідники намагаються з'ясувати, чому на планеті залишився тільки один вид людства.

Що ж насправді трапилося з неандертальцями?

Суть справи полягає в тому, що ці давні істоти продовжують існувати серед нас, хоч і в малих обсягах ДНК сучасних людей, як зазначено в статті. Дослідження стародавньої ДНК продемонстрували, що неандертальці, денисівці та, можливо, інші давні популяції не просто зникли з лиця землі. Через процес схрещування їхній генетичний матеріал частково інтегрувався в геном сучасної людини.

Автори пропонують уявити звичайний день у плейстоцені: група людей розпалює вогонь, вдаряючи кременем об пірит, щоб приготувати їжу, полюють, збирають їстівні рослини, малюють на стінах печер, доглядають за хворими, навіть здійснюють процедури, схожі на лікування зубів.

"Проте мова йде не про Homo sapiens. Це неандертальці", - наголошують автори.

Йдеться, що тривалий час еволюцію людини уявляли як підйом сходами, де на нижчих щаблях перебували примітивніші види. Однак археологічні відкриття змінили цю картину. Тепер цей процес дедалі частіше порівнюють із розгалуженим кущем, на якому співіснували численні види гомінінів. Вони не обов'язково були більш або менш розвиненими один за одного. Викопні рештки свідчать, що різні види жили в один час, схрещувалися між собою та, ймовірно, вже мали зачатки деяких здібностей, які ми вважали винятково людськими.

Коли в XIX столітті вчені відкрили неандертальців, вони припускали, що ті перебували десь посередині між людиною та шимпанзе, розповів палеоантрополог Джон Гоукс із Вісконсинського університету в Медісоні.

"Сьогодні ми усвідомлюємо, що їхній генетичний склад на 95% відповідає сучасному людству," - підкреслив він.

Концепція унікальності Homo sapiens неодноразово ставилася під сумнів, і це сталося не тільки завдяки дослідженням наших близьких родичів. У 2010 році палеоантрополог Зерай Алемсегед з Чиказького університету зробив відкриття, яке підважило поширене переконання про те, що виготовлення кам’яних знарядь було виключно характерним для Homo. Він знайшов кістки тварин, на яких були сліди порізів, що свідчать про використання кам’яних інструментів, пов’язаних з Australopithecus afarensis — видом, до якого належала відома викопна рештка Люсі, знайдена в ефіопському регіоні Афар.

Це відкриття відсунуло найдавніші свідчення використання кам'яних знарядь на 800 тисяч років - до 3,4 мільйона років тому.

Нові дані й надалі демонструють схожість здібностей неандертальців і Homo sapiens. Стрінгер, зокрема, звертає увагу на печеру Брюнікель у Франції, де вчені виявили кільцеподібні конструкції віком приблизно 176 500 років, складені з уламків сталагмітів. Є також свідчення, що на цих спорудах розпалювали вогонь.

"Група неандертальців увійшла глибоко в печеру, взявши з собою все, що потрібно для створення світла та розпалювання вогню," - поділився Стрінгер.

Особи, які розробили ці структури, повинні були організовувати свою діяльність, взаємодіяти та працювати в команді.

Незважаючи на зростаючу кількість свідчень, що підтверджують подібність, деякі експерти вважають, що науковий дискурс зайшов занадто далеко, стверджуючи, що неандертальці майже не відрізнялися від сучасних людей.

Палеоантропологи висувають цікаву гіпотезу: якщо б неандерталець опинився в нью-йоркському метро, багато з тих, хто там перебуває, ймовірно, навіть не помітили б його.

"Але навіть якщо культури неандертальців і Homo sapiens були схожими, чи означає це, що неандертальці переймали наші звички й технології? Чи, навпаки, вони також впливали на нас? Якщо розглядати людські здібності як безперервний спектр, загадка нашого нинішнього одноосібного існування стає ще складнішою. Якщо ми мали так багато спільного з близькими еволюційними родичами, чому вижили саме ми, а не вони?", - розмірковують автори.

Як давня ДНК змінила історію

У 2010 році вчені опублікували результати секвенування геному неандертальців, що викликало широкий резонанс у науковому світі. Виявилося, що неандертальці не зникли безслідно та не стали предками сучасних людей безпосередньо. Натомість, через процес схрещування вони частково інтегрувалися в популяції Homo sapiens, ставши частиною нашої родовідної історії. Приблизно 2% ДНК людей, що походять не з Африки, мають неандертальське походження.

Денисівці також взаємодіяли з людьми. Більше того, все більше наукових досліджень вказують на те, що геном Homo sapiens має ознаки так званих "примарних ліній" - невідомих груп давніх предків.

Проте нестача інформації про ці доісторичні взаємодії породжує багато нерозв'язаних питань. Генетичні дослідження здатні встановити приблизні терміни контактів між різними групами. Наприклад, наукові роботи вказують на період, що тривав близько семи тисяч років і розпочався більше ніж 50 тисяч років тому, коли неандертальці та Homo sapiens мали спільних нащадків.

