Сонце і Місяць можуть бути причинами землетрусів: дослідники виявили, з чим це пов'язано.

Подібні землетруси можуть пройти непоміченими для людей, що живуть на планеті.

Вчені, ймовірно, змогли з'ясувати, яким чином вплив Сонця та Місяця може спричиняти землетруси. Це стало можливим завдяки новому моделюванню, яке провели дослідники, повідомляє Science Alert.

Сонце і Місяць надають на земну оболонку легкий, але стабільний приливний вплив. Було встановлено, що цей вплив може викликати так звані "повільні землетруси" або крип-події. Під час таких явищ енергія вивільняється значно повільніше, ніж при звичних землетрусах, внаслідок чого вони залишаються непомітними для людей на поверхні.

Однак механізм, який спричиняє ці явища, довгий час залишався таємницею. Нещодавно дослідники виявили, що основною причиною може бути резонанс, схожий на той, що виникає, коли провести вологим пальцем по краю винного бокала, викликаючи його дзвін. Лише в набагато більших масштабах — на рівні цілої планети.

У ході нового дослідження вчені змоделювали ці приливні збурення і виявили, що навіть незначний вплив може мати серйозні наслідки.

"Незважаючи на те, що ці напруження є досить незначними — зазвичай на рівні кількох кілопаскалів, що можна порівняти з легким натиском руки, — дослідження показали, що вони можуть викликати повільні землетруси на окремих розломах", — повідомили науковці.

Вчені вивчили механізми ковзання, зміщення й тертя, які відбуваються на межах тектонічних плит, застосовуючи моделі, засновані на системі "пружина – блок" і законах тертя, що залежать від швидкості та умов контакту.

На думку сейсмологів, це спрощена схема конкретної частини розлому. Вона також враховує змінний опір тертя в області контакту між поверхнями розлому, що залежить від двох чинників: швидкості їх відносного переміщення та особливостей їхньої взаємодії (умови контакту).

Те, що вплив, який можна порівняти за інтенсивністю з легким дотиком до спини, здатен викликати сейсмічне явище, також залежить від характеру розлому, який ми моделюємо. Це стосується розлому, що переміщується з постійною швидкістю, але може бути легко виведений із рівноваги.

Збільшення швидкості зміщення призводить до зниження тертя в зоні контакту розлому, що може посилити ковзання -- у рамках моделі цей ефект виявився достатнім для виникнення як "швидких", так і "повільних" зрушень. На думку дослідників, тип землетрусу, що виникає, зрештою визначається тим, як розлом реагує на два основні фактори: амплітуду (силу) та період (тривалість) приливного впливу.

Ці фактори можуть призводити до різних результатів. Якщо амплітуда приливних сил невелика, розлом може продовжувати зміщуватися повільно й непомітно. Але коли амплітуда перевищує порогове значення, а період потрапляє в певний діапазон, це може спровокувати ковзання розлому, що супроводжується підземним гулом.

Тривалість впливу приливів може викликати сейсмічну активність, якщо вона узгоджується з "характерним часом реакції" розлому — це той період, який потрібен для реагування на зовнішні напруження в зоні контакту, а також для зміни таких характеристик, як тертя (зокрема, параметрів, що залежать від швидкості і стану поверхні).

Такий резонанс може спричинити поступову сейсмічну активність навіть при незначному впливі — "якщо уявити, що регулярне розгойдування гойдалки в оптимальному темпі дозволяє їй підніматися все вище", — підкреслили дослідники.

Згідно з думкою дослідників, ці явища можуть проявлятися у передбачуваних формах і відповідати даним, отриманим в результаті реальних спостережень. Наприклад, це спостерігається у випадку поштовхів, що трапляються в південно-західному регіоні Японії та в зоні Каскадії, розташованій на північному заході Тихого океану. Інтенсивність цих поштовхів часто досягає максимуму з періодичністю приблизно 12 і 24 години, що корелює з приливними циклами.

Нагадаємо, вчені зі США та Іспанії зафіксували 500 глибинних землетрусів під Антарктидою і намагаються з'ясувати, чому вони відбуваються.