Велесова ніч як альтернатива "сатанинському Геловіну": хто стоїть за цією ідеєю та яке відношення має Росія?

Журналістка з LIGA.net у категорії "Суспільство"

Велесова ніч нерідко вважається українським аналогом Геловіну. Існує думка, що в ніч з 31 жовтня на 1 листопада наші предки віддавали належну шану богу Велесу та згадували про душі покійних. Це звучить досить містично, але чи дійсно українці в минулому святкували таку подію?

Разом із Анастасією Кривенко, кандидаткою історичних наук та етнологинею, LIGA.net досліджує, що відомо історикам про цю традицію, її витоки та чому в її історії проявляється російський вплив.

Міф чи реальність: що каже наука про Велесову нічВелесова ніч - це нібито давнє слов'янське свято, яке в дохристиянський період відзначали в ніч із 31 жовтня на 1 листопада."В цей день, нібито, вшановували бога Велеса, який був покровителем скотарства, а також зустрічали та частували душі померлих. Однак ми не маємо жодного історичного чи етнографічного джерела, де згадувалася б Велесова ніч", - каже Анастасія Кривенко.Міф про це свято набув популярності після 2003 року, коли російський письменник Ілля Черкасов видав книгу "Велес". "Саме там вперше з'явився детальний опис вигаданих святкувань - із "багаттями, жертвоприношеннями" та іншими нібито давніми обрядами", - додає вона.Згадки про Велеса та походження термінаУкраїнський дослідник Валерій Войтович ще у 1997 році у своїй праці "Міфи та легенди давньої України" згадував Велеса, але в іншому контексті.

"Войтович писав, що бог Велес разом зі Спасом перевіряють, наскільки зібраний урожай та доглянута худоба, але жодних обрядів чи нічних свят він не описував", - зауважує історикиня.Перша згадка терміна. Войтович дійсно згадував "Велесову ніч", але пов'язував її з різдвяним циклом і підкреслював, що вона не мала сталої дати.У пізніших виданнях, зокрема 2005 року, автор уточнював, що Велеса вшановують двічі на рік - після Різдва та перед Колодієм.Жодного разу не йшлося про ніч із 31 жовтня на 1 листопада, яку нині подають як слов'янський аналог Геловіну.Масове поширення цього твердження у медіа як "українського відповідника Геловіну" почалося лише у 2018-2019 роках завдяки сайтам неоязичників і рідновірів.Святкування, які пропонують реконструювати язичницькі обряди, зокрема й Велесової ночі, повністю новітні та жодного відношення до давніх традицій не мають.Таємниця Велеса: між історією та міфомВелес - один із найпопулярніших персонажів у сучасній неоязичницькій культурі.

Популярність бога значною мірою зумовлена так званою Велесовою книгою, яку неоязичники вважають головним священним текстом, каже Анастасія Кривенко:Насправді це фальсифікат, тому черпати з нього знання про дохристиянські вірування неможливо.Що відомо про Велеса з історіїВелеса вважали покровителем худоби (саме так вказано в літописах). А відтак, як вважають дослідники, опікуном господарства, ремесел, достатку, а й навіть співу та поезії.Також відомо, що Велес (інша назва - Волос) не входив до пантеону богів, встановленого Володимиром Великим."Тобто на час прийняття християнства в Києві стояли ідоли богів - Перуна, Стрибога, Дажбога, Семаргла (або Симаргла), Хорса, Мокоші, яких і потопили в ріці одразу ж після прийняття християнської віри.

Велес не з'являється серед згадок у стародавніх джерелах, і причина цього залишається невідомою. У давньоруських літописах, датованих 907 і 971 роками, а також у записах XI століття, зустрічаються згадки про Велеса. Цікаво, що під час укладення угод князівська дружина присягала Перуном, тоді як інші воїни - Велесом, що викликає запитання, на які намагається відповісти етнолог Анастасія Кривенко. Вона зазначає, що після приходу християнства багато функцій Велеса були перейняті святими. Наприклад, вважається, що святий Власій, якого святкують 11 лютого, має риси Велеса. Також можна побачити подібності між Велесом та святим Миколаєм, а також Юрієм. Деякі дослідники навіть вважають, що образ святого Власія має коріння у Велесі, а не навпаки. Цей процес не є чимось незвичним, адже існує безліч прикладів, коли риси язичницьких богів трансформувалися в образи святих. Анастасія Кривенко наводить приклади: святий Ілля, наприклад, поєднує в собі риси Перуна, а свята Параскева - Мокоші.

