Незвичайне явище в кратері несподівано виявило таємницю Місяця.

Місяць характеризується вкрай слабким магнітним полем. Однак питання про те, чи завжди наш природний супутник залишався таким вразливим, неодноразово ставало предметом жвавих дискусій серед астрофізиків. Деякі дослідники стверджували, що мільярди років тому у Місяця існувало власне планетарне динамо, в той час як інші вказували на недостатність доказів, щоб підтвердити цю теорію.

Несподівану крапку в цій дискусії допомогли поставити свіжі спостереження за зворотним боком нашого космічного сусіда, опубліковані в журналі Science Advances.

Суміщення трьох аномальних явищ у кратері Дюара.

Під час аналізу архівних місячних спостережень науковці виявили величезну, сильно намагнічену структуру в районі кратера Dewar. Об'єкт шириною близько 60 км являє собою застиглу магму, яка піднялася з глибоких надр Місяця приблизно 4,2 млрд років тому.

Ця ділянка також відома наявністю яскравих хвилястих візерунків на поверхні. Дослідники із Швейцарської вищої технічної школи Цюріха (ETH Zurich) Сі Янг та Анна Міттельхольц зазначають, що кратер Dewar став унікальним випадком, де в одній точці одночасно збіглися магнітна аномалія, гравітаційне відхилення та характерний поверхневий візерунок.

Завдяки використанню комплексної математичної моделі, дослідники встановили, що для формування аналогічної структури раннє магнітне поле Місяця повинно було мати приблизно 11 мкТл. Для порівняння, магнітне поле сучасної Землі досягає близько 50 мкТл.

Новий підхід замість моделей Apollo.

Попередня теорія про динамо на Місяці ґрунтувалася на зразках порід, які були привезені астронавтами під час місій Apollo. Однак подальші аналізи цих матеріалів викликали плутанину серед вчених через суперечливі результати. Впровадження нового методу, що поєднує орбітальні дані про гравітацію та магнетизм, дозволило отримати точні обмеження для характеристики планетарного динамо, не вимагаючи при цьому висадки на поверхню й збору ґрунту. Крім того, місцезнаходження кратера Dewar повністю виключає можливість тимчасового виникнення магнітної аномалії внаслідок сильного удару астероїда.

Вивчення магнітної історії Місяця є значущим ілюстративним прикладом того, як навіть малі небесні тіла можуть або зберігати, або втрачати власне динамо. Хоча нові відкриття не вирішують усі суперечності, пов'язані з даними, отриманими під час місій Apollo, наукова дискусія тепер зміщується від питання "Чи існувало магнітне поле?" до теми "Яким чином воно функціонувало?".

Раніше ми обговорювали можливість того, що магнітне поле Місяця в минулому могло бути потужнішим, ніж земне.