"Військові проводять навчання безкоштовно, тоді як у бізнесі за такі послуги доводиться викладати кошти."

Збройні сили України поступово відмовляються від радянських методів управління і розвивають новий підхід до військової служби. В результаті, в армії все більше уваги приділяється аналітичному мисленню, постійному навчанню, інноваційним технологіям та вдосконаленій системі управління персоналом.

Командир полку безпілотних систем "Лава" корпусу "Хартія", старший лейтенант Володимир Мірчук, в інтерв'ю для ZAXID.NET поділився своїм баченням армії майбутнього. Він обговорив, чому військові структури все більше орієнтуються на принципи сучасних організацій і як це впливає на ведення бойових дій.

Приводом до цієї розмови став початок розгортання спроможностей полку "Лава" у Львові. Новий військовий організм, народжений у горнилі сучасної війни, активно рекрутує бійців. Володимир Мірчук каже, що у полку готові розглянути всіх кандидатів - підготувати, навчити, дати можливість розвитку. Командир полку розповідає, що до своїх рекрутів навідується під час БЗВП, щоб переконатися, що у них все гаразд, що вони нічого не потребують, щоб у бійця не було страху перед невідомістю, а було чітке розуміння, що його чекає далі, і він працюватиме за обраною спеціальністю.

Ким ви були до повномасштабної війни?

Усе йшло добре, поки війна не зруйнувала наш спокій. Після завершення навчання я одразу знайшов роботу в міжнародних компаніях. Згодом я помітив можливість на ринку для виробника підлогових покриттів і вирішив зайнятися деревообробкою. Мій бізнес, хоч і середнього розміру, налічував близько 50-60 працівників і був розташований у Калуші.

Фактично ви прийшли до війська вже з управлінським досвідом?

Так. І це дуже непростий досвід. Десь він мені у війську допомагав, бо все-таки деревообробка - це чоловічий колектив. Там багато машин, механізмів, до всього цього треба прискіпливо ставитися: до навчання, обслуговування і так далі.

Тому мені було достатньо легко працювати в різних колективах, із різними, різношерстими людьми, як зараз в армії буває. Було достатньо легко доносити свій задум, наказ чи розпорядження, контролювати їх виконання і спілкуватися. Я не боявся якихось незручних ситуацій.

Чи не виникало жодних суперечностей чи конфліктів? Адже існує поширений стереотип, що армія є жорсткою, регульованою структурою, в якій важко знайти своє місце.

Відверто кажучи, спочатку це відчуття було поширене в багатьох аспектах. Ми дійсно не прагнули віддалятися від цієї наративу. Проте тепер ми активно коригуємо наш підхід.

Я зараз кажу не лише про наш підрозділ, але й про багато інших. Зокрема, в Силах безпілотних систем, у Збройних силах України, у Національній гвардії. Часто перемагає адаптивний підхід, де здоровий глузд, тверезий розум бере гору над якимись старими правилами і нормами.

Проте, я все ж хочу підкреслити, що вважаю дисципліну необхідною - незалежно від того, чи йдеться про бізнес, чи військову справу. Часто цю дисципліну сприймають як пережиток радянських часів або військову строгость, але це не зовсім так.

Армійщина може асоціюватися з кирзаками на плацу, проте якісний план дій на день, своєчасні звіти та прорахунок своїх кроків наперед – це не армійщина. Це звична здорова дисципліна. Аналогічно, як і фізична підготовка.

Яким чином ви потрапили до армії?

24 лютого, як і багато інших, я вирушив на пошуки ТЦК, став у чергу і чекав. Коли дійшла моя черга, у військкоматі мені повідомили: "До "Едельвейсу" (10-та окрема гірсько-штурмова бригада - ред.) ми тебе не можемо взяти, звертайся до ТрО". Тож я вирушив до ТрО.

Володимир Мірчук приєднався до армії на самому початку великої війни. Фото: ZAXID.NET

Чи траплялося, що у когось дисципліна почала створювати труднощі?

Ні, дисципліна під час війни є питанням виживання. Якщо хтось ігнорує дисципліну, це неодмінно призведе до втрат. Це абсолютно очевидно. Багато людей усвідомлюють це. Я не бачив жодної особи, яка б сумнівалася в цьому.

Ви вступили до війська як простий військовослужбовець. Яким чином ви досягли посади командира полку?

Сьогодні армія, ймовірно, надає більше можливостей для соціального зростання, ніж у минулі часи.

