Метелик може бути описаний як ніжне створіння, яке розправляє свої кольорові крила під променями сонця.

#Мистецтво та розваги #література #наука та техніка

Проглянув декілька перекладів лауреатки Карсон. Можливо, вади перекладу, але не думаю, що тільки: ні в тому, ні в іншому поезії майже нема. Мертва писанина на основі холодного, невистражданого, неживого, книжного досвіду, в якому нема Любові, того головного, що повинне гріти читача. Розширювати його горизонт життєвого досвіду. Для чого й існує жанр літератури. Робити людину-тіло, земну людину, люблячою, відкритою, жертовною. Людиною духу. Прививати їй те, чого нема в земній свідомості. Кращі риси, потяг до духовного. Показувати їй те, чого вона не бачить в збитій, звичній реальності. Пропускаючи її через калейдоскоп поетичного сприйняття, робити реальність одухотвореною. Тоді нова реальність стає кращою від існуючої. Тоді у вигаданому людина знаходить кращу частину себе і проживає кращу - розширену - реальність. В цьому секрет і магія літератури, в цьому її призначення. З чиєїсь розширеної свідомості, з її радості і щастя, з її повноти життя переносити в подібний стан. Секрет справжньої літератури, створеної творчим мозком, в цьому. Її неможливо створити на одному мертвому, давно переспіваному, чужому досвіді раціональним, науковим і земним мозком. Потрібна своя Любов, своє страждання, свій захват і біль, своя втрата щастя, свій неповторний досвід, своє непідробне живе життя. Тому краще пишеться на зламі епох, на основі великого і трагічного досвіду. Переймаючись ним, автор здатний вловити краще, саму Любов. Парадокс в тому, що в комфортному існуванні вона вивітрюється, майже невідчутна і ніби не існує. Життя існує як факт, а не відчуття. Вогонь Життя не живе в комфорті, в палацах багатих, в переситілих умах. Він живе в халупах бідних, в стражданні упосліджених, в голоді і холоді, в мокрих куфайках, в дрижакуватих тілах, і звідти виривається у світ. Написане з книжного досвіду, з мертвого факту не випромінює тепла. Де нема Любові, там нема ефекту життя. Може, для когось воно і цікаве, але не несе імпульсу Життя. Як той, хто пише поезію з 1975 року, я відчуваю її з пів слова, як і Енергію рядка. Я написав томи поетичних фраз, і стверджую те, що розуміє й авторка: це складно назвати літературою, при всій повазі до її старання. Для мене важливо знати не витвір однієї творчості, а рівень англомовної літератури в цілому. Якщо це є кращим, то там складно про щось говорити. Моє співчуття спочилій в комфорті й ситості літературі. Для живої поезії потрібна автентика, філософсько- поетичний мозок і Любов, яких, очевидно, там нема. А можливе й інше: хтось навмисне увінчує лаврами те, що не є літературою, щоб знівелювати її зразки і її саму. В Україні цей номер провернуто давно. Є книги без жодної художньої, філософської, публіцистичної, наукової цінності і дипломований дебіл як їхній результат. Результатом ж їхнього правління буде крах усьому. У будь-якому випадку кінець часів, кінець матеріального світу явив таку ж безживну й обмежену літературу.

Поезія — це невидиме, але відчутне тремтіння метелика, який прагне злетіти, випромінюючи тепло прощання. Це мить краси, дивовижна мить, що відлітає у невідомість, залишаючи свій слід у пам'яті — яскравішу і прекраснішу, ніж була раніше. Живий пульс цієї миті присутній у всьому навколо, його майже неможливо передати словами. Він прагне вийти на світло, але слово часто виявляється безсилим для цього. Цей злет метелика — поезія моменту — існує у просторі, мерехтить прощальними кольорами. Його великі крила грають, немов протуберанець осені, що намагається привернути увагу, сяючи тими, хто процвітає і поступово зникає. Ті, хто покликані бачити, не помічають, а ті, хто мав би вловити — залишаються сліпими. І краса, що так довго й багатобарвно створювалася Богом, згасає непоміченою. Вона зникає, так і не перетворившись на слово чи музику, залишаючи за собою вічно зафіксоване звучання миті.

Штучна література, фактично постлітература, мало різниться від творінь ШІ. Для стирань різниці між ним і живою творчістю, з метою витіснити її, вона і пропагується. Це - намагання переконати, що імпотенція краща від потенції. Диявол - це завжди спроба переконати, що мертве, низькочастотне, закрите краще від живого, високоенергетичного, відкритого, такого, що віддає, люблячого. Змій - прообраз низькочастотності - пропонує себе за відмову від небесної Любові. Метафора вигнання з Едему про це. Незрима війна явищ сатани з явищами Бога, із центральною руховою складовою їх - Енергією. Він може підробити все, її не вкраде, не підробить. Штучно створене не несе в собі Енергії - неба - не надихає інших. Закрита література - це спроба відтягнути увагу на себе від тієї, що надихає, віддає. Закрите, як закрита рука, бере, а не віддає. Паразитарне в політиці, в поведінці мас так само вдає з себе гідне уваги, щоб доїти, тягти, воно - закрита рука. Бог знищує закрите ради відкритого, бо в ньому Божий принцип: віддавати, діяти на віддачу. Любити, промінити Любов. Любити - це віддавати Любов. Любов повинна протікати крізь структуру. Коли через закритий стан і приземлений мозок вона перестає поступати, перестає бути все. І ніяка економіка, наука, фізична сила не здатна виправити ситуації. Любов, всюди і завжди, є первістю речей. Незрима, невловима сила, якою існує все. Висока частота. Коли вона згасає, Змій смерті - низька частота - піднімає голову.

Не так вже й бракує талантів, як творчої - божественної - сили розуму. Саме ця сила дозволяє створювати так, як це робили найкращі класики. Творча енергія, що живе всередині, діє так, як може лише Бог, адже Він і є ця енергія, Всевишній, Творець. Завдяки цій силі було створено все сущесне. Ось у чому полягає різниця між творами стародавніх, шедеврами античності та сучасними написами. Твори, створені без натхнення, несуть у собі дух мертвої, бездушної творчості, що мало чим відрізняється від продуктів штучного інтелекту. Є глибокий сенс у тому, що втрата цієї енергії веде людство до покладання на розум ШІ. Коли ми втрачаємо творчу силу, ми звертаємося до штучної творчості. Це створіння не здатне думати чи творити з натхненням; воно втратило божественний дар. Щоб писати з силою, переконливістю та красою, необхідна енергія, якої в ньому немає — сила Всевишнього. Ті, хто в давнину були обрані і мали доступ до цієї енергії, бачили Бога як творчу силу, але Він також є Велична Особистість. Диявол ніколи не зможе досягти цієї висоти. Мертва система завжди породжуватиме мертву творчість.

Творення талантів врешті-решт стане систематизованим процесом. Це стосуватиметься не лише літератури, але й нових відкриттів, винаходів, спортивних досягнень, а також розкриття потенціалу в усіх сферах, де потрібен креативний підхід. Таке стане можливим завдяки розвитку творчої енергії. Таким чином, з'явиться цивілізація, що ґрунтується на творчості, духовності та високій культурі — цивілізація відкритості, любові та доброчинності. Відсутність любові призводить до мертвої, безжиттєвої реальності. Великий письменник не з'являється з нізвідки — він присвячує своє життя мистецтву слова, прагнучи досягти величі через служіння своїй справі. Його бачення втілюється в його досягненнях. Цей процес можна пришвидшити. Наразі письменники часто не отримують визнання через зміни в цінностях суспільства. На перший план виходять бездарні олігархи та політики, що обслуговують лише власні інтереси, забуваючи про справжні цінності. Мільйони людей, які намагаються повторити їхній шлях, залишаються духовно бідними. У майбутньому все зміниться: буде доведено, що саме творчість і енергія життя є основою прогресу. Творці, які перебувають у стані натхнення, здатні передати свої ідеї, які надихають мільйони. Без цього процесу їхнє існування позбавляється сенсу.

Народження поета – це настільки делікатний процес, що навіть форми рельєфу здатні вплинути на нього. Поет може з'явитися на одній території, але ніколи – на іншій. Бог враховує те, що не може передбачити жодна людина: енергетичне зростання та формування творчого мислення. У цьому контексті Він мислить в енергетичних категоріях. Поет, пророк – це Його унікальний витвір. Кожен рядок варто сприймати як енергетичну структуру. Саме енергетичний компонент надає тексту відчуття автентичності, живості. Якщо його позбавити, ефект втрачається. Невдало вжите слово, позбавлене сили, не має жодного впливу. Імпульс мозку, творчої енергії, переходить у слово і світить, як окремий світлодіод. Чим сильніший імпульс, тим більш вражаюче слово. Чим більш розвинений творчий мозок, тим значніший його результат – він може створювати, подібно до Бога, масштабні структури. Невидиме світло, що заповнює рядок, сторінка за сторінкою, живить розум читача. Він не помічає підробок, які пропонує йому реклама та комерційники. Він не усвідомлює мертвячини, вірить у те, що написано в анотаціях і статтях, але результатом такої творчості стає бездушна культура, нежива цивілізація. Слово без енергії, мозок без натхнення нічого не дають. Саме тому складне, тернистий шлях автора є його перевагою в творчості: витворене потужним імпульсом, енергійним мозком, воно переживе віки. Бога цікавить результат, а не доля. Він ставить людину в обставини, коли вона втрачає зв'язок із матеріальним, а її мозок переключається на творчий, духовний рівень. Це й є секретом незвичайних, часто трагічних доль творчих особистостей. Бог немовби накладає на них випробування, як це сталося з Ізраїлем, аби вони служили Йому. В їхньому творчому шляху, в любові до духовного, у взаємодії з небесним – знаходиться їхнє щастя. Це суть перетворення Якова в Ізраїля, його боротьби з Богом. Справжнє значення приховане: Бог боровся за нього, за його нову мету. Пошкодження стегна символізує втрату земної любові заради вищої, духовної. Ніч боротьби – це ніч свідомості, незнання про те, що відбувається. Бог проводить перетворення, не відкриваючи його суті, знаючи глибокі прагнення та внутрішні нахили. Тому, щоб стати письменником, творцем, "пером Бога", потрібно мати сильне бажання. Бог втілює найглибші і найпотаємніші бажання в тих, хто відмовився від земного. Коли духовна істота повертається до своїх коренів, вона втрачає щастя. Вона щаслива лише тоді, коли живе новим життям, відокремленим для Бога. Вона потрапляє в умови, де єдине щастя полягає в творчості та духовній праці. Вона переноситься на нижчий рівень, де у безлічі деталей – митей прекрасного – існує справжнє життя. Справжнє життя диктує справжнє письмо. Пише не рука, а відкритість духу. Велике бажання віддати все найкраще, накопичений досвід. У комфорті переважає земна частина мозку, і вона не може створити нічого значного, нічого великого. Творить великий колективний досвід і велике страждання. Невидиме, що заповнює простір, – це пам'ять. Коли пам’ять зациклюється на собі, живе егоїстичним життям, коли вона – закрита рука, їй недоступна енергія. Коли ти спілкуєшся, ти любиш людей. Дух набуває відкритості. Великий досвід спілкування – передумова великої творчості. Творчість – це те ж спілкування, тільки з невидимим співрозмовником. Ти любиш людей, коли пишеш їм. Відкритість духу досягається завдяки енергії. У цьому дотику до енергії криється відповідь на питання, чому одні й ті ж автори в різні періоди творили геніально, писали сильно або взагалі не писали: їхній мозок у різні часи був наповнений енергією або втратив її. Через земне життя людина повертається в стан Якова до переродження. Суть цього перетворення в перемиканні мозку. Тому те, що створюється в молодості, найактивнішим, повністю осяяним мозком, є найбільш прекрасним. Нічого потім не зрівняється з його світосприйняттям, з його сяйвом у слові, барвах, музиці. Коли світильник мозку горить, він випромінює те, що полюблять згодом мільйони. Він заряджає простір новими формами: частками свого захоплення, відчуттями краси, тим, що любить. Любов, яку він випромінює, несе життя всьому. Але як мозок юності відрізняється від мозку старості – кількістю живих клітин і їхнім сяйвом – так і мозок культур, цивілізацій. На піку енергії він створює найкраще, на спаді – перемикається на земні та технічні зони, а його творчість стає формалістичною. Форма замінює світлодіод, крило метелика, що мерехтить світлом. Без краси любові, образу, мелодії, слова, література стає мертвою. Вона є першим показником трагічного кінця. При всьому бажанні, у найкращих умовах, бібліотеках, доступі до знань, розряджений мозок не може створити нічого якісно нового, проривного, прекрасного, повторити дар. Творчий відділ у ньому бездіє, його творчість механістична. Відсутність любові робить творіння мертвим. Прекрасне, трагічне, справжнє, розлите в просторі, стає недоступним. Воно немов перелітає туди, де є відповідний радар. Десь на іншій території метелик миті на білій сонячній стіні всотує останнє тепло. Цвіте останнім поцілунком літа. Його крильця, як відбиток помади, горять роздмуханим жаром. Метелик любові освітлює стіну слова, чийогось німого захоплення, розкритого лотосом мозку, сніжно чистого аркуша, та його ніхто не бачить. Кожна культура, кожна цивілізація починається з вловлення імпульсу, з перетворення Якова в Ізраїля, з початково духовної одиниці, починається і живе з енергії, мудрості, слова, і завершується їхньою нечутливістю. Змій низькочастотності, званий аспидом, закриває їм вуха. Не так важливі причини, скільки суть процесу. Кожна наступна починає себе в той же спосіб.

Захід заснував премію, щоб підкреслити власну значущість, проте сама нагорода не є визначником якості літератури. Цю істину підтвердить будь-який об'єктивний експерт. Література оцінюється не за формальними критеріями, а за її інноваційністю, ідейним та художнім змістом. Які нові ідеї вона приносить людству? Відчувається, що Захід вважає нас, і не лише нас, проклятою територією. Визнати когось з цього регіону означало б визнати його культурну рівність або навіть перевагу. На це він ніколи не піде. Мені байдуже, кому надається ця нагорода, але як професіонал я не можу не зауважити наявність упередженості. У нас є талановиті автори, які ніколи не отримають визнання через їх походження з "проклятої" землі. У попередніх життях вони вже здобули славу, а їхні твори вважалися вершиною літературної майстерності. Тепер вони в Україні. Парадоксально те, що в епоху величезних змін Бог наділив їх талантом тут, у тридцятці найкращих історій. Я знав особисто десяток таких авторів, але Захід так і не визнав їх.

Ця нагорода - це тривала боротьба за своє місце під сонцем.

Також це стосується всіх інших аспектів ставлення.

Нас вважають за дикунів і в той же час всіляко прагнуть, щоб дикуни накладали за них життям. Дикунів не шкода. У них нема ні літератури, ні світового рівня культури, нічого. Ось про що ця премія і її надання своїм. Треба бути умисним дурником, щоб цього не бачити. Різниця полягала в розподілі на корисних дикунів - агентів впливу - і непотрібних дикунів, яких треба скоротити. І перші помагали в другому. Визнати, що в дикунів є почуття, що вони також люди, означало б всадовити їх з господарем. Дарувати їм життя. Ось чому література, ширше - культура з проклятих територій не визнається. Записаним в дикуни не було різниці, де знаходився їхній новий центр, шовінізм стосовно них так і залишався шовінізмом. На сьогодні це - неточне визначення, його слід було б назвати дикунізмом. Сприйняттям інших людей як дикунів. Це відповідає тому, як нас бачать вони. І кожен день життя підтверджує цю правоту.

Як гіршою формою правління є кумівство, так гіршою формою добору і відзначення - надання переваги своїм. Своїм за класовою, національною, релігійною, культурною ознакою. Вірний спосіб завалити справу - країну, культуру, націю - довірити її своїм.

Саме безсовісне, цілковито бездарне, але одержиме кар'єризмом і марнославством - рисами суто земного типу - рано чи пізно очолить її. Геній не потребує слави, не рветься до влади, він і так знає, що він - вершина. Слава - уділ нездар.

Це - загальні міркування і вони не стосуються однієї авторки.

Анна Карсон, скоріш за все, жила в античній Греції. В дитинстві, до другого статевого дозