14 листопада 1918 року — дата, коли була заснована Академія наук України.

14 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський підписав закон про заснування Української академії наук у Києві. Це стало одним із найважливіших рішень Української Держави у сфері освіти й культури.

Українську академію наук задумували як масштабну державну установу, яка мала розвивати українську науку, досліджувати історію та культуру, вивчати природні багатства країни й створювати власну наукову інфраструктуру. Фокус зібрав найцікавіші факти про минуле цієї установи.

Концепція формувалася протягом багатьох років.

Концепція заснування української академічної інституції зародилася значно раніше, аніж Павло Скоропадський зайняв пост глави держави. Ще перед початком Першої світової війни українські науковці прагнули створити самостійне наукове середовище.

Важливу роль у цьому відігравав історик Михайло Грушевський. Він очолював Наукове товариство імені Шевченка у Львові та Українське наукове товариство в Києві. Ці організації займалися дослідженнями, публікаціями та розвитком української науки, але не мали статусу повноцінної державної академії.

Після оголошення Української Держави в 1918 році відкрилися нові горизонти для втілення давніх ідей на державному рівні. Однією з ключових фігур у створенні майбутньої Академії став міністр освіти Микола Василенко, який запросив до співпраці провідних вчених.

Фінансування Академії розпочалося ще до її створення.

Українська Держава Павла Скоропадського почала готувати фінансову основу майбутньої Академії наук ще до її офіційного відкриття. 13 листопада 1918 року, за день до підписання закону про створення установи, уряд передбачив на її утримання до кінця року 869 216 карбованців 69 копійок.

Підготовка фінансування була частиною масштабної роботи, яка тривала кілька місяців. Міністр народної освіти Микола Василенко залучив до розроблення проєкту провідних учених, а спеціальна комісія під керівництвом Володимира Вернадського підготувала статут, штатний розпис і кошторис майбутньої установи.

Вражаючим був також розподіл запланованих фінансових ресурсів. З загальної суми у 566 250 карбованців, близько двох третин планувалося витратити на господарські та організаційні потреби. Інша частина коштів була призначена для покриття різних витрат, зазначених у кошторисі.

Цей підхід був зумовлений амбіційністю проєкту: Академія повинна була стати платформою для об'єднання наукових дослідницьких інститутів, музеїв, лабораторій, обсерваторії, ботанічного саду та інших організацій.

Підписання закону та перші академіки

14 листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський ухвалив важливий закон "Про створення Української академії наук у Києві", затвердив її статут і штатний розклад, а також призначив перших 12 академіків. Ці вчені були розподілені між трьома відділами нової установи: історико-філологічним, фізико-математичним і соціальних наук. У першому відділі знайшли місце історики, мовознавці та фахівці з Сходу, другий відділ був заповнений геологами, біологами та експертами з прикладної механіки, а в третьому працювали економісти та правознавці.

До складу Історико-філологічного відділу належать:

* Дмитро Багалій -- історик, дослідник історії Слобідської України.

Агатангел Кримський — фахівець у галузі мовознавства, дослідник Сходу та експерт у арабській і іранській культурах.

Микола Петров — мистецтвознавець та дослідник стародавніх церковних традицій.

Степан Смаль-Стоцький — дослідник української мови та фахівець у галузі мовознавства.

До складу Фізико-математичного відділу увійшли:

Володимир Вернадський — видатний геолог, геохімік та дослідник природи.

Степан Тимошенко — видатний механік, який вважається одним з піонерів сучасної теорії механіки матеріалів.

* Микола Кащенко -- біолог, ембріолог і дослідник акліматизації рослин.

Павло Тутковський — це геолог, який займається вивченням мінералів та природних ресурсів України.

До складу Відділу соціальних наук увійшли:

Михайло Туган-Барановський — відомий економіст, який спеціалізується на дослідженнях у сфері економічної теорії.

Володимир Косинський — експерт у галузі економіки та політичної економії.

* Федір Тарановський -- правознавець, дослідник історії права.

Орест Левицький — це вчений у галузі історії та права, який спеціалізується на дослідженні українських традиційних правових норм.

Такий склад перших академіків показував, що нову установу від самого початку задумували як центр розвитку найрізноманітніших галузей знань. Важливо й те, що призначення перших 12 учених ще не означало обрання керівництва Академії. Це відбулося 27 листопада 1918 року під час установчих Загальних зборів: першим президентом обрали Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем -- Агатангела Кримського.

Академія повинна була включати більше 60 різних наукових напрямків.

Масштаб ідеї засновників Української академії наук яскраво відображається в її первісному статуті. Академія була задумана як інституція, що охоплює більше 60 наукових дисциплін, і планувалося, що її повний склад складатиме до 72 дійсних членів.

Для реалізації цих цілей було заплановано заснування 15 науково-дослідних установ, 14 постійних комітетів, шести музеїв, двох кабінетів та двох лабораторій. Крім того, у проєкті передбачалося створення ботанічного та акліматизаційного садів, астрономічної обсерваторії, біологічної станції, національної бібліотеки та власної друкарні.

Академія повинна була охоплювати не тільки вивчення історії, мови та культури України. Її завдання включали дослідження природних ресурсів, агрономії, економічних аспектів, юриспруденції, біології та інших наукових дисциплін. Обсерваторія та біологічна станція планували здійснювати практичні дослідження, тоді як музеї та наукові комісії мали за мету збір та аналіз історичних, культурних і природничих матеріалів.

Проте ці дані відображали лише первісну концепцію, а не фактично існуючу мережу закладів. Через політичну нестабільність реалізувати цей план у повному обсязі зразу не вдалося.

На початкових етапах роботи Академії розпочався процес створення окремих інститутів та наукових підрозділів, при цьому їхня організаційна структура зазнавала поступових змін. Тим не менш, величина проєкту свідчила про прагнення заснувати в Україні справжній науковий центр європейського рівня, що охоплював би практично всі ключові сфери знань.

Перший президент Академії -- Володимир Вернадський

Першим президентом Української академії наук став Володимир Вернадський, який не лише був видатним науковцем, а й талановитим організатором. Він усвідомлював важливість створення потужної наукової установи для розвитку науки в Україні.

Після обрання 27 листопада 1918 року Вернадський зосередився на практичному запуску Академії. За його керівництва формували перші наукові підрозділи, залучали дослідників, організовували роботу відділів і вирішували питання матеріального забезпечення. Особливу увагу він приділяв тому, щоб Академія стала самоврядною науковою установою, де важливі рішення ухвалювали самі вчені.

Вернадський керував Академією до 1921 року. Незважаючи на революційні події, зміну влади та важкі умови, що панували в перші роки функціонування організації, він відіграв ключову роль у формуванні її організаційної основи та академічних традицій. Його президентство стало визначним етапом у реалізації концепції 1918 року, перетворивши її на дієву наукову інституцію.

Академія здобула свою власну будівлю тільки після зміни керівництва.

Незважаючи на затверджений статут, штатний розклад та державне фінансування, Українська академія наук, після свого створення, не отримала жодної будівлі у власність. Співробітникам академії доводилося виконувати свої обов'язки в приміщеннях інших організацій, університетських аудиторіях та лабораторіях. Перші загальні збори, що відбулися 27 листопада 1918 року, проходили не в стінах власної установи, а в будівлі Українського наукового товариства.

Проблема з пошуком приміщення для Академії обговорювалася ще за часів гетьмана Павла Скоропадського. Розглядалися варіанти розміщення Академії у Володимирському кадетському корпусі, а також існували плани зведення окремого наукового комплексу неподалік Києва. Проте через брак вільних будівель та фінансових ресурсів реалізувати ці ідеї не вдалося.

Перше приміщення Академії було отримано лише в лютому 1919 року, вже після приходу більшовиків до Києва. 10 лютого президент Володимир Вернадський та його незмінний секретар Агатангел Кримський провели зустріч з наркомом освіти Володимиром Затонським. Вже наступного дня в київських газетах з'явився його наказ про передачу Академії будівлі колишнього пансіону графині Левашової, а також рухомого майна.

Проте здобуття будівлі не означало, що Академія миттєво отримала можливість ефективно нею керувати. У пансіоні ще перебували вихованки та працівники, а процес передачі майна виявився тривалим. Лише влітку 1919 року Академія насправді змогла стати повноправним господарем цього приміщення.

Остаточно право Академії на будівлю закріпила постанова Раднаркому УСРР від 25 січня 1921 року. Цікаво, що ця споруда й досі залишається важливою частиною академічного життя: сьогодні за адресою Володимирська, 54 розташована Президія Національної академії наук України.

Академія зазнала чотирьох змін у своїй назві.

За понад століття існування установи її назва змінювалася чотири рази. Це відображало політичні трансформації, які переживала Україна протягом XX століття.

* 1918-1921 роки -- Українська академія наук (УАН).

* 1921-1936 роки — Українська академія наук (УАН).

* 1936-1991 роки – Національна академія наук України.

* 1991-1993 роки — Національна академія наук України.

З 1994 року – Українська національна академія наук.

За понад століття Українська академія наук пройшла через революції, зміну влади, реорганізації та кілька перейменувань. Проте її заснування 14 листопада 1918 року стало важливим кроком у формуванні української наукової системи. Задум, який об'єднав зусилля державних діячів і провідних учених заклав основу установи, яка продовжує працювати й сьогодні.

Інші новини науки

* 6 листопада 1855 року народився Дмитро Яворницький -- український історик, археолог, етнограф і дослідник запорозького козацтва.

Науковець з Тернопільського національного технічного університету створив два унікальних мистецьких твори, розміри яких вимірюються в мікрометрах. Один з них є портретом Івана Пулюя, а інший – інтерпретацією "Зоряної ночі" Вінсента ван Гога.