Єдиною умовою для відбору стала доброзичливість: як з лисиць майже вийшли собаки.

Поки в США розробляли генетично модифікованих суперсобак для військових потреб, у Радянському Союзі займалися одомашненням лисиць. Близько семи десятиліть тому, в 1959 році, в Сибіру розпочали спеціалізоване дослідження поведінки лисиць, зокрема, відбирали тварин, які проявляли найбільшу дружелюбність до людей. Нещодавнє дослідження виявило, що у таких лисиць спостерігається зменшення кількості нейронів у тих ділянках мозку, які пов'язані з агресією, про що повідомляє видання ZME Science.

Новосибірський проект по одомашненню лисиць

Радянські генетики відбирали сріблястих лисиць із хутрових ферм і схрещували між собою тварин, які найменше боялися людей та не виявляли агресії.

Вчені прагнули в реальному часі відтворити тисячолітній процес трансформації диких вовків у вірних собак, проте для цього вони вирішили скористатися сріблясто-чорними лисицями.

Після шести поколінь деякі лисенята почали активно прагнути взаємодії з людьми.

Результати вразили наукову спільноту. Вибираючи лисиць виключно за їх характером, дослідники разом із доброзичливістю ініціювали ланцюгову реакцію фізіологічних та зовнішніх трансформацій, яку вони охрестили "синдромом одомашнення".

Вони почали вертіти хвостами, коли побачили людей, радісно скавучачи, облизуючи обличчя та вимагаючи уваги, немов маленькі домашні собачки.

Згодом у тварин з'явилися не лише відповідні поведінкові особливості, а й певні зовнішні риси, характерні для домашніх собак, зокрема висячі вуха, коротші морди та закручені бубликом хвости.

А замість суцільного сріблястого чи рудого кольору, на їхній шерсті з'явилися великі білі ділянки. Дуже часто на лобі виникає біла пляма -- "зірочка", а також білі "шкарпетки" на лапах і світлі груди, що характерно для бордер-коллі чи інших порід собак.

У 1970 році дослідники створили ще одну групу, відбираючи лисиць із протилежною поведінкою -- агресивних щодо людей.

Це дало змогу оцінити, як селекція впливає на мозкову структуру тварин з різними формами поведінки.

Унікальний експеримент наочно довів людству, що еволюція може відбуватися з неймовірною швидкістю, а приязність -- це еволюційна суперсила, яка повністю змінює генетичний код і навіть зовнішній вигляд дикого звіра.

Сучасні дослідження мозку лисиць

Нещодавно команда вчених з Корнелльського університету (США) провела дослідження цих тварин, використовуючи сучасні лабораторні технології.

"Ми хотіли зрозуміти, які неврологічні механізми лежать в основі цих змін у поведінці, що відбулися дуже швидко внаслідок такого відбору", -- пояснила керівниця дослідження, професорка Ейрін Маркенскофф-Пападимітріу.

Зокрема, вчені вивчили дев'ять збережених мозкових тканин лисиць: три з них були від доброзичливих особин, три — від агресивних, а ще три — від диких.

Особливу увагу приділили вентромедіальному гіпоталамусу -- ділянці, яка бере участь у регуляції агресії та соціальної поведінки. Виявилося, що у доброзичливих лисиць було менше нейронів, пов'язаних з агресією, ніж у тварин із протилежної групи.

Як відбувалося одомашнення вовка

30 жовтня цього року в журналі Molecular Biology and Evolution були оприлюднені нові додаткові докази.

Дослідники, які аналізували генетичні дані собак, встановили, що відбір за зниженням страху й агресивності був спільною рисою різних породних ліній і міг відбуватися ще на ранніх етапах одомашнення вовка.

"Однією з перших трансформацій на шляху до еволюції в собаку, ймовірно, стала зміна біологічних механізмів, що контролюють страх, агресію та соціальну взаємодію", -- зазначено в статті.

Втім, учені поки не можуть остаточно встановити, чи передували зміни мозку фізичним особливостям домашніх тварин, чи відбувалися паралельно з ними.

Чому лисиці все ж "ледь не стали" собаками?

Після понад семи десятиліть селекційної роботи ці лисиці стали абсолютно ручними, з генетично закладеною доброзичливістю, що дозволяє утримувати їх вдома як домашніх улюбленців.

Однак з біологічної точки зору, вони все ще залишаються представниками виду лисиць (Vulpes vulpes).

Ці істоти мають унікальні звуки (не здатні гавкати, як собаки, а скоріше "сміються" або видають писк), особливий зовнішній вигляд і, водночас, психологічні особливості, які суттєво відрізняються від собак, що еволюціонували поруч із людьми протягом більше 15 тисяч років.

Цей експеримент продовжується й сьогодні.

Дослідники раніше визначили породу котів, яка є найоптимальнішою для людей, схильних до алергій.

На зображенні: Приручена лисиця. Фото з доступних джерел.