Дослідження, яке було опубліковано в журналі Science, виявило певні ознаки закономірності: спостерігалося схрещування між неандертальськими чоловіками та жінками Homo sapiens. Проте деталі цих взаємодій залишаються невизначеними.

"Вражає, скільки ще таємниць залишилося невідомими", - зазначив генетик Джошуа Ейкі з Принстонського університету.

За його словами, після виступів із доповідями його часто запитують, скільки разів сучасні люди схрещувалися з неандертальцями. Відповідь допомогла б зрозуміти, чи були ці контакти лише цікавим епізодом історії людства, чи вони мали фундаментальне значення для формування нашого виду.

Один з основних висновків, що випливають з існуючих досліджень, свідчить про те, що неандертальці все ще мають вплив на сучасну людську популяцію, незважаючи на їх фізичне зникнення. Щоб з'ясувати причини цього явища, вчені застосовують сучасні біотехнології для аналізу функцій певних неандертальських генів. Наприклад, вони інтегрують генетичні варіанти неандертальців або денисівців у клітини або організми лабораторних мишей, щоб дослідити, як це може вплинути на їхній розвиток і поведінку.

Уже відомо, що ці ДНК впливають, зокрема, на імунітет, циркадні ритми та анатомічні особливості. Водночас багато вчених переконані, що ДНК - лише частина складної історії, на яку також впливали чисельність популяцій і кліматичні умови. Адже людей будь-якого виду на Землі було порівняно мало, а умови існування часто були суворими. Іноді перевагу мали неандертальці, іноді - Homo sapiens. Водночас невеликі популяції обох видів могли зникати, не залишаючи сучасних нащадків.

За словами Скеррі, в цьому процесі могла зіграти роль випадковість. Homo sapiens, що виник у тропічній Африці та мав чисельну перевагу, міг отримати вигоду в порівнянні з видами, які населяли райони з набагато жорсткішими умовами внаслідок льодовикового періоду.

"Імовірно, це просто збіг обставин. Коли клімат ставав достатньо сприятливим, вони могли там виживати", - сказав Гоукс. Він додав, що протягом плейстоцену люди знову й знову намагалися поширитися на нові території. На його думку, саме ця наполегливість є однією з ключових рис історії людства.

Те, що залишиться для нас завжди загадкою.

Неандертальці мали менше населення у порівнянні з Homo sapiens. Існування мисливців-збирачів завжди було сповнене труднощів. Різкі кліматичні коливання, конкуренція з сучасними людьми та інші фактори могли загнати невеликі ізольовані громади неандертальців у ситуацію, що загрожувала їхньому виживанню.

Відомо напевно одне: частина неандертальців стала предками сучасних людей, і їхні гени досі присутні в нашій ДНК. Проте як окрема група вони зникли з історичної арени. Все більше археологів вважають, що причини цього зникнення не можна звести лише до появи нових кам'яних знарядь. Дослідники аналізують складну мережу взаємопов'язаних факторів, які важко виявити через викопні рештки. Серед цих факторів – стійкість до різних хвороб, темпи культурного прогресу, соціальний інтелект та здатність формувати політичні альянси.

Багато деталей далекого минулого так і залишаться невідомими: обсяг доступних даних незрівнянно менший за кількість запитань, які ставлять науковці. Кожна нова знахідка часто породжує більше запитань, ніж дає відповідей. Проте деякі дослідники наголошують, що сьогодні особливо важливо осмислювати глибоку історію людства, адже перед нами постають екзистенційні загрози з різних боків. Вивчення походження людини - не просто академічна цікавість. Погляд на історію в широкій часовій перспективі може допомогти зрозуміти й можливі сценарії майбутнього.

"Важливо усвідомлювати, що наш вид, Homo sapiens, існує на Землі порівняно недовго. Тому немає жодної гарантії, що ми виживемо", - сказав Майкл Петраля, директор Центру передових досліджень трансформації походження людини при Австралійській дослідницькій раді.

Якщо поглянути на сім мільйонів років еволюції людини, то навіть успіх Homo sapiens - виду, який надзвичайно ефективно заселив планету та опанував технології, - не можна вважати гарантованим. Homo erectus існував понад мільйон років, а неандертальці - близько 400 тисяч років. Походження Homo sapiens досі є предметом наукових дискусій, але багато дослідників вважають, що наш вид існує лише приблизно 300 тисяч років.

"Я не в захваті від Homo sapiens. Ми вважаємо себе надзвичайно успішними і видатними. Але, якщо подивитися на більш широкий історичний фон, ми не є нічим особливим", - зауважив Петраля.

Інші дослідження про предків людини

Нагадаємо, виявлення складних доісторичних знарядь праці на археологічній пам'ятці в Китаї змусило науковців переглянути усталені уявлення про еволюцію людини. Розкопки у районі водосховища Даньцзянкоу, показали, що предки людини використовували технологічно розвинені кам'яні знаряддя ще 160-72 тис. років тому - у період, коли на території Китаю одночасно існували кілька видів великих гомінінів - Homo longi, Homo juluensis, а можливо, й Homo sapiens.

Можливо, вас також привернуть новини: