Неподалік від Галапагоських островів було знайдено унікальну акулу: цей вид не спостерігався в цих водах більше 20 років.

На узбережжі Еквадору було раптово виявлено таємничу акулу, що викликало інтерес у науковців, які вважають, що ця територія може слугувати місцем нересту гладких молотоголових акул.

Галапагоські острови славляться своїм унікальним біорізноманіттям. Тут можна зустріти численні зграї молотоголових акул, але варто зазначити, що гладкі молотоголові акули не фіксувалися в цьому архіпелазі вже більше 20 років, згідно з інформацією від Popular Science.

У новому дослідженні вчені вперше за багато років зафіксували рідкісну акулу, відому як гладка молотоголова акула (Sphyrna zygaena), у водах архіпелагу біля узбережжя Еквадору. Як зазначила співавторка цього дослідження, морська біологиня з Техаського університету A&M Марія Антонія Ізурієта Бурбано Де Лара, гладкі молотоголові акули можуть досягати довжини 3,6 метра, але їх важко спостерігати, оскільки інформації про їхнє живлення, міграції та стан популяцій дуже мало.

У 2024 році дослідники з Університету Сан виявили та детально описали першу задокументовану популяцію молодих молотоголових акул на Галапагоських островах. Їхні спостереження були підтверджені за допомогою генетичного аналізу ДНК цих риб.

Крім того, дослідницька команда вважає, що їм вдалося виявити значущий розплідник для гладких молотоголових акул. Важливо зазначити, що саме в таких місцях молоді акули проводять початкові етапи свого розвитку, перш ніж вирушити у відкриті води океану. Аналогічні розплідники вже відомі для великих білих акул (Carcharodon carcharias) біля берегів Нью-Йорка, а в Делаверській затоці існує зона для піщаних тигрових акул (Carcharias taurus). Тепер новий, потенційний розплідник відкриває можливості для вивчення важливих аспектів цього таємничого виду.

За словами дослідників, гладкоголові та гребнеголові акули-молоти (Sphyrna lewini) можуть виглядати схоже на перший погляд, але між ними існують певні відмінності. Наприклад, гладкоголові акули не мають центрального заглиблення на передній частині голови, яке характерне для гребнеголових, що ускладнює їх розпізнавання з поверхні води. Існує припущення, що цей вид міг бути помилково ідентифікований у попередніх наукових дослідженнях.

У новому дослідженні науковці застосували акустичну телеметрію, підводні відеосистеми, генетичний аналіз та дослідження харчування. Молодих акул обладнали акустичними передавачами, що дало змогу дослідникам відстежувати їхні переміщення в межах морського заповідника. Зразки ДНК також аналізувалися у порівнянні з популяціями з усієї східної частини тропічного Тихого океану, що сприяло створенню карти генетичних зв'язків.

Ситуація ускладнюється тим, що гладкоголові акули-молоти опинилися під загрозою через інтенсивний вилов. Хоча ці види перебувають під охороною в межах морських заповідників, значна частина з них мігрує за межі захищених зон у міжнародні води, де їх легше ловити. Автори дослідження вважають, що знання про маршрути міграції акул може суттєво підвищити ефективність зусиль щодо їх збереження, оскільки це дозволяє виявити критично важливі ареали та коридори міграції.