У перші два роки існувало чимало добровольців, серед яких були й військовослужбовці з визначеними званнями та статусом. Завдяки цьому вони обіймали відповідні посади, що ускладнювало доступ до певних можливостей. Проте для тих, хто має амбіції та мету, завжди існували шляхи для досягнення успіху.

Із солдата переходиш на етап молодшого сержанта, починаєш керувати екіпажем чи невеликим взводом. Якщо твій шлях веде у штаб - то це вже молодше офіцерське звання. Так сталося і в мене. Ми пішли у відділення розвідки штабу батальйону і певний час були на посадах як тимчасово виконувачі обов'язків, бо були сержантами. Потім нас відправили на навчання в Одеську військову академію для здобуття первинного офіцерського звання.

З того часу я обійняв посаду офіцера, почавши з командира взводу. Це також є логічним етапом у кар'єрі. Командир взводу відповідає за невелику групу, що складається приблизно з 14 до 20 осіб, в залежності від організаційної структури.

Згодом - командир роти. Це логічний етап: з взводу переходять до роти. Наступні позиції - заступник командира батальйону, командир батальйону та командир полку.

Коли ви зрозуміли, що настав час скористатися цим ліфтом в армії? Спочатку всі ми вважали, що конфлікт не затягнеться на довгий термін.

Отже, на той момент всі щиро вважали, що все закінчиться швидко. Усі налаштовувалися на короткий забіг. Але, напевно, вже у 2023 році... Ні, після контрнаступу 2023 року стало очевидно, що це перетворилося на справжній марафон. І тепер необхідно було адаптуватися: часом давати собі можливість відпочити та відновити сили.

Насправді я не дуже й намагався досягнути найвищих вершин військової кар'єри. Але зараз мені це подобається. Я почав цікавитися військовою справою, оперативним мистецтвом, донавчатися, більше читати, вникати. І мені це все більше й більше подобається. Думки про те, щоб у майбутньому пов'язати своє життя з військом, усе-таки присутні.

Чи уявляєте ви своє подальше життя в армії після нашої перемоги?

Цілком ймовірно. Чому б і ні? Армія не є найгіршим місцем на світі. Багато людей вважають, що бізнес пропонує більше можливостей, але це не завжди відповідає дійсності. У військовій обстановці також є шанс знайти себе і реалізувати свій потенціал.

Як би ви описали кожен рік повномасштабної війни?

2022 - эпоха романтических переживаний.

2023 - символ надії. Відновлення сил.

2024 рік для мене асоціюється, перш за все, з викликами. Це завершення нашої місії в Кринках, де ми служили в складі морської піхоти. Це був справді нелегкий рік.

2025 рік - це нова глава у моєму житті. Це для мене своєрідний перехід з морської піхоти до "Хартії", що символізує новий етап розвитку та зростання.

А 2026... Він поки що триває. І це просто робота.

Емоційно найбільш складними для мене стали 2024 рік та початок 2025 року. Умови були надзвичайно важкими, просто неймовірно складними. Це стосується Покровсько-Мирноградського напрямку, де я служив у складі 38-ї бригади морської піхоти, а також Новопавлівського напрямку, де перебував у 35-й бригаді морської піхоти. Ми зазнали жахливих втрат.

Як ви пережили той період?

Командири не відчувають найбільших труднощів. Найскладніше доводиться саме солдату-піхотинцю, як з моральної, так і з фізичної точки зору.

Проте ти все ще піддаєшся постійному стресу, і цей стан, без сумніву, не сприяє твоєму здоров'ю.

Ми завжди підтримували один одного. Це цілком нормально - так і має бути. Я постійно радуюся, що ми зуміли підготуватися і вичерпно використали всі можливості в тих умовах, що мали.

Що ж мене підтримує? Заняття спортом, прогулянки після трудового дня та хвилинки на самоті з власними думками. Ці прості речі допомагають мені залишатися в хорошій формі і уникати емоційного вигорання. А ще я постійно навчаюся, читаю книги та шукаю нові знання, які можуть запобігти подібним ситуаціям у майбутньому.

Що саме ви зараз читаєте?

Зараз я поглинаю дуже багато інформації з інтернету. Її дійсно багато, особливо в оборонній індустрії, Defense Press, у матеріалах про військові технології.

Серед недавніх видань можна виділити книгу Джима Меттіса "Позивний 'Хаос'". Це справжній класик у галузі військового управління. Вважаю, що її слід прочитати всім, особливо першу частину.

У мене є кілька книг, які в основному присвячені американській морській піхоті. У них містяться основні поняття дисципліни, управління в військовій сфері та психології військовослужбовців, викладені ветеранами.

Протягом останніх чотирьох років мої інтереси майже не змінилися. Я вже не можу насолоджуватися романами про кохання. Це не через те, що вони нецікаві, а тому, що мені здається, що в цей період я отримав би більше користі від читання про дрони, наземні роботизовані системи та застосування штучного інтелекту у військовій галузі.

На попередніх роботах ви досягли вражаючих результатів у розвитку дронових технологій, а тепер взяли на себе керівництво новим підрозділом безпілотних систем у компанії "Хартія". Які ваші плани щодо його формування та розвитку?

Полк безпілотних систем - це одна зі складових цілого корпусу. Є корпус, є загальновійськові або лінійні бригади, є інші підрозділи. Серед таких підрозділів, які допомагають виконувати завдання всього корпусу, є і наш полк безпілотних систем.

Як ви, напевно, помітили, наша діяльність пов'язана з безпілотними технологіями. Ці системи використовуються як у складі бригад, так і в лінійних батальйонах, проте їх функціонування обмежене певними рамками та глибиною виконання завдань.

Наша мета полягає в тому, щоб виконати завдання, які залишаються незавершеними бригадами: ми прагнемо довести роботу до кінця, виходячи за межі їхньої зони відповідальності, і максимально використовувати технічні можливості нашого обладнання.

Це може варіюватися значно - від 30 км до 120 чи навіть 200 км. Все залежить від технічних можливостей наших безпілотників. Ми здійснюємо діяльність у тих місцях, куди можемо дістатися.

Це важливий аспект нашої діяльності.

Інша, менш значна роль полягає в тому, щоб виконувати функцію резерву для командира корпусу. Якщо виникають конкретні плани чи операції, ми можемо їх реалізувати, інакше кажучи, готувати необхідні дії та надавати підтримку іншим.

Ще одна особливість нашого підрозділу - у нас є цілий батальйон НРК. Він допомагає засобами наземних роботизованих комплексів і нам, і суміжним бригадам, і корпусу загалом.

Окрім цього, ми фактично володіємо власним центром досліджень та розробок (R&D), де здійснюється створення інновацій. У тих рішеннях, які нині активно розвиваються як в Україні, так і за її межами, ми прагнемо впроваджувати нові технології, проводити їх тестування, а за умови успішного результату — розширювати їх використання у межах нашої організації.

Володимир Мірчук зазначає, що аналітичні дослідження сприяють більш точному оцінюванню ефективності праці. Фото "Хартії".

Якщо розглядати середній удар, які безпілотники використовуються в арсеналі полку?

Сьогодні середня дальність ударів становить близько 30 км і більше. Це, в основному, безпілотні літальні апарати, що нагадують літаки - ударні "крила". У "Лаві" є різноманітні пристрої цього класу.

Вони варіюються як за глибиною використання, так і за вагою бойової частини — від найменшої, приблизно 3,5 кг, до значних, що важать близько 100 кг. Це призначено для більш серйозних цілей та завдань. Проте вони також діють у межах відповідальності корпусу — і, повірте, не завжди так далеко, як може здатися.

Напевно, багато хто чув про "Хорнети" та "Булави". Зараз ми активно використовуємо їх для роботи на оперативній глибині ворожого тилу: насамперед завдаємо ударів по логістичним шляхам, зв'язковим мережам, знищуємо командні пункти та позиції артилерії, а також працюємо над нейтралізацією екіпажів російських безпілотників. Існують і інші цікаві засоби, але про них поговоримо іншим разом.

Мідли не запускають наосліп: вони переважно працюють у зв'язці з розвідувальними "крилами", наприклад, з "Лелеками" і "Шарками". Усе це в нас є.

З початку року удари по середньому фронту стали набагато більш помітними. Щодня в новинах ми спостерігаємо за руйнуваннями російської логістики, знищеною технікою та заблокованими шляхами постачання. Який вплив сьогодні має результат цієї діяльності на фронт?

Чим глибше працюєш, тим складніше цей ефект одразу виміряти. Але він точно має накопичувальну дію. Щодня вибиваючи транспорт чи перекриваючи рух певними магістралями, ви позбавляєте ворога можливості щось доставити на передову. Він щось втрачає.

Одразу цього не буде видно, але загальний рівень постачання поступово зменшуватиметься. Ми ж поводимося так само, як і ворог. У цьому ми дуже схожі.

Я можу запевнити вас, що якщо мій водій, який доставляє всі необхідні речі на позиції або евакуює людей, неодноразово опиниться під вогнем чи в зоні вибухів, він стане значно обережнішим і уникатиме таких поїздок.

А якщо він їх уникає, то, відповідно, менше доставляє. Люди на позиціях теж розуміють, що не факт, що цього разу він їх вчасно врятує чи евакуює. Відповідно у них теж буде менше мотивації виходити, більше буде саботажу, вони менше ризикуватимуть.

Саме тому я наполегливо підкреслюю наявність накопичувального ефекту. Він дійсно виявляється. Якщо провести вимірювання, скажімо, за місяць, можна помітити певні тенденції, зокрема у вогневому ураженні з артилерії та в кількості запущених дронів.

У деяких випадках показники можуть варіюватися, але загальний вплив безсумнівно існує. Тому я переконаний, що цей ефект вже проявляється і в майбутньому буде тільки зростати.

Війна вже показала, що росіяни дуже добре вміють адаптуватися, копіювати й повторювати те, що ми робимо. Як ви прогнозуєте: коли вони знайдуть протидію нашим middle strike?

Вони вже почали наслідувати нашу боротьбу — це очевидно. Наприклад, йдеться про різні види перехоплювачів. Хоча я не маю особливих здібностей до передбачення, мені здається, що ви можете спостерігати за цим протягом двох місяців, і за цей час подібні технології можуть з’явитися і в їхньому арсеналі. Це лише моя особиста думка.

Я знаходжусь у Харківському регіоні, спостерігаю за небом, переглядаю новини та намагаюся проаналізувати ситуацію, розмірковуючи про те, які дії ми б вжили та яку тактику і стратегію розробили б.

Не знаю, наскільки їм це вдасться, але ці технології - не rocket science. Їх можна повторити.

Насправді ми воюємо достатньо просто. Тому я дуже обережно із занепокоєнням думаю про два місяці. І буде нам дуже непросто - треба багато що продумати.

По-перше, виникає питання, як російські сили реагуватимуть на мідл страйки, що завдаються на нашій території. По-друге, можна бути впевненим, що вони посилять свою протиповітряну оборону на власних територіях.

Ми маємо широкий спектр виробників дронів, як розвідувальних, так і ударних. У Росії ж ситуація інша: там є лише кілька моделей, але вони відрізняються простотою, доступною ціною та високою ефективністю. Чи є ця різноманітність нашим перевагою, чи навпаки, створює проблеми?

Мені здається, що на руку. За рахунок цього ми й виживаємо. Коли в тебе лише кілька засобів, то ти вибудовуєш чітку протидію: під конкретні частоти, конкретну тактику застосування, навіть маршрути польоту. Ти розумієш, де це буде, і намагаєшся цьому протистояти.

А коли різні підрозділи працюють різними засобами - одні швидше, інші повільніше, одні літають так, інші інакше - це розбалансовує і стратегію протиповітряної оборони, і систему захисту противника.

По-друге, конкуренція є важливим фактором. Вона підштовхує до постійного зниження витрат, пошуку найефективніших рішень і вдосконалення власних можливостей. Необхідно завжди залишатися на крок попереду.

На перший погляд, наша система може здаватися хаотичною, схожою на вінегрет або зоопарк. Проте, на мою думку, вона є вкрай стійкою та надзвичайно ефективною. Вона спонукає всіх учасників до активного розвитку.

Якою мірою нині підрозділи Сил оборони, зокрема ваш, оснащені необхідними безпілотниками?

На війні ви ніколи не будете повністю задоволені. Завжди чогось бракуватиме. Це 100%. Не знаю нікого, кому колись усього вистачало. Тому ми завжди кажемо: "Давайте нам ще".

Однак основні потреби на даний момент задоволені. Тепер ми починаємо раціональніше використовувати ресурси, аналізуючи, скільки ми витратили, будь то долари чи гривні, і які результати ці витрати принесли. Фактично ми оцінюємо повернення інвестицій (ROI - це економічний показник, який відображає ефективність та вигідність вкладень. - Прим. ред.) та інші подібні метрики.

Скільки б ви нам не надали, ми обов'язково витратимо все і все одно попросимо: "Дайте, будь ласка, ще".

Наразі кожне наше замовлення є свого роду аналізом: ми оцінюємо, як виконали завдання в минулому, що пішло не так і які є можливості для вдосконалення.

Це ви принесли у військо з приватного бізнесу?

Так. І не тільки я. Багато людей, які працювали в приватних компаніях, звикли до місячних звітів, аналізу, дашбордів.

На початку в "Хартії" були підрозділи, де люди з цим не працювали. Для мене це було дивно, а для них дивно було те, що я на це багато часу витрачаю.

Друга річ - ми ставимо собі умовні цілі. Ми домовляємося з підрозділом про конкретний показник ефективності.

Я запитую: "Якою, на твою думку, повинна бути продуктивність твого відділу або твоєї роботи?"

Людина каже: "Я хотів би 75%".

Я відповідаю: "Дивись, сьогодні це дуже висока цифра. Давай домовимося про 55 чи 60%".

І тоді через певний період ми вимірюємо результат відносно цієї цілі.

Людина розуміє свій KPI і знає, що оцінка її роботи не залежить від мого настрою - хочу чи не хочу. Це нормальна річ, як і в бізнесі.

Ми завжди дивимося на кількість вильотів, години в повітрі, кількість уражень, збиття аналізуємо, причини невдач. І одразу бачимо, що можна покращити.

Наприклад, помилка пілота досягла приблизно 13%, а ще 10% припадає на помилки під час зльоту. Як результат, ми вже маємо 23%. Це показує, що є можливості для вдосконалення. Це практично чверть від загальної кількості.

І ти відразу фокусуєш усі свої зусилля на цій сфері. Існують фактори, на які ти не можеш вплинути – як-от погода чи системи протиповітряної оборони ворога. Проте, на етапі зльоту у тебе є контроль. Ми витрачаємо два-три дні на аналіз, після чого коригуємо стратегію, тестуємо її в реальних умовах і продовжуємо працювати.

Володимир Мірчук переконаний, що роботизація змінює хід війни. Фото "Хартії"

На початку конфлікту дрони Mavic не були відразу широко впроваджені у військових силах, оскільки існували й інші моделі. Які з них вам подобається використовувати найбільше?

Mavic є основою. Я особисто провів багато часу, використовуючи Mavic. Хоча Mavic насправді є дійсно високотехнологічним дроном, наш підрозділ спеціалізується на середніх ударах: крила, значні корисні вантажі та бойові компоненти.

В загальному, я маю велике захоплення українськими виробниками. Щодо розвідувальних технологій, то такі бренди, як "Лелека" та Shark, а також фотольоти, які ми використовуємо для детальної аерозйомки території, а потім проводимо її аналіз, залишають у мене надзвичайно позитивні враження.

Серед ударних літаків мені до вподоби "Булава", RAM та Hornet. Вважаю їх справді досконалими. Мені цікаво вивчати деталі: як сконструйовано фюзеляж, аеродинамічні лінії, а також маленькі елементи, які виконані дуже якісно. Наші українські виробники заслуговують на похвалу, хоча є також деякі іноземні бренди. Проте, безумовно, український виробник має домінуючу позицію в цій сфері.

Коли ви вперше усвідомили, що дрони стали для вас справжньою пристрастю?

Це був наш перший старт. Назва дрона вже вилетіла з пам'яті. Чомусь виробник, що його створив, не зміг знайти свого місця на ринку під час війни.

Тоді ми займалися зведенням певної фортифікаційної споруди в Запорізькому регіоні. Вокруг нас лютувала війна — все навколо греміло, витало в повітрі полум'я. Коли ми вирішили запустити дрон для оцінки місцевості та визначення стратегії оборони, це стало для мене справжнім відкриттям. Якість відео, можливість збільшення зображення та сам процес польоту — все це вразило мене до глибини душі.

Я став дедалі більше захоплюватися цим. Батареї, антени, експерименти з різними типами антен - це лише кілька з багатьох аспектів, які мене вражають.

Потім настали нові етапи досліджень. Наприклад, з'явилися дрони Mavic із тепловізійними системами. Тепер можна спостерігати не лише за листям, а й за людьми та тваринами. Згодом з'явилися більш потужні акумулятори та вдосконалені антени. Я досі пам'ятаю свій перший політ, коли вдалося виявити відразу 35 одиниць техніки. Це справило на мене величезне враження. Сучасні технології продовжують вражати, особливо в сфері НРК, де ще залишається великий потенціал для розвитку.

На вашу думку, чи може автоматизація стати одним з ключових аспектів у цій війні?

Це природний процес. Робот усе одно виконує багато речей краще за людину: швидше, якісніше. Ми просто намагаємося якомога швидше перевести це на системний рівень. Не якісь разові рішення, а системний підхід. Наприклад, максимально переводити управління на віддалений режим.

Що це дає? Ми не прибираємо повністю людей із зони ризику, але можемо скоротити їх кількість удвічі. Частина управління здійснюється через Starlink.

У дронах також реалізовано автоматичне визначення цілей. Комп'ютер здатен бачити значно краще, ніж людина. Хоча він може не проводити глибокий аналіз, проте людське око, після чотирьох-п'яти годин спостереження за однією територією, втрачає свою увагу та концентрацію.

Автономний рух НРК - це також частина нашого майбутнього. Хоча він ще не досяг повної автономії, він надасть оператору більше можливостей для відпочинку та збільшить обсяги виконуваної роботи.

Чи здатен штучний інтелект кардинально змінити хід цієї війни?

Він точно ним стає. Але треба розуміти, що сьогодні це ще не той штучний інтелект, який багато хто собі уявляє. Поки що не існує моделі, яку можна умовно запустити в ліс і вона сама зрозуміє, де дерево, де кущ, де дорога.

В даний момент ти все ще вказуєш на точки і демонструєш об'єкти, після чого система самостійно прокладає маршрут між ними. Іншими словами, вона ще не здатна сприймати навколишній світ так, як це робить людина.

Проте згодом ти зможеш відпустити руки від керма, і система самостійно прокладатиме маршрут. Це все ще, можна сказати, напівавтоматизований інтелект.

Як довго знадобиться, щоб автоматизація стала невід'ємною складовою військових дій?

На мою думку, не так вже й багато. Якщо звернути увагу на те, як працюють Claude, Palantir та інші моделі, стає очевидним, що їхня швидкість обробки інформації вражає. В умовах війни важливо ухвалювати рішення максимально швидко. Коли технології приблизно на одному рівні, перевагу отримує той, хто здатний оперативніше реагувати. Тож необхідні такі інструменти, які сприятимуть цьому процесу.

Чи може це технологічне змагання зазнати невдачі?

Ми лише вступаємо в нову еру. Чи здійсниться це під час нашого покоління, чи, можливо, вже в наступному - це залишається невизначеним. Але зараз у нас є можливість. Саме технології Mavic і FPV допомогли нам зрівняти шанси з супротивником.

Пригадайте 2023 рік. Десятки тисяч російських бойових машин. Якби ми не займалися постійним знищенням їхньої техніки, нашим хлопцям було б дуже важко. Тому, на мою думку, технології, що є в нас, надали нам значно більше переваг, ніж ті, що є у противника.

Чому росіянам не вдалося досягти аналогічного результату?

Оскільки вони протягом тривалого періоду використовували інші ресурси, у них були наявні артилерійські установки, міномети та значні запаси боєприпасів. На початку 2022 року їхня тактика передбачала регулярний обстріл мінометами, що виконувалося з точністю годинникового механізму. У нас же таких можливостей не було, тому ми змушені були шукати інші варіанти.

Так само було з російським "Орланом". Він літав низько, ми його тільки чули, але не мали чим збити. У нас тоді не було майже нічого, окрім Mavic і бажання захистити країну. Саме це й змушувало шукати нові рішення.

Чи дійсно піхотинець майбутнього перестав бути тим, хто штурмує позиції, а став оператором безпілотників із контролером у руках?

Ні, я маю іншу думку. Вважаю, що піхотинець майбутнього – це висококваліфікований солдат, який за своїми навичками може зрівнятися з сучасними спецназівцями. При цьому його підтримує розвинена роботизована інфраструктура.

Його захищають оператори безпілотників. Біля нього може переміщатися робот у режимі "слідуй за мною", який буде перевозити обладнання чи броню.

Думаю, майбутній піхотинець буде насамперед більш навченим і універсальним.

Фахівці в галузі військових наук вважають, що поточний конфлікт може стати провісником масштабніших бойових дій. Яким чином, на вашу думку, виглядає Україна з нашими технологічними можливостями в такій ситуації?

Я щиро сподіваюся, що в разі виникнення світової війни, Україна займе позицію на стороні Заходу. Це створить синергію нашої винахідливості та готовності до самопожертви, адже західний світ не завжди готовий до викликів, з якими стикаємося ми. Можливо, завдяки фінансовій підтримці з Заходу, ми зможемо краще захистити себе. На мою думку, якщо така війна станеться, вона буде зосереджена на боротьбі за ресурси.

Штучний інтелект вимагає все більших обсягів обчислювальних потужностей, електрики та систем охолодження. Технології стають усе більш складними.

Ми вже зараз бачимо це навіть у дронах. Що потужніший комп'ютер - то більше енергії він споживає, то складніша вся система.

Чи вже Захід по-справжньому оцінив українські технології?

Їхня недовіра наразі залишається їхньою справою. Проте з часом вона зміниться.

