Управління емоціями. Великомасштабне дослідження мозкової діяльності викликало сумніви щодо теорії контролю над емоціями.

Масштабний аналіз 40 наборів даних за участю до 2175 людей показав, що активність ділянок мозку, пов'язаних з емоційним контролем, не свідчить про те, наскільки успішно людина може керувати своїми почуттями.

Про це пише видання Science alert.

Дослідження поставило під сумнів усталене уявлення про роль мозку в регуляції емоцій. Вчені виявили, що активність деяких ділянок мозку не завжди корелює з тим, наскільки вдало людина справляється з негативними емоційними станами.

Йдеться про когнітивну переоцінку -- психологічну стратегію, за якої людина намагається змінити своє емоційне ставлення до ситуації, подивившись на неї під іншим кутом. Наприклад, після розриву стосунків можна згадати, що раніше вже вдавалося пережити складні періоди й згодом знову почуватися щасливим.

Раніше науковці приділяли значну увагу префронтальній корі – області мозку, розташованій за лобом, що відіграє важливу роль у процесах мислення, збереження інформації та емоційного контролю. Коли люди намагаються переосмислити негативні події, ці ділянки активуються. Отже, дослідники сподівалися, що їхня активність буде корелювати з ефективністю емоційної саморегуляції.

Щоб перевірити це припущення, міжнародна команда дослідників об'єднала результати 40 наборів даних, отриманих у межах 32 дослідницьких груп. Загалом аналіз охопив до 2175 учасників. Такий масштаб дозволив виявляти навіть слабкі закономірності, які могли залишитися непомітними в невеликих експериментах.

У ході дослідження учасники спостерігали за неприємними зображеннями, перебуваючи в томографі. Деякі з цих картинок вони просто розглядали, тоді як під час перегляду інших намагалися переосмислити те, що бачать, щоб зменшити негативні емоційні реакції.

Завдяки використанню функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ), дослідники вивчали зміни в мозковому кровопостачанні, які були пов'язані з його активністю. Вони також аналізували, наскільки сильно учасники відчували полегшення, як часто застосовували когнітивну переоцінку у своєму житті та як змінювалася активність мигдалеподібного тіла — області мозку, що відповідає за обробку емоційних реакцій.

Результати не підтвердили очікуваного зв'язку між усіма цими показниками. Частота використання когнітивної переоцінки в повсякденному житті не мала статистично значущого зв'язку ні з полегшенням під час експериментів, ні зі зниженням активності мигдалеподібного тіла.

Водночас ті, хто відзначав значніше емоційне полегшення, зазвичай показували й більш виражене зниження активності цієї структури. Проте зв'язок виявився досить слабким. Дослідники підрахували, що для надійного виявлення цього зв'язку з імовірністю 80% знадобиться провести дослідження з участю 1105 осіб. Саме з цієї причини невеликі експерименти могли не зафіксувати таку тенденцію.

Найважливіше відкриття полягало в тому, що жоден із трьох показників не продемонстрував очікуваного зв'язку з активністю усталених нейронних мереж префронтальної кори, які залучені до регуляції емоцій.

Психолог з Центрального інституту психічного здоров'я в Німеччині, Мауріціо Сікорелло, зазначив, що активація окремих областей мозку не завжди свідчить про те, що людина насправді отримує емоційне задоволення від цього.

На його думку, важливо не лише те, чи може людина поглянути на ситуацію з іншої точки зору, але й те, наскільки ця нова перспектива співвідноситься з її власним досвідом та чи є вона корисною в конкретних обставинах.

Це відкриття може вплинути на підходи до вивчення емоційних труднощів за допомогою сканування мозку. Самої активності окремої ділянки недостатньо, щоб оцінити, наскільки добре людина контролює свої емоції. Для точнішого розуміння цього процесу потрібно також досліджувати взаємодію між різними зонами мозку та враховувати особистий досвід людини.

Водночас дослідження не перевіряло, чи допомагає психотерапія розвивати навички емоційної саморегуляції. Сікорелло наголосив, що наявні докази ефективності терапії залишаються актуальними, хоча механізми її впливу на мозок потребують подальшого вивчення.

Наукове дослідження має свої обмеження. В ньому були розглянуті дані лише дорослих осіб без клінічних діагнозів, тому отримані результати не можуть бути автоматично застосовані до людей з більш серйозними психічними розладами. Додатково, спроби проаналізувати образи в лабораторних умовах не можуть в повній мірі відобразити реальні життєві ситуації, такі як, наприклад, завершення стосунків.