Виявлення життя в океанах Енцелада може виявитися простішим, ніж ми раніше думали.

Науковці з'ясували, що вода з гейзерів на супутнику Сатурна Енцеладі замерзає набагато повільніше, ніж вважалося раніше. Через це розчинені в ній речовини довше залишаються у концентрованому вигляді. А отже, їх, зокрема й потенційні маркери життя, значно легше виявити.

Гейзер на супутнику Енцеладі

Підлідний океан на маленькому супутнику Сатурна, Енцеладі, є єдиним позаземним водоймищем, з якого науковці змогли безпосередньо провести хімічний аналіз матеріалів, а не покладатися на спектрометрію. Результати цих досліджень виявилися дуже обнадійливими: у складі матеріалу, що вивергався в космос, виявлено не лише розчинені солі, а й органічні сполуки. Як зазначає сайт phys.org, дослідники вважають, що можуть отримати ще більше інформації.

Мова іде про дослідження вчених з Вільного університету Берліна, нещодавно опубліковане у журналі Science Advances. У ньому вони стверджують, що виявити наявність біомаркерів, тобто речовин, які надійно свідчать про протікання біологічних процесів в океані Енцелада буде легше, ніж вважалося досі.

Взагалі це зовсім невеличке небесне тіло, яке являє собою кам'яне ядро, оточене крижаною оболонкою. Саме ядро достатньо гаряче через деформації внаслідок гравітаційного впливу планети-гіганта. Тож біля нього вода перебуває у рідкому стані. Ми це однозначно знаємо завдяки тому, що в деяких місцях вона проривається на поверхню. Утворюються гейзери, які через низьку силу тяжіння досягають висоти кількох сотень кілометрів.

Як вода просочується до поверхні Енцелада

Однак океан на Енцеладі захищений від космосу товстим шаром криги, що налічує кілька кілометрів. Перш ніж вода може потрапити у відкритий космос, вона повинна перетворитися на суміш крапель та пари, проходячи через тріщини в льодовій оболонці. Саме цей процес став предметом нового дослідження вчених. Вони з'ясували, що його тривалість значно перевищує попередні оцінки.

Більше того, повільне замерзання водяних крапель у гейзерах Енцелада дозволяє молекулам розчинених у них сполук зосереджуватися в одних і тих же місцях, причому для кожної речовини — окремо. Це призводить до утворення зон з підвищеною концентрацією. Коли ж кристали проходять через тріщини, вони зіштовхуються один з одним, розколюються на частини, і в кожній з них міститься свій унікальний набір речовин.

Для апарату Cassini, який кілька років тому виявив наявність підльодного океану та органічних сполук, це не мало великого значення. Його інструменти не мали достатньої чутливості для таких відкриттів. Проте майбутні місії обіцяють мати кращі технології, хоча й залишатимуться менш ефективними порівняно з лабораторними дослідженнями на Землі. Тому для вчених було б вигідніше, якби біомаркери накопичувалися в окремих частках, а не розповсюджувалися по всьому середовищу. Це значно полегшило б їх виявлення на ранніх етапах.