Я ще до війни відчував подібне в бізнесі. Начебто ти такий самий партнер, але коли доходить до справи, все одно відчуваєш певну недовіру. Сподіваюся, це поступово зникне.

Загалом, військова організація часто має стійку структуру, що ускладнює її адаптацію до нових умов. Це чітко відображається на Західній стороні, де зміни відбуваються повільно. На відміну від цього, ми змушені оперативно реагувати на виклики сучасної війни, адже наше виживання залежить від здатності до трансформацій.

Наразі їм не потрібно боротися за виживання. Проте, коли ситуація зміниться, я впевнений, що їхні перетворення відбудуться набагато швидше.

Яким ви бачите ідеальний дрон?

Ідеальний дрон — це Mavic, але з можливістю подолання більших відстаней: він має літати не лише на 15, а на 30-40 км, бути не китайського виробництва та не мати жодних програмних обмежень чи прихованих лімітів.

На мою думку, це був би дрон, який перевершував би більшість сучасних моделей за всіма ключовими характеристиками.

Коли йдеться про розвідувальні системи, варто відзначити дрони літакового формату. Українські моделі, такі як "Шарки" та "Лелеки", є справжніми конкурентами у своїх категоріях. ACS-3 — це український безпілотник, який відзначається високою ціною. Проте, на мою думку, у своєму класі йому немає рівних за такими параметрами, як адаптивність, швидкість внесення змін, технологічність, технічне обслуговування та ремонт. Що стосується мультироторів FPV, ми безсумнівно займаємо перші позиції у світі.

Там усе настільки швидко змінюється, що мені навіть зараз немає сенсу щось називати, бо через чотири місяці все буде іншим.

З НРК все лише на старті – нехай воно трохи дозріє та розвине свої можливості.

Які спеціальності в даний час користуються найбільшим попитом у сфері технологій та штучного інтелекту?

Що стосується нашого підрозділу, то кожен з нас так чи інакше пов'язаний із сучасними технологіями. Незалежно від професії — будь то інженер, математик чи айтішник — ми всі беремо участь у цій сфері.

Знаєте, я вчора пригадував одну історію: у нас був шахтар, який освоїв дрони і зрештою став видатним інженером у нашій майстерні. А спочатку, якщо подивитися на нього збоку, можна було б і не здогадатися, хто це насправді.

Бути військовим означає мати жагу до знань. Інформації навколо безліч, і її можна швидко освоїти. Хоча сучасні технології ще не досягли найвищого рівня, штучний інтелект вже є прикладом прогресу. Проте, в цілому, будь-яка особа з бажанням і базовими технічними навичками може досягти успіху у цій сфері.

Які типи людей найбільш потрібні полку "Лава"? Яких особистостей ви б хотіли зустріти у своєму підрозділі?

Від фахівців бухгалтерії та фінансів до штабних працівників. А також оператори безпілотників. Це можуть бути всі, хто прагне отримати нові знання і готовий до навчання.

Штурмани - це помічники оператора. Вони розглядають карту, дивляться, куди що летить, де вони перебувають. Потрібні також технічні люди, які обслуговують усі наші засоби.

Якщо особа не є фахівцем у технічній сфері чи бухгалтерії, а, скажімо, викладач української мови або журналіст, чи готові ви її навчити?

Готові, так і є. Ми прагнемо лише одного - щоб людина мала бажання навчатися.

Отже, ми пропонуємо початкову військову підготовку, яка охоплює основи служби. Далі слідує етап адаптації, під час якого відбувається спеціалізоване навчання. У процесі адаптації ми проводимо оцінювання: з'ясовуємо, які напрямки цікавлять наших військовослужбовців, надаємо можливість спробувати себе в управлінні симуляторами та безпілотниками.

Загалом цей військовий вишкіл займає 40 днів. Після цього терміну рекрути прибувають до нас, і вже в нас проходить адаптація, яка триває ще 10-14 днів. Але ми даємо трохи більше, бо для нас дуже важливо поглибити цю історію, навчити трохи більше, ніж за два тижні.

Існує ціла структура нашого процесу навчання пілотів. Ми не ставимо під сумнів основи військової підготовки, але прагнемо надати більше знань: як займати позиції, чого слід остерігатися. Після цього розпочинається спеціалізоване навчання, яке охоплює навички польотів.

Кожен, навіть той, хто хоче літати на крилах, пробує різні дрони, щоб у нього виробилася моторика, щоб він розумів, як все працює.

Ми прагнемо забезпечити всім необхідним, а потім організовуємо співбесіду. Кандидат висловлює своє бажання: "Я мрію про можливість літати на крилах". Чудово, вона рухається далі в цьому напрямку.

Ви отримали досвід у службі в різних підрозділах Збройних Сил України. Які особливості та переваги має хартійський полк "Лава"?

Від щирого серця: я людина, яка пройшла шлях від рядового до командира. Я завжди наголошую на своєму бажанні зробити так, щоб солдати мали кращі умови, ніж ті, які були у мене. Це стосується всіх аспектів їхнього життя — побуту, харчування, навчання і вибору діяльності. Саме тому в нашому полку ми зараз акцентуємо увагу на цих питаннях значно більше, ніж раніше.

Ну і постійне навчання. Якщо це молоді офіцери, вони мають можливість долучатися до хартійського навчання різних офіцерських ланок - від взводного до оперативного.

Я особисто пройшов це навчання і настійно рекомендую його всім. Ви отримуєте знання про оперативний рівень та оперативне мистецтво, вдосконалюєте свої м'які навички, навчаєтеся тайм-менеджменту, пітчу своїх ідей, а також проходите через процеси, такі як after action review, MDMP, TLP та багато іншого.

Таке я ще ніколи не бачив – щоб настільки сильно ставили акцент на безперервному навчанні та вдосконаленні. Це дійсно чудова концепція.

Ви говорите про це, як про бізнес. Чи порівнюєте армію зі своїм підприємством?

По суті, дуже схоже. Це неприбуткова організація, але і там, і там мають бути певні результати. Я прекрасно розумію, що на п'ятий рік війни приходять, можливо, не найкращі люди. І щоб ці люди стали переможцями, їх треба цього навчити.

Де знайти таких людей, особливо після всього, що сталося у Львові на Сихові? (Ця розмова проходила наступного дня після нападу на автомобіль ТЦК на Сихові).

Я не сприймаю ці події з надмірною трагічністю. Мабуть, це пов’язано з тим, що люди мають хибне ставлення, а державна політика є недостатньо ефективною. Адже ворог існує на рівні самої сутності.

Я веду бесіди з багатьма військовими фахівцями, які регулярно підкреслюють: "Це ваша тривала проблема. Її не можна просто вирішити на раз-два".

Ми повинні жити, сприймаючи це знання. Важливо виховувати людей так, щоб вони мали можливість долучитися до військової справи в різних аспектах. Сьогодні армія є надзвичайно різноманітною. Можу запевнити вас, що служба в армії є чудовою можливістю для особистісного зростання та соціального просування.

Я завжди кажу молодим хлопцям: "Візьміть ініціативу в свої руки". Вони часто вагаються через страх перед відповідальністю. Але цей досвід безкоштовно надає вам неймовірні навички, які згодом стануть у нагоді в бізнес-середовищі. За подібні уроки в реальному житті довелося б платити своїми грошима. Маю на увазі уроки, отримані через помилки, втрати, аналіз і корекцію своїх дій.

Якщо у бізнесі помилився - тебе або звільнили, або, якщо це твій бізнес, ти заплатив за це своїми грошима. Тут теж можна помилитися. Але якщо ти можеш пояснити: "Ось був такий план, він не спрацював, я зрозумів помилку і змінюю це".

Звісно, якщо ти вирушив у подорож без чіткого плану, шанси на те, що тебе змінять або звільнять, зростають. Саме тому це чудова можливість для навчання.

Так, безумовно, існують ризики. Я не прагну ідеалізувати війну. Проте в повсякденному житті також зустрічаються численні небезпеки.

Ми займаємося рекрутингом. Є частина людей, які приходять через рекрутинг, є ті, кого направляють ТЦК. У цілому це нормальні хлопці. Тут важливо їм пояснити: "Стоп, боятися не треба. Ми вже тут, в армії, тут усе нормально". Люди бояться невідомості.

Тому ми намагаємося швидко впоратися з цією невизначеністю. Далі відновлюємо звичний ритм життя, забезпечуємо їжею, спілкуванням. Коли вони проходять БЗВП, ми приходимо до них і запитуємо: "Як справи? У тебе все в порядку?" Це зовсім по-іншому відображається на емоційному стані – люди відчувають, що про них не забули.

Я за те, щоб була певна справедливість. Бо зараз є відчуття несправедливості і там, і тут. І ми як військові теж це відчуваємо, бо ми тут, а там якесь безчинство відбувається. Я думаю, драйвером цих змін повинна бути держава. Має бути інша політика.

Я дуже хотів би, щоб усі лідери громадської думки так чи інакше були в армії. Щоб таким чином давали приклад іншим. Тоді долучатися до війська стане престижніше.