Сотні тонн радіоактивних відходів, скинуті в Атлантичний океан, вивільняють небезпечні елементи.

Вони знаходяться на глибині 3000-5000 метрів.

Дослідники виявили, що 200 тисяч бочок з низькоактивними радіоактивними відходами, вага яких сягає приблизно 150 тисяч тонн, розташовані на дні Атлантичного океану, викидають шкідливі речовини в навколишнє середовище, повідомляє Science Alert.

Згідно з інформацією, бочки були скинуті тут в період з 1949 до 1982 року, на глибину від 3000 до 5000 метрів. На протязі багатьох років ніхто не мав уявлення про їхню долю. Однак нещодавно вчені провели дослідження місця їхнього скидання за допомогою пілотованого апарата. В результаті виявилося, що значна кількість бочок зазнала корозії та руйнування, а їх вміст вилився на дно океану.

Той факт, що радіоактивні відходи класифікуються як низькоактивні (РАВ-Н), зовсім не означає, що вони не становлять небезпеки. Вони утворюються, зокрема, в результаті медичної та промислової діяльності й, як правило, містять меншу кількість довгоіснуючих радіонуклідів.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) наполегливо рекомендує зберігати низькоактивні відходи в безпечних контейнерах протягом кількох століть. Проте в середині XX століття існували інші погляди. Тодішні норми передбачали, що контейнери повинні були досягати морського дна в цілості та зберігати герметичність лише на час, достатній для розпаду короткоживучих радіонуклідів. Очікувалося, що після завершення цього періоду залишки відходів поступово вийдуть на поверхню і розсіються у водах океану.

Однак не весь вміст бочок міг зникнути безслідно внаслідок розпаду. Всередині них була радіоактивна "суміш", що складалася з цезію-137, ізотопів плутонію і трітію; деякі з цих елементів здатні залишатися стабільними протягом тисяч років.

Перша, розвідувальна, експедиція до бочок відбулася в червні 2025 року на борту науково-дослідного судна L'Atalante. Під час цього першого виходу команда задіяла автономний підводний апарат UlyX для сканування морського дна, картографування та фотозйомки бочок, а також для збору проб води, донних відкладень, риби та ракоподібних у прилеглій зоні. Всього за місяць дослідники виявили та нанесли на карту 3355 бочок.

У травні 2026 року вчені продовжили дослідження. Цього разу команда прибула на судні Pourquoi Pas? і привезла з собою Nautile -- пілотований підводний апарат, розрахований на трьох осіб і здатний занурюватися на глибину до 6000 метрів. Під час 20 занурень апарат доставляв вчених на глибину понад 4700 метрів для безпосереднього огляду бочок та збору зразків із їхнього найближчого оточення.

На перший погляд, стан деяких бочок викликав тривогу. Вони були значно пошкоджені корозією і руйнуваннями, а їх вміст просочувався на навколишній пісок. Проте ці бочки виявилися своєрідними оазами серед безкрайніх піщаних просторових морських глибин. На них оселилися актинії, а навколо них жили губки, голотурії, риби та ракоподібні. Особливо їх полюбили краби. Таким чином, ці бочки стали не просто контейнерами, які викидають небезпечні речовини в навколишнє середовище, а важливою складовою екосистеми. Залишається відкритим питання про те, чи накопичуються ці радіоактивні речовини в організмах морських мешканців.

Не так давно дослідники виявили, що радянський підводний човен, затоплений під час холодної війни в Норвезькому морі, випускає радіоактивні речовини в навколишню водну середу.