Ядерний реактор та офіси Google, які знаходяться поряд із навчальними приміщеннями: як MIT формує інженерні кадри та які уроки може винести Україна.

Проректорка Київського авіаційного інституту Радміла Сегол розповідає про свій досвід стажування в Массачусетському технологічному інституті та інновації, які вже активно реалізуються в українській освітній системі.

Кожна нова вступна кампанія висвітлює важливу проблему: Україні терміново необхідні спеціалісти в галузі інженерії для розвитку оборонних технологій, відновлення інфраструктури та енергетики. Однак природничі та технічні спеціальності не викликають великого інтересу серед абітурієнтів. І навряд чи цьогорічна кампанія змінить цю тенденцію. Тим часом, у світі існують університети, де на ці спеціальності спостерігається величезний конкурс. Наприклад, у Массачусетському технологічному інституті (MIT) минулого року на місця в університеті претендувало понад 29 тисяч вступників, з яких лише 4,5% отримали можливість навчатися. Цей заклад став справжньою Меккою для технічних спеціалістів з усіх куточків світу, позиціонуючи себе як "магніт для талантів". Серед студентів MIT можна знайти переможців міжнародних олімпіад з природничих та математичних наук, включаючи тих, хто представляє Україну.

Яким чином досвід провідного технічного університету світу може принести користь українській вищій освіті, і які аспекти нашого досвіду можуть бути цікавими для них? Чи може війна слугувати каталізатором для вирішення проблем у галузі природничих та інженерних наук?

Про це ми говорили з проректоркою з питань вступу та онлайн-освіти Національного університету "Київський авіаційний інститут" (КАІ) Радмілою Сегол, яка нещодавно провела семестр у MIT за програмою Global MIT At-Risk Fellows.

-- Пані Радміло, що це за програма в МІТ, на якій ви стажувалися?

Це програма Global MIT At-Risk, яка залучає науковців та викладачів з університетів. Учасники приїжджають до MIT з різними місіями: деякі займаються своїми дослідженнями в лабораторіях, оскільки в рідних країнах не мають доступу до потрібного обладнання, а інші обмінюються знаннями та досвідом. Наприклад, я проводила семінари та майстер-класи, присвячені тому, як в Україні ми адаптуємо онлайн-освіту в умовах війни: навчаємось під час повітряних тривог, блекаутів та проблем зі зв'язком. Для нас це вже стало звичним, тоді як для багатьох країн світу – це цінний досвід, який може бути корисним під час інших криз: природних катастроф, техногенних аварій або гуманітарних ситуацій. Я маю досвід у сфері онлайн-освіти, адже з 2016 року працюю архітектором онлайн-курсів та перекладачем для міжнародних проєктів на платформі Prometheus.

Водночас у МІТ я сама слухала лекції, ходила до лабораторій, знайомилася з їхніми дослідженнями й освітніми практиками. Це була можливість побачити MIT ізсередини.

Що саме вас найсильніше вразило в Массачусетському технологічному інституті?

-- Найперше, що вразило: на території університету стоїть ядерний реактор, на якому проводять ядерні дослідження. От уявіть: ви йдете кампусом і раптом натикаєтеся на діючий реактор! Це лише один приклад. А насправді цікавого багато. MIT розташований у Кембриджі -- одному зі світових центрів технологічних інновацій. Саме тут, у районі Kendall Square, який часто називають другою Кремнієвою долиною, зосереджені сотні стартапів і офіси найбільших технологічних компаній. Наприклад, офіси Google, Microsoft, Modernа є просто на університетському кампусі. Чому? Бо бізнесу важливо тримати руку на пульсі -- вони хочуть бачити, як народжуються нові ідеї, впливати на них і фінансувати перспективні.

Для студентів це справжня унікальна нагода: вони з перших курсів беруть участь у реальних проєктах. Наприклад, один із засновників компанії Moderna, яка стала відомою завдяки розробці вакцини проти COVID-19, викладає в MIT. Важливо відзначити, що 10% усіх досліджень вакцини, проведених під час пандемії, здійснювалися в лабораторіях MIT. Крім того, університет заснував найбільшу в США лабораторію в галузі оборони (Lincoln Laboratory). Вона знаходиться поза межами кампусу, і не кожен має можливість туди потрапити – доступ заборонений для фахівців без громадянства США.

Відомий девіз MIT — Mens et Manus ("Розум і рука") — символізує інтеграцію теоретичних знань з практичними навичками. Саме цей підхід є тим, що гостро не вистачає українській вищій освіті, де постійними викликами залишаються відчуженість від сучасного ринку праці, консервативність та недостатня адаптивність навчальних планів.

-- Цей складник навчання -- участь у реальних проєктах -- не менш важливий у MIT, аніж вивчення теорії. Університет бере участь у розробленні замовлень як державного, так і приватного сектору. І в Україні також запроваджується такий досвід. Це, власне, те, що ми зараз будуємо в Київському авіаційному. У нас на кампусі також є лабораторії великого бізнесу, до яких залучені наші студенти, а представники компаній є співзасновниками наших освітніх програм. Це, наприклад, AJAX Systems -- найбільший у Європі розробник і виробник систем безпеки. ProgressTech Україна -- інжинірингова компанія, що спеціалізується на розробленні ІТ-рішень для аерокосмічної галузі. Співпрацюємо з Vodafone, Huawei. Цього навчального року ми також відкриваємо спільну програму з компанією Fire Point. Компанія оплачує стипендію для наших студентів і їхнє навчання, серед викладачів будуть і фахівці Fire Point. Після завершення навчання студенти матимуть стовідсоткове працевлаштування в компанії.

З МІТ ви привезли до КАІ програму, створену Джином Кеселманом. Він не тільки викладач цього престижного університету, але й полковник армії США, а також очільник напрямку оборонних технологій в навчальному закладі. Яка ж суть цієї програми?

Програму розроблено в рамках співпраці двох навчальних закладів MIT — Школи інженерії та Школи менеджменту Sloan. Це спільний проєкт, що поєднує інженерні та управлінські аспекти. Учасники повинні не лише розробити технологію, але й зрозуміти, як перетворити її на комерційно життєздатний продукт. Спонсором ініціативи виступають Сили спеціальних операцій Міністерства оборони США, які забезпечують завдання та фінансову підтримку. Кожна команда отримує реальне інженерне завдання, для вирішення якого протягом кількох місяців повинні створити прототип і представити його потенційним клієнтам. У процесі роботи команди взаємодіють не лише з викладачами університету, але й з представниками замовника, які можуть включати військових та навіть агентів розвідки, а також фахівців у сфері менеджменту. Для кожної команди забезпечується необхідне обладнання, лабораторна база, а військовий ментор супроводжує проєкт на всіх етапах його реалізації.

Студенти демонструють свої прототипи, отримуючи конструктивний фідбек від викладачів, менторів та інших учасників, що дозволяє їм поліпшити свої проекти. Завершальним етапом є Demo Day, на якому вони представляють свої готові рішення потенційним інвесторам та клієнтам.

Із жовтня ми запускаємо цей курс у Київському авіаційному. Джин Кеселман приїде до нас починати навчання на цьому курсі, і разом із ним ми адаптуємо цю програму для України. Курс буде відкритим для студентів інженерних спеціальностей не лише КАІ, а й будь-якого українського університету. Звісно, буде відбір і безпекова перевірка, адже йтиметься про роботу з реальними задачами від наших військових. Про набір до цієї програми ми оголосимо на сторінках КАІ у соцмережах і на нашому сайті.

Цікаво, що Джин Кеселман працює разом з українською платформою Brave 1, яка виконує аналогічні функції, як і цей курс: вона об'єднує військових, розробників (в тому числі представників деяких українських вишів) та інвесторів для просування оборонних технологій.

Джин Кеселман виступає в ролі ментора на цій платформі і часто відвідує Brave 1. Цікаво, що він має українське походження, адже народився в Києві. Джин організував поїздку для наших учасників Brave 1 до США, де вони мали можливість представити свої проекти в МІТ. Після цього у них розпочалося своєрідне турне по Сполучених Штатах.

До початку війни і на сьогодні наша інженерна освіта перебуває в складній ситуації. Можливо, саме війна стане каталізатором для її відновлення.

STEM-освіта отримала значний імпульс. Вважаю, що за весь період незалежності України ми не спостерігали такого бурхливого розвитку інженерних спеціальностей, як зараз, під час війни. Але, звичайно, ціна цього прогресу занадто висока — було б краще, якби ми досягали цього поступово, як це робили наші закордонні партнери. Проте, якщо звернути увагу на історію, можна помітити, що Друга світова війна також стала потужним каталізатором для розвитку інженерної освіти в університетах США та СРСР.

Однак все повинно стартувати з навчального закладу. Саме в цей час створюється основа знань з природничих і математичних дисциплін, а також розвивається інтерес до них.

-- Якщо порівнювати підходи до навчання в МІТ і в Україні -- що впадає в око найбільше?

