Протягом дев'яти днів планета Земля "вибухала" ритмічними коливаннями кожні 92 секунди: дослідники виявили вражаючу загадку.

Геофізики ламали голову над тим, звідки може доливати такий ритмічний "стукіт".

16 вересня 2023 року в східній частині Гренландії стався обвал великого гірського схилу, внаслідок чого маси каміння та льоду впали прямо у фіорд Діксон. Це призвело до виникнення цунамі, яке протягом дев'яти днів безперервно коливалося в обмеженій протоці.

Сейсмічні станції по всьому світу зафіксували загадковий низькочастотний ритм, що повторюється кожні 92 секунди. Геофізики тривалий час не могли виявити його походження. Лише використавши супутникові знімки, їм вдалося виявити джерело цього пульсу – віддалену долину в Арктиці, повідомляє Futura.

Під час обвалу схил потягнув за собою льодовиковий лід. Він увійшов у воду у вигляді змішаної лавини й підняв воду на протилежний схил на висоту понад 200 метрів. Головний автор дослідження, Крістіан Свеннвіг, описав цей удар у журналі Science.

За його даними, уздовж 10 кілометрів фіорду середня висота бризок води становила 60 метрів. 11 жовтня в тому ж місці стався ще один зсув - менший, але такий, що підтвердив, що схили там і надалі залишаються нестабільними.

Як "зупинена" хвиля виявилася в межах фіорду.

Ангела Каррільо-Понсе в своєму дослідженні простежила, як природні форми фіорду "замкнули" величезну хвилю. У статті, опублікованій в журналі The Seismic Record, вона зазначила, що різкий вигин фіорду на виході в океан завадив хвилі вийти за межі. В результаті хвиля не змогла досягти відкритого моря і трансформувалася у так звану сейшу — стоячу хвилю.

Величезна хвиля води плавно коливалася вперед і назад, охоплюючи всю ширину протоки. Кожен її удар об скельні стіни відлунював у земній корі, наче ритмічний удар молота.

Ці повторні удари розходилися по планеті у вигляді низькочастотних сейсмічних хвиль. Пульс зберігав ідеальний інтервал у 92 секунди й реєструвався приладами за тисячі кілометрів від місця подій.

Безпосередні вимірювання за допомогою радіолокації супутників.

На початку вчені відтворили хвильову механіку, спираючись на дані наземних сейсмічних сенсорів. Пізніше вони підтвердили цю гіпотезу, використовуючи безпосередні океанографічні свідчення, отримані за допомогою орбітального радара.

У статті в Nature Communications Томас Монахан використав дані з супутника SWOT і створив двовимірні карти поверхні води під час цієї сейші.

Радарні дані показали: рівень води у фіорді коливався до двох метрів від одного берега до іншого. З кожним "коливанням" вода змінювала напрямок. Команда Монахана об'єднала ці супутникові знімки з сейсмічними даними з канадської станції Alert.

Згідно з їхніми оцінками, початкова амплітуда хвилі досягала 8 метрів. Моделі погодних умов та припливів підтвердили, що ні вітер, ні підйоми моря не могли викликати такого руху.

Різниця між висотою сплеску та амплітудою хвилі

Для точного визначення рівня небезпеки дослідники чітко розділили два параметри. Піковий показник у 200 метрів означає так званий "сплеск" хвилі в прибережній зоні. Це вказує на те, що вода, що була викинута внаслідок удару, піднімалася на значну висоту, досягаючи стрімких скель поблизу місця обвалу.

Висота у 8 метрів є реальним показником амплітуди стоячої хвилі в відкритих водах фіорду. Цей розподіл дав можливість геофізикам відрізнити потужність, що передавала сигнал у земну кору по всій планеті, від місцевих "плюскотів" води об скелі.

Орбітальний радар як новий інструмент для геофізиків

Це спостереження стало справжнім проривом у моніторингу морських небезпек у найвіддаленіших куточках планети. До цієї події вчені покладалися практично виключно на наземні прилади, щоб за непрямими ознаками моделювати, як поводяться хвилі у вузьких протоках.

SWOT-місія продемонструвала, що радар, встановлений на супутнику, може з високою точністю в режимі реального часу виявляти навіть найменші зміни на поверхні океану.

Згідно з висловлюванням Монахана, супутникова альтиметрія сьогодні стала достовірним методом для оцінки характеристик закритих водойм на планеті. Це дозволяє заповнити історичну недостачу інформації про віддалені полярні області.

Танення льодовиків та нерівномірність схилів.

Дослідники зазначають: головною причиною обвалу стало прогресуюче танення льодовика біля підніжжя гори. Підвищення регіональних температур і танення вічної мерзлоти продовжують руйнувати "каркас" схилів по всій Гренландії.

Ці перетворення становлять ризик, подібний до катастрофи 2017 року в фіорді Каррат, коли обвалення скель призвело до руйнування цілого села Нуугаатсіак.

Незважаючи на чіткі свідчення тривалої втрати льоду, прогнозувати точний час наступних обвалів без моніторингу в реальному часі сьогодні вкрай складно.

Амплітуда хвилі, що досягла 8 метрів, і пульсація тривалістю 92 секунди залишили помітний слід у історії, зафіксувавши цю подію. Однак те, що відбулося в момент обвалу скелі, залишається поза межами вимірювання.

Раніше інформаційне агентство УНІАН повідомляло, що

Вас також можуть зацікавити новини:

#

Інші публікації

У тренді

informnauka

Використання будь-яких матеріалів, що розміщені на сайті, дозволяється за умови посилання на данний сайт.

© Новини зі світу науки - informnauka.com. All Rights Reserved.