Парадокс давнього Перу. Археологи виявили, що за залишками скелетів ховається миролюбна цивілізація, яка практикувала жертвопринесення.

Протягом приблизно трьох тисячоліть жителі узбережжя долини Ламбаеке на півночі Перу майже не стикалися з міжособистісним насильством, хоча в цьому регіоні іноді відбувалися масові жертвопринесення.

Про це повідомляє Live Science.

Дослідження, проведене Томасом Снайдером з Нью-Йоркського університету та Хагеном Клаусом з Університету Джорджа Мейсона, було опубліковане в журналі Frontiers in Environmental Archaeology. У своїй роботі науковці вивчили 1519 добре збережених людських скелетів, які датуються періодом від 1500 років до нашої ери до 1800 року нашої ери, зібраних у п'яти різних річкових долинах.

Травми, викликані насильством, були зафіксовані лише у 25 осіб, що становить 1,6% від загальної кількості. У той же час, переломи, що виникли внаслідок нещасних випадків, спостерігалися у 77 людей, що дорівнює 5,1%. Для порівняння, в регіоні Анд частка травм голови досягає 30-45%, згідно з інформацією, опублікованою в Archaeology News. В байєсівській моделі, запропонованій авторами, жоден з типів травм не виявився пов'язаним з опадами чи повенями.

"Ритуальне насильство могло полегшувати неритуальне насильство", -- припустив Клаус. Це лише гіпотеза, і причину низького рівня насильства автори назвати не беруться.

В інших частинах Анд жертвопринесення практикували без такого ж мирного ефекту. Крім того, пошкодження м'яких тканин не залишають слідів на кістках.

Північ перуанського узбережжя відома масштабними жертвопринесеннями під час сильних явищ Ель-Ніньо. Близько 550 року в Уака-де-ла-Луна принесли в жертву до 107 чоловіків, а приблизно в 1050 -- 1100 роках у Сікані, за словами Клауса, близько 200 осіб "були вбиті та ритуально поховані під час інтенсивного явища Ель-Ніньо". У високогірних суспільствах Тіуанако, Уарі та інків насильства було більше: на думку дослідників, цьому могли сприяти бідніші ґрунти та холодний клімат.