Ситуація з Велесом не є винятковою. Проте важливо усвідомлювати, що всі ці твердження залишаються лише теоріями, які потребують подальшого підтвердження. Враховуючи відсутність письмових документів з дохристиянських часів, здійснити це практично неможливо. Що стосується міфу про Велесову ніч, етнологиня вважає, що її популярність не є випадковістю, а результатом свідомої інформаційної кампанії: "Маємо враховувати, звідки виникає це явище. Це російська дезінформація, замаскована під невинне святкування, що протиставляється американському Геловіну. Основна мета – продемонструвати спільність походження українців і росіян, їхні культурні та традиційні зв’язки". Незважаючи на сумнівне походження, міф про Велесову ніч швидко закріпився в суспільстві.

"Його активно популяризують у середовищі неоязичників, створюючи сучасну реконструкцію "давнього" свята", - каже експертка. Крім того, це - зручна, коротка та зрозуміла відповідь на запит суспільства."Коли почав поширюватися Геловін, багато батьків ставилися до нього негативно. Запитували старше покоління, чи святкували колись щось подібне, отримували заперечну відповідь і робили висновок: отже, це чуже свято", - пояснює історикиня.Таке ставлення посилювала і позиція церкви. "Священнослужителі часто називали Геловін сатанинським, тому частина суспільства почала шукати йому "вітчизняну" альтернативу", - зазначає вона.Саме тоді в інформаційному полі й з'явилася Велесова ніч."У пошуковику це виглядає привабливо: яскраве, містичне, "наше" свято, яке начебто має давнє коріння.

Цей текст надає чітку і зрозумілу відповідь на запитання: чому святкувати американський Геловін, якщо існує своє, слов'янське свято, яке забуте, але близьке серцю? Проблема полягає в тому, що численні статті про давнє коріння Велесової ночі не містять посилань на надійні джерела. Саме на такі джерела слід звертати увагу, вивчаючи явища, що мали місце в нашій історії, адже лише так можна відрізнити істину від вигадки, - зазначає історикиня. Чи може Велесова ніч стати новою традицією? Дослідниця вважає, що назвати Велесову ніч новою українською культурною традицією не можна, адже святкування не здобуло масового характеру: "У самому святі немає нічого поганого, якби тільки не супроводжувалося воно твердженнями про 'давнє походження' та не підживлювалося дезінформацією". Запозичені свята, такі як Геловін, з часом природно адаптуються до місцевих умов. "Як і будь-які інші культурні явища, свята не є статичними."

Вони піддаються змінам під впливом історичних, політичних і соціальних явищ, характерних для конкретного суспільства, зазначає історикиня. Вона акцентує на тому, що українська культура є досить відкритою та адаптивною, щоб вбирати нові елементи без загрози для своєї ідентичності: "Як відкритий демократичний народ, українці, під впливом глобалізації, приймають чужі свята, органічно вплітаючи їх у власну культурну традицію. Тож немає причин боятися за занепад своєї культури через запозичення іноземних свят." Що стосується справжніх поминальних звичаїв слов'ян, то, хоча Велесова ніч є вигаданим святом, українці мають глибокі осінні обряди, пов'язані з вшануванням предків. "З початку XIX століття існує чимало етнографічних джерел, які підтверджують наявність осінніх поминальних традицій, які дотримуються й донині," - говорить етнологиня. Коріння цих традицій сягає дохристиянських часів і базується на стародавніх уявленнях про душу, її існування після смерті, а також необхідність вшанування та задобрення померлих. Серед основних осінніх поминальних свят Анастасія Кривенко відзначає батьківські суботи, що передують святам Дмитра, Михаїла, Пилипа, Кузьми та Дем'яна: "У ці дні поминали померлих, записуючи їхні імена в церковних документах, приносячи хліб до храму, залишаючи частування на кладовищах і запалюючи свічки на могилах, а також обдаровуючи дітей і нужденних." Особливо багатими на традиції були райони Полісся, де збереглися звичаї організовувати поминальні вечері ("діди") чи обіди ("баби") на честь померлих родичів. Цікаво, що дати цих поминань іноді співпадали з 1-2 листопада - Днем усіх святих і Днем усіх померлих у католицькій традиції. "Світоглядна основа є подібною: після збору врожаю і настання холодів вважається, що душі покійних повертаються, щоб допомогти живим пережити зиму та забезпечити добрий урожай у наступному році," - зазначає історикиня. Деякі елементи, схожі на Геловін, можна також знайти в зимових святкуваннях - Різдві, Маланці, Новому році, де присутні традиції колядування, ворожіння, обдаровування, а також мотиви захисту від злих сил і згадування померлих.

"Це наші давні та живі способи спілкування з потойбічними світом," - зазначає етнолог Анастасія Кривенко. "Слід пам'ятати, що поминальні елементи присутні в обрядах кожної пори року: Проводи після Великодня, Зелена субота перед Трійцею, Русальний тиждень. Віра в те, що мертві можуть впливати на живих, завжди була і залишається потужною складовою української етнотрадиції." Також пропонуємо ознайомитися з добіркою з 10 фільмів та серіалів про відьом, аби краще зрозуміти цю тему: чарівниці в історії та кінематографі.