Гормон закоханості. Дослідники виявили в мозку область, де взаємодіють вплив окситоцину та відчуття страху.

Дослідники виявили в мозку мишей кластер нейронів, які реагують на окситоцин і відіграють важливу роль у формуванні соціальної поведінки, а також у здатності зменшувати страх після усунення загрози.

Про це пише видання Science alert.

Вчені з Японії здійснили дослідження нейронів, які містять рецептори окситоцину, в паравентрикулярному таламусі (PVT) — області мозку, що має зв'язок зі стресом, мотивацією та емоційними реакціями. Експерименти були проведені на генетично модифікованих самцях мишей.

Коли дослідники знижували активність цих нейронів, тварини виявляли меншу цікавість до нових мишей. Цікаво, що їхня рухливість залишалася на тому ж рівні, і підвищення рівня тривожності не могло пояснити таку зміну в поведінці.

Одночасно активування цих клітин не призвело до підвищення соціальності мишей. Це може вказувати на те, що нейрони важливі для адекватної соціальної поведінки, але самі по собі вони не здатні збільшити зацікавленість у спілкуванні з іншими особинами.

Дослідники потім дослідили, яким чином ці нейрони взаємодіють із процесом подолання страху. Спершу мишей навчили асоціювати конкретне місце з легким електричним шоком. Після цього їх повертали в це місце без жодних ударів, щоб тварини змогли зрозуміти, що дане середовище більше не є загрозливим.

Пригнічення нейронів не завадило мишам запам'ятати початкову небезпечну ситуацію. Однак після повернення у безпечне місце вони продовжували завмирати від страху. Це означало, що тваринам було складніше навчитися, що загроза минула.

Активування тих самих нейронів дало протилежний результат: на початковому етапі миші менше завмирали від страху. Проте ефект зникав під час перевірки наступного дня і через тиждень.

Вчені також виявили, що аналогічні нейрони в інших частинах мозку не мали впливу на соціальну поведінку. Це свідчить про те, що ефекти окситоцину залежать від певних ділянок мозку та нервових зв'язків, в яких він функціонує.

Дослідники здійснили окремий аналіз даних 30 японських підлітків: 19 з розладом аутистичного спектра та 11 без нього. Вони провели порівняння рівня окситоцину у слині, результати МРТ таламуса та поведінкові показники.

Виявлені зв'язки між цими показниками можуть свідчити про подібний механізм у людей. Водночас вибірка була невеликою, а рівень окситоцину в слині не обов'язково відображає його активність у мозку.

Дослідження також має свої недоліки. У ньому в основному застосовувалися самці мишей, а штучна активація нейронів не відображає природний процес вивільнення окситоцину.

Отже, результати наразі не підтверджують, що природний окситоцин безпосередньо впливає на соціальну поведінку або зменшення страху у людей. Вони лише свідчать про те, що його ефект залежить від конкретного місця та часу його дії в мозку.

Дослідники зазначають, що глибше вивчення цього механізму може сприяти кращому розумінню порушень соціальної поведінки та управління страхом, особливо в контексті аутизму та тривожних розладів.