Непохитний аграрний сектор. Як українська агропромислова галузь адаптується до вимог Європейського Союзу в умовах збройного конфлікту.

Зусилля України на шляху до європейської інтеграції співпали з моментом, коли у світі почали виникати сумніви щодо вигод глобалізації.

4 листопада Європейська Комісія оприлюднила Звіт про розширення ЄС (EU Enlargement Package 2026) - щорічну оцінку прогресу в переговорах щодо вступу країн-кандидатів. Цей документ, формально фіксуючи якість та швидкість євроінтеграційних зусиль претендента, є політичним орієнтиром для країн євроспільноти, голос яких є вагомим під час подальших перемовин.

Вердикт щодо України можна охарактеризувати як умовно позитивний: попри триваючу повномасштабну війну, щороку зростає оцінка готовності країни до вступу, і це підкреслюється вже в третьому звіті підряд. Важливий кластер для українського агропромислового комплексу — Кластер 5 "Ресурси, сільське господарство та політика згуртованості" — планується відкрити до кінця цього року, в грудні.

Водночас він є одним із найскладніших економічних та політично-чутливих блоків, подолання якого вимагатиме від українського аграрного бізнесу низки поступок, а від української дипломатії - майстерності та гнучкості.

Mind проаналізував, які з сегментів українського агроринку вже стикаються з найбільш карколомними змінами, на кого це чекає в майбутньому та наскільки виробники та експортери готові перелаштовуватися під вимоги Європи.

Які висновки містить звіт "Ukraine 2026 Country Report", що входить до Пакету політики розширення, щодо досягнень України?

У десяти розділах переговорів прогрес відзначений як значний (good progress). Йдеться про вільний рух товарів, фінансові послуги, цифрову трансформацію та медійну активність, сільське господарство та розвиток сільських територій, енергетику, оподаткування, науку та дослідження, освіту та культуру, митні процедури, зовнішню політику.

Європейський Союз підвищив оцінку готовності до вступу за вісімма ключовими аспектами: вільний обіг товарів, державні закупівлі, фінансові послуги, цифрова трансформація і медіа, податкова система, судова влада та основоположні права, юстиція, свобода та безпека, а також освіта і культура.

Для прискорення темпів реформ Євросоюз спільно з українським урядом створив робочу групу IBAR Task Force, до якої залучено європейських фахівців. Основною метою цієї групи є в оперативному режимі підготувати важливі законопроєкти до їх затвердження та якомога швидше отримати позитивну оцінку IBAR щодо виконання проміжних критеріїв першого переговорного блоку "Основи". Цей блок є ключовим для подальшого закриття інших розділів. Уряд сподівається отримати цю оцінку в перші місяці наступного року.

Чи боїться нас Європа?

Основні проблеми при проходженні євроінтеграційним треком Кластера 5 прийнято пов'язувати з масштабністю українського сільського господарства, яке еквівалентне сумі аграрних галузей десятка європейських країн, і травматичним для цих країн досвідом 2022 року.

Навіть не враховуючи євроінтеграційні процеси, Україна займає значну позицію на ринку Європейського Союзу. За даними на кінець 2025 року, частка експорту аграрної продукції України до країн ЄС склала 47,5%, а у 2024 році цей показник досяг 52,1%. Існує ймовірність, що за підсумками 2026 року ми спостерігатимемо подальше зростання цих цифр через закриття портів та пов'язані з цим труднощі з постачаннями на ринки Азії та Африки.

Короткостроковий "аграрний безвіз" для українських сільгосптоварів, впроваджений в червні 2022 року на фоні активної підтримки, приніс значні успіхи для українських експортерів, але також викликав занепокоєння у сусідніх країнах. У результаті, вже з літа 2024 року ці пільги почали поступово скасовувати, а в червні 2025 року вони були повністю припинені. Крім того, держави-члени ЄС запровадили юридично обґрунтовані односторонні заборони на імпорт агропродовольчої продукції з України.

Пізніше Єврокомісія визнала, що такі обмеження є прямим порушенням законодавства Євросоюзу та Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, однак у моменті це тьмяніло на тлі обурення європейських старожилів і обсягів постачання, що стрімко збільшувались.

За три роки дії "аграрного безвізу" чистий приріст українського аграрного імпорту до ЄС становив $4,5-5 млрд, порівняно з показниками до повномасштабного вторгнення (2021 рік - $7,7 млрд, 2024 рік - $13 млрд). Щорічні постачання зернових зросли на більш ніж $2,5 млрд, насіння олійних культур та супутніх продуктів - на $1 млрд, а постачання цукру - у 20 разів порівняно з довоєнними.

Цей "пробник" європейського членства України, зокрема, й обумовлює нинішні перестороги європейців.

Поспішай повільно

Зі свого боку Україна пропонує відкласти цю проблему на майбутнє. "Якщо надання повного доступу до ринку ЄС для окремих чутливих категорій української аграрної продукції залишається політично складним питанням, доцільно застосовувати перехідні періоди. Поступове приведення виробництва у відповідність до стандартів ЄС у такому разі дозволить українській агропродовольчій продукції зберегти конкурентні позиції та доступ до ринків країн за межами Євросоюзу", - йдеться у заяві Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ).

На думку членів асоціації, така поетапна інтеграція надасть європейським агровиробникам більше ясності та стабільності щодо умов і термінів входження українського аграрного сектору до Єдиного ринку ЄС та Спільної аграрної політики. Це також дозволить обом сторонам заздалегідь розглянути важливі питання, що викликають найбільшу чутливість.

Європейський комісар з питань розширення Марта Кос висловила думку, що поступовий підхід є найбільш реалістичним: "Україна інтегрується в європейську аграрну політику за унікальним форматом або моделлю".

Українські аграрії також можуть виявити інтерес до подібного перенесення термінів.

Велика частина конкурентоспроможності та ефективності агропромислового комплексу України базується на значно менш жорстких вимогах до виробничих процесів, використання інтенсивних добрив, а також екологічних стандартів і норм щодо благополуччя тварин. Оскільки українська економіка все більше інтегрується в Європейський Союз, ці аспекти неминуче потребуватимуть перегляду. Це може стати серйозним викликом для виробників, а для деяких з них навіть призвести до втрати конкурентоспроможності.

Як зазначив у інтерв'ю виданню Mind керівник Міністерства аграрної політики Тарас Висоцький, повна реалізація стандартів виробництва в сфері засобів захисту рослин в Україні вплине на площу приблизно 10 млн гектарів з 25 млн гектарів, які наразі обробляються. "Це означає, що мова йде про значні обсяги - 40% посівних площ. За нашими оцінками, такі зміни можуть призвести до додаткових витрат близько 2,5 млрд євро щорічно для українських аграріїв," - додав він.

Для досягнення відповідності європейським стандартам у галузі благополуччя тварин, за інформацією міністра, буде потрібно близько 500 мільйонів євро приватних інвестицій.

Традиційно у контексті позитивного впливу євроінтеграційних процесів на галузь значні перспективи пов'язують із точним землеробством, цифровізацією, сучасною селекцією, технологіями захисту рослин, стійким управлінням ґрунтами та розвитком продукції з доданою вартістю.

Водночас ризики виникають там, де регуляторні зміни можуть випереджати технологічну готовність виробників або обмежувати доступ до ефективних інструментів виробництва.

Тетяна Смовж, яка очолює відділ сталого розвитку бізнесу в Україні та інноваційних проєктів у європейському регіоні компанії Syngenta, зазначає, що не слід намагатися відкладати виконання європейських зобов'язань на максимально можливий термін. "Нашим основним завданням має бути не затягування перехідного періоду, а створення реалістичного та науково обґрунтованого плану адаптації", - підкреслила вона.

Запропонувати те, що потрібно.

Опір та активна реакція виробників з Європейського Союзу частково можна пояснити тим, що Україна є їх безпосереднім конкурентом у ряді ключових товарів для європейського агропромислового комплексу, зокрема у виробництві зерна, цукру, яєць і м'яса птиці. Водночас Україна успішно заповнює дефіцит у деяких категоріях, які бракують в Європі. Серед них - ріпак, соєві боби, олії з соняшника та сої, а також шрот з цих культур, який широко використовується для виготовлення кормів. Квоти та тарифні обмеження не завадили успішному постачанню цих продуктів протягом тривалого часу.

На цьому, вважає CEO агрохолдингу "Кернел" Євген Осипов, потрібно будувати євроінтеграційну стратегію. "Ми зможемо закривати критичний для європейських країн імпорт, тому що у них є товари, які вони не виробляють у достатній кількості. Є групи, за якими Європа є дефіцитною, причому дефіцитною десятками мільйонів тонн. І в цих секторах для України завжди буде можливість розвиватися", - каже він.

Зокрема, до цього належать переважна частина білкових товарів, основні корми для тварин та продукти, отримані з олійних рослин.

Водночас, наприклад, у випадку з пшеницею, де Європа виступає нетто-експортером, конкуренція з самого початку виглядає безперспективною. Тому для України особливо важливими залишаються ринки Азії та африканських країн.

Унікальність України в контексті відносин із Європейським Союзом полягає у великій кількості сухопутних кордонів. "Ці маршрути не можуть бути фізично заблоковані, що має велике значення в умовах нестабільності світової торгівлі та логістики. Завдяки такому сухопутному доступу, ми маємо можливість стати постачальником критично важливих сировин для Європи", - підкреслює Євген Осипов.

Він також зазначає, що ключовою метою повинно бути зосередження на проєктах критичного імпорту, з особливим акцентом на внутрішню переробку.

Перетворити парадигму.

Світ, а особливо Європа, поступово відходить від концепції глобалізації. На даний момент важко визначити, чи є ця тенденція стійкою в довгостроковій перспективі.

За інформацією, наданою Світовою організацією торгівлі (СОТ), на 30 червня 2026 року обсяги торговельних обмежень та інших протекціоністських заходів становили $5,4 трлн, що відповідало 21,3% світового товарного імпорту. Для порівняння, на кінець 2024 року ці показники складали $2,9 трлн (12,1%).

Водночас значно зросли експортні обмеження: якщо в кінці 2024 року вони охоплювали товарні потоки на суму $819 млрд, то до середини 2026 року ця цифра вже досягла $1,5 трлн, що становить 6,3% світового товарного експорту. Лише в перші шість місяців 2026 року різні держави запровадили 333 нові торгові заходи, як обмежувального, так і іншого характеру, що перевищує загальну кількість за весь попередній рік.

"Міф про незаперечну ліберальну торгівлю канув у Лету. Хоча він завжди залишався лише ілюзією, саме завдяки йому Україні вдалося збільшити свій експорт, особливо в аграрному секторі. І в першу чергу це заслуга нашого членства в СОТ, що відкрило перед нами безліч нових перспектив," - зазначив Посол України в ЄС Тарас Качка.

Він зазначив, що рівень української торгівлі поступово покращувався. До 2021 року Україна змогла досягти майже ідеальної рівноваги: невеликий дефіцит у торгівлі товарами був компенсований значним профіцитом у сфері послуг.

"Протягом цих десятиліть ми значно покращили наші навички в експорті, не обмежуючись лише зв'язками з колишніми республіками Радянського Союзу", - підкреслює він.

Незважаючи на те, що Європейський Союз активно охороняє свій ринок, зокрема у сфері аграрної продукції, Україна поступово розширює можливості доступу до цього ринку. "Для України найсерйознішим викликом залишається війна та агресія з боку Росії. Крім проблем з логістикою та фізичним знищенням наших виробничих потужностей, це також ускладнює взаємодію з контролюючими органами, хоча ми намагаємось забезпечити цю взаємодію у різних форматах", - зазначає Качка.

Він також зазначає, що незважаючи на партнерські зв’язки з численними державами та регіонами, Європейський Союз залишається ключовим ринком і головним пріоритетом для українських виробників. Протягом найближчих років Україна повинна перейти від статусу великого торгового партнера до учасника внутрішнього ринку ЄС. Це, в свою чергу, вплине на регулярні стосунки з країнами-членами Євросоюзу та змінить умови доступу до ринків третіх країн, з якими ЄС має особливі торговельні угоди, зокрема з МЕРКОСУР.

"Співпрацюючи з Європейським Союзом, ми повинні сприймати себе не лише як постачальника, а як невід’ємну складову цієї економіки. Торгового партнера можна змінити, особливо у випадках, коли йдеться про товари, які можуть бути вироблені на різних ринках. Наприклад, у випадку кукурудзи чи м'яса птиці, ми вже бачимо певне заміщення. Коли наші порти заблоковано, ринки реагують миттєво. Проте важливо не відрізати частину власної економіки", - зазначає Качка.

Рівень опору українській євроінтеграції він оцінює як помірний.

Досвід Іспанії в переговорах, що вступила до Європейського співтовариства у 1985 році, разом із значним опором, який виявляли французькі фермери (включаючи знищення вантажів, блокування доріг і створення барикад), дійсно змушує переосмислити ставлення до України як до країни, що заслуговує на підтримку. Цей випадок також ілюструє ефективність поетапного підходу: для найбільш вразливих іспанських продуктів (таких як томати, цитрусові та вино) було введено 10-річний перехідний період. Лише у 1996 році Іспанія отримала повний доступ до спільного ринку без митних та інших обмежень.

Укладати угоди та вести переговори - це більш вигідний підхід.

Попри те, що останніми роками у світі відновлюється "права сильного", модель об'єднаної торгівлі залишається базовою для розвитку.

Михайло Бно-Айріян, віцепрезидент МХП, відповідальний за міжнародні зв'язки, переконаний, що вільний ринок не має альтернатив. Він вважає, що Україна займе своє належне місце на цьому ринку та зміцнить свої позиції.

"Ключові макроекономічні теорії свідчать про те, що торгівля завжди вигідна для більшості країн, навіть якщо вони активно імпортують, але при цьому зосереджуються на експорті товарів, у яких більш конкурентоспроможні. Тобто торгівля сама по собі завжди працює на благо всій економічній системі", - каже він.

Навіть зараз, будучи у статусі лише кандидата на членство, з усіма обмеженнями, Україна має на зовнішніх ринках більше можливостей, ніж через військові та логістичні проблеми здатна використовувати.

"Торгові умови та вихід на міжнародні ринки відкривають перед нами широкий спектр можливостей, які, на жаль, ми поки що не в змозі реалізувати через війну, руйнування інфраструктури, логістичні труднощі, високі ціни на електроенергію, нестачу робочої сили та інші виклики внутрішнього характеру, - зазначає Тарас Качка. - Спосіб, яким ми подолаємо ці перешкоди в умовах російської агресії, стане вирішальним для нашого експортного потенціалу."