Непересічний бетон і вигідний рельєф: чому акведуки Римської імперії збереглися протягом 2000 років (фото)

Один із акведуків, збудований у 19 році до нашої ери, досі постачає воду до Риму.

Стародавні римляни славилися своїми акведуками, що забезпечували водою численні міста. Ці вражаючі споруди мали довжину від десятків до сотень кілометрів і розташовувалися по всій території Римської імперії. Акведук, що перекладається як "водопровід", постачав воду для громадських лазень, туалетів, фонтанів та приватних житлових будинків у багатьох містах цього величезного державного утворення. Безліч акведуків збереглися до наших днів, навіть через більш ніж 2000 років після їх створення. Вони є яскравим прикладом інженерної майстерності стародавніх римлян. Але яким чином їм вдавалося зводити такі масштабні та довговічні гідротехнічні споруди? На цю тему пише Live Science.

По-перше, римляни ретельно обирали джерела води для своїх акведуків, і найпоширенішими з них були природні джерела. Проектування акведуків здійснювалося так, щоб вода могла безперешкодно досягати міста. Успішне зведення цих споруд забезпечувалося плавним нахилом, що спускався від джерела до місця, де вода подавалася. У римських акведуках вода рухалася виключно під впливом гравітації, зазвичай з дуже незначним ухилом.

Римські інженери повинні були уважно планувати свій маршрут, враховуючи специфіку рельєфу. Акведуки зводилися на міцних геологічних підставах. Під час їхнього будівництва часто обходилися пагорби і гірські хребти.

Під час будівництва римляни використовували особливий вид бетону, який служив набагато довше, ніж сучасний бетон. У римському бетоні використовували пуццолан. Це суміш вулканічного попелу та пемзи, яку змішували з вапном і водою. Таким чином виходив надзвичайно міцний бетон. Але це був не єдиний фактор, що дозволяв римським акведукам функціонувати сотні й навіть тисячі років.

Постійне технічне обслуговування, яке в багатьох випадках продовжувалося до Середньовіччя, також сприяло тому, що римські акведуки витримали випробування часом. Звичайно, їхня тривала служба також була зумовлена тим, що майстри уникали будівництва на нестійких територіях.

Попри падіння Західної Римської імперії в 476 році нашої ери, численні акведуки залишилися у доброму стані. Зокрема, Аква-Вірго, зведений у 19 році до нашої ери, і досі забезпечує водою місто Рим.

Акведуки не завжди проходили лише поверхнею. Іноді їхні маршрути включали довгі підземні секції в місцевостях, де будівництво над землею було неможливим. Крім того, в деяких випадках акведуки мали лише незначні надземні ділянки за межами міської території.

При наближенні до міста, вода проходила через спеціальні відстійники, які сприяли очищенню від забруднень та небажаних домішок. Після цього очищена рідина рухалася до розподільного резервуара, а звідти розподілялася в різні напрямки.

Найвищий з відомих давньоримських акведуків, що зберігся до наших днів, носить назву Пон-дю-Гар і знаходиться у Франції. Ця архітектурна пам'ятка, яка входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, має вражаючу довжину 275 метрів та висоту 47 метрів.