У муміях інків виявили вірус віспи, який був занесений європейцями.

Дослідники, які займаються вивченням давніх людських решток у Чилі, виявили найстаріші штами віспи, знайдені на території Америки. Вірусну ДНК було виділено з двох мумій корінних індіанців інків, які датуються періодом між 1492 і 1631 роками. Це відкриття стало першим підтвердженням того, що віспа з'явилася в цьому регіоні внаслідок європейської колонізації.

Віспа, викликана вірусом варіоли, залишалася однією з найфатальніших хвороб в історії людства до її повної ліквідації в 1980 році. Незважаючи на те, що цей вірус був виявлений у муміях стародавнього Єгипту, датованих понад 3000 років тому, до сьогоднішнього дня дані про його наявність в Америці базувалися лише на історичних свідченнях, повідомляє Live Science.

Науковці виділили ДНК стародавнього вірусу віспи з останків дорослої жінки та чоловіка, які були виявлені на півночі Чилі. Спочатку дослідницька група зосередилася на вивченні історії людських популяцій, не плануючи шукати сліди інфекційних захворювань. "Ми абсолютно не очікували знайти ДНК вірусу віспи в зразках, тож це стало для нас справжнім сюрпризом," – зазначив співавтор дослідження Шігекі Накагоме, генетик з Трініті-коледжу в Дубліні. Він також підкреслив, що в історичних архівах не було жодних згадок про віспу в цій конкретній спільноті, що робить це відкриття ще більш вражаючим.

Генетичне дослідження виявило, що два вірусних геноми мали майже однакову структуру, що вказує на те, що обидва інфіковані отримали вірус під час одного й того ж спалаху або від одного й того ж циркулюючого штаму. Провівши порівняння стародавніх геномів із пізніми та сучасними формами вірусу віспи, науковці з’ясували, що чилійський штам належить до вимерлого підвиду.

Він відокремився від іншої європейської гілки приблизно в 1296 році і став проміжною ланкою між середньовічними європейськими вірусами та більш пізніми варіантами віспи. На думку науковців, це є першим молекулярним свідченням того, що європейці принесли віспу до Америки під час епохи колонізації.

Історичні дані вказують на те, що віспа забрала життя від трьох до чотирьох мільйонів корінних народів, які не мали жодного імунітету. Разом із насильством, рабством та іншими інфекційними недугами, ця епідемія призвела до зменшення чисельності корінного населення Америки приблизно на 90 % до 1600 року.

Дослідження також виявило, як вірус віспи еволюціонував протягом часу. Головний автор роботи, Бруно Ромеро Гонсалес, зазначив, що низка генів, які дозволяли близьким вірусам заражати тварин, втратили свою активність через мутації. Коли ці гени перестали виконувати свої функції, вірус віспи почав спеціалізуватися виключно на зараженні людей. На думку вчених, така адаптація сприяла більш ефективному поширенню вірусу серед людської популяції.

Науковці мають надію, що на американських землях знайдуться нові зразки древнього вірусу віспи, що сприятиме створенню більш детальної історії цього вірусу. Кожен новий геном, що підлягає аналізу, сприяє розумінню змін, яких зазнавали інфекційні хвороби протягом тисячоліть, а також їхнього впливу на розвиток людської цивілізації.