У МІТ немає традиційних лекцій у звичному для нас розумінні: немає стандартного входу в аудиторію, де викладач просто читає матеріал. Тут практикується проблемно-орієнтоване навчання: студенти разом із викладачем обирають певну проблему і працюють над її вирішенням. Замість лекційних виступів надається велика кількість матеріалів для самостійного читання. Якщо ви не ознайомилися з цими матеріалами, вам буде важко на наступному занятті. Викладачі прямо кажуть: якщо ви не готові, краще не приходьте, адже ви просто будете спостерігати за тим, що відбувається, не розуміючи його. Студенти витрачають багато часу на самостійне навчання, і часто вони не мають можливості добре виспатися, адже навчання займає весь їхній час. Якщо прогулятися кампусом увечері, може здатися, що він порожній. Але насправді всі вікна світяться, адже студенти працюють у бібліотеках або коворкінгах, занурені в навчання.

Порівнювати себе з ними для нас досить складно, давайте будемо чесними. Те, що ми робимо зараз, їм важко сприйняти, та, можливо, й не варто. Ми не можемо вимагати від нашого студента: «Ти повинен вчитися без упину», оскільки він стикається з повітряними тривогами, обстрілами, а іноді й відключенням електрики. У такій ситуації і студент, і викладач переживають значний стрес.

Проте їхні методи навчання, організація освітнього середовища та лабораторії становлять значний ресурс для подальшої роботи. У деяких аспектах ми маємо переваги, в інших — відстаємо. А деякі елементи їхнього підходу можуть успішно впровадитися й у нашій практиці. Отже, ми плануємо проводити експерименти.

Массачусетський технологічний інститут (MIT) має ще одну характеристику, яка в Україні поки що є скоріше винятковою, ніж звичною: він активно ділиться знаннями за межами свого кампусу, пропонуючи масові онлайн-курси, доступні для слухачів з усіх куточків планети. На офіційному сайті MIT підкреслюється, що мета університету полягає в поширенні знань, які будуть найкраще служити суспільству та світу в XXI столітті. Як саме функціонує ця система курсів?

-- MIT має три освітні платформи, на яких викладають і записи лекцій, і цілі курси -- тривалі й короткі. Більшість із них абсолютно доступна для всіх, і безплатно. Першу свою платформу Open Courseware MIT відкрив іще 2001 року. На той момент жоден університет світу такого не робив.

У Массачусетському технологічному інституті існує спеціальна позиція проректора, що займається питаннями онлайн-освіти та штучного інтелекту. Ця людина має досвід не лише в академічному середовищі, але й в сфері штучного інтелекту в медицині. Всі освітні платформи MIT функціонують на основі програмного забезпечення Open edX, яке було спільно розроблено MIT, Гарвардом і компанією Google. Це рішення з відкритим кодом вже використовується більш ніж на 300 освітніх платформах по всьому світу. Серед них українські проекти, такі як Prometheus, Всеукраїнська школа онлайн, платформа Зрозуміло! і система тестування НМТ. Таким чином, інновації, що виникають у MIT, знаходять своє застосування в університетах і освітніх системах різних країн.

Чому провідні університети світу інвестують у масові онлайн-курси? Це відповідає їхній третій місії – суспільному служінню (дві інші місії – освіта та наука. – О.О.). Це не просто спосіб отримати прибуток чи залучити більше студентів. Це можливість поширювати знання, які генеруються в університетах.

-- В українському суспільстві, на жаль, до університетів ставляться як до принтера кадрів для ринку праці. А онлайн-навчання асоціюється з освітніми втратами та дзвінками в Zoom. І хоча на Prometheus вже є окремі курси від наших університетів, та масові онлайн-курси для всіх охочих поки що залишаються мрією.

В Україні поступово з'являються онлайн-платформи для університетських курсів, як, наприклад, в Українському католицькому університеті. Вони пропонують навчальні програми не лише для студентів, але й для всіх охочих. Ми також розвиваємо нашу платформу КАІ Online, яка тільки-но почала свою діяльність. Наразі доступні шість курсів, але ми сподіваємося досягти принаймні п'ятнадцяти до кінця року, і це лише початок. Вірю, що майбутнє українських університетів полягає у перетворенні їх на відкриті центри знань для суспільства.

— І для цього їм потрібно трансформуватися.

Безперечно! Ми щиро прагнемо стати каталізатором цих позитивних трансформацій — тими, хто інтегрує сучасні практики, беручи до уваги всі досягнення нашої освітньої системи.