Як звучала епоха динозаврів: науковці відтворили звуки комах, що існували 165 мільйонів років тому.

Світ у юрському періоді був акустично набагато багатшим і різноманітнішим, ніж вважалося раніше.

Серед залишків динозаврів та шурхоту папоротей, які коливалися під впливом вітру, звуковий простір юрських лісів, ймовірно, заповнювало мелодійне щебетання комах, схожих на цвіркунів. Деякі з цих звуків були б настільки високочастотними, що людське вухо не змогло б їх сприйняти. Цю інформацію наводить журнал Smithsonian.

"На основі скам'янілостей комах віком 165 мільйонів років команда вчених відтворила звуки, які, ймовірно, видавали ці вимерлі істоти, використовуючи ретельний аналіз будови крил та моделювання на основі штучного інтелекту", - зазначають у матеріалі.

Результати дослідження, опубліковані в журналі "Proceedings of the National Academy of Sciences", ставлять під сумнів усталені уявлення про еволюцію звуків, які видають комахи.

"Світ у юрському періоді мав значно багатший і різноманітніший акустичний ландшафт, ніж це було визнано раніше," - зазначає в своїй заяві співавтор дослідження Торін Йонссон, біоакустик з Університету Граца в Австрії.

У той же час, реальні звуки юрського періоду не змогли зберегтися, оскільки органи, відповідальні за звукове виробництво у динозаврів та ссавців, не підлягають скам'янінню. Однак, комахи можуть стати важливим джерелом доказів про те, яким був звуковий ландшафт епохи динозаврів.

Попри те, що люди можуть описувати комах як таких, що "співають", більшість з них, а саме цвіркуни та коники, створюють звук способом, який більше нагадує гру на музичному інструменті. Такий процес полягає у терті одна об одну частин тіла з ребристими поверхнями. Коники та коники-стрибуни проводять ногою по крилу, тоді як цвіркуни - одним крилом по іншому.

Голосові зв'язки не стають кам'яними, але ось ноги й крила можуть зазнавати таких змін.

"Привабливість скам'янілостей комах полягає в тому, що, на відміну від багатьох інших тварин, вони можуть зберегти свої "інструменти" та рецептори на своєму міцному зовнішньому скелеті", - розповідає журналу Едмунд Ярзембовський, науковий співробітник Лондонського музею природної історії, який не брав участі в дослідженні, але вивчав звуки юрських коників.

У Внутрішній Монголії (Китай) дослідники знайшли 20 скам'янілих юрських комах, які зберегли свої крила в цілості. Ці залишки представляють дев'ять різних видів, близьких до цвіркунів і коників.

"Для того, щоб приблизно реконструювати звуки, які потенційно могли б видавати ці структури, команда науковців проаналізувала їхні ребристі характеристики. Кількість зубців, відстань між ними та розмір вібруючої області на крилі, ймовірно, впливали на висоту тону та ритмічність звуків, які виробляють комахи," - зазначено в матеріалах дослідження.

Вчені вважають, що більшість комах видавали низькочастотні звуки, схожі на ті, що можуть видавати сучасні цвіркуни, а саме звуки частотою близько пʼяти кілогерц. Багато з них були "чистими тонами", тобто музичними нотами лише однієї частоти. За словами Річарда Стоуна з журналу Science, вони, ймовірно, звучали як чіткі та високі щебетання, а не як шипіння чи дзижчання.

"Прикметно, що один із видів, здається, міг видавати звук у діапазоні від 20 до 22 кілогерц - частоту, яка ледь перевищує межі людського слуху. Ці ультразвукові щебетання, що їх видає родич коника Sigmaboilus peregrinus, ставлять під сумнів поширену думку: що саме хижацтво кажанів сприяло еволюції ультразвукових звуків у комах", - додає журнал.

Тому дослідження пропонує дорожню карту для досліджень, які можуть розкрити інші елементи доісторичних звукових ландшафтів.

"Цілком ймовірно, що штучний інтелект дозволить нам відтворити мелодії й інших комах, таких як жуками і мурахами. Давайте більш детально вивчимо їхні скам'янілості, адже в них може бути захований справжній палеооркестр, готовий до свого відкриття," – зазначив Ярзембовський.

Інші дослідження вчених

Як писав УНІАН, У Канаді роками озеро підкислювали сірчаною кислотою. Зокрема впродовж 17 років вчені щотижня навмисно додавали сірчану кислоту в озеро № 223, поступово змінюючи хімічний склад води, аби імітувати наслідки кислотних дощів.

Також повідомлялось, що зонди Voyager зіткнулися зі "стіною" температурою до 50 тисяч градусів. Вони дісталися місця, де вплив Сонця поступово зникає, поступаючись міжзоряному простору.

Вам можуть бути цікаві новини також: