Спека не знищує все. Дослідники, спираючись на один зуб, переосмислили концепцію збереження генетичного матеріалу в умовах високих температур.

Вчені отримали зразки ДНК від тварин, що населяли Південну Африку під час останнього льодовикового періоду, і встановили, що генетичний матеріал може зберігатися в теплому кліматі значно довше, ніж це було припущено раніше.

Генетикам вдалося видобути ДНК з зуба африканської антилопи, вік якого становить 50 000 років, встановивши новий рекорд для найдавнішої ДНК, отриманої на території Африки на південь від Сахари, повідомляє Live Science.

Це відкриття підтверджує можливість збереження ДНК в африканських країнах на південь від Сахари протягом тисяч років. Зазвичай, спекотний клімат цього регіону негативно впливає на молекули, ускладнюючи вченим вивчення еволюційних процесів багатьох видів, включаючи прадавніх предків та родичів Homo sapiens.

Хоча деякі регіони з помірним кліматом відомі збереженням давньої людської ДНК -- наприклад, Сіма-де-лос-Уесос ("Яма з кістками") в Іспанії зберегла ДНК таємничого родича сучасної людини, який жив близько 400 000 років тому -- клімат Африки на південь від Сахари менш поблажливий. Найдавніша людська ДНК з Африки на південь від Сахари має близько 18 000 років і була виявлена в кістках, знайдених у скельному укритті в Танзанії. А найдавніша ДНК тварини на південь від Сахари має лише 9 300 років, вона належить вимерлій антилопі в Південній Африці.

У нещодавньому науковому дослідженні фахівці дослідили можливість успішного отримання ДНК зі стародавніх скелетів, що датуються часом до цієї епохи. Після аналізу понад 300 зубів тварин, які існували протягом останніх 110 тисяч років, вчені виявили, що навіть з рештків, що належать до пізнього плейстоцену, який є частиною останнього льодовикового періоду, можливо ідентифікувати невелику кількість ДНК.

Автори нової роботи витягли ДНК з десятків зразків голоценових парнокопитних віком менше 11 700 років та з чотирьох зразків пізньоплейстоценових парнокопитних віком від 12 000 до 50 000 років. Хоча багато зубів не дали ДНК, в деяких її виявили. Найдавніша ДНК, яку знайшли дослідники, походить з молярного зуба африканської антилопи, яку називають гірський редунка (Redunca fulvorufula), знайденого в печері Бумплаас на півдні Південної Африки. Інші старі зразки ДНК походять від трьох вимерлих довгорогих буйволів (Syncerus antiquus) -- двох, які померли 21 000 років тому, та одного, який помер 12 000 років тому.

"ДНК, яка має 50 тисяч років, справляє враження," - зазначив в електронному листі головний автор дослідження Деон де Ягер, фахівець з палеогеноміки з Копенгагенського університету. "Проте я особисто ставлюся до цього з певним скепсисом з двох причин."

ДНК редунків має набагато більший вік, ніж наступна за віком ДНК, отримана дослідниками від довгорогого буйвола, як зазначив де Ягер. При цьому зразок, взятий у цієї тварини, містив певну кількість людської ДНК, яку вдалося усунути. Ці два аспекти вказують на те, що результати аналізу 50 000-річної антилопи не можуть вважатися абсолютно точними. Проте, після публікації дослідження, вчені також секвенували геном 42 000-річної антилопи гну з Ефіопії, що підкріплює гіпотезу про те, що ДНК в умовах африканського клімату зберігається значно довше, ніж вважалося раніше.

"Звичайно, в Африці є межа збереження ДНК, але яка саме, незрозуміло", -- сказав де Ягер. "Безумовно, є частини Африки, де ДНК збережеться навіть краще, ніж з місць, які ми досліджували. Глибокі печери зі стабільними низькими температурами, безумовно, будуть хорошими кандидатами, але також і місця на високих висотах, де температура протягом тривалого часу була дуже низькою".

Зуби пізнього плейстоцену, які проаналізували де Ягер та його колеги, продукували дуже малу кількість ДНК, період напіврозпаду якої, як вважається, становить близько 521 року, тобто половина ДНК у зразку зникає кожні 521 рік, поки не залишиться нічого. Але знайдена дослідниками кількість все ще корисна, сказав де Ягер. Він додав, що ДНК достатньо для ідентифікації еволюційних ліній. Якщо вони зможуть зібрати достатньо даних, дослідники зможуть порівняти потік генів та схрещування між видами та популяціями.

Раніше NV Техно повідомляв, що нещодавно палеонтологи виявили новий вид викопних крокодилів, який раніше не був відомий. Цей вид мешкав на території сучасної Ефіопії в епоху пліоцену, приблизно 3-3,4 мільйона років тому. Цей величезний хижак, ймовірно, був найстрашнішим хижакам у своїй екосистемі та, можливо, часто полював на ранніх предків людини - австралопітеків.

Група науковців з Університету Айови виявила новий вид тварини. У своїй роботі дослідники офіційно описали крокодила, надавши йому назву Crocodylus lucivenator, що перекладається як "мисливець на Люсі", на честь знаменитої австралопітеки, яка стала символом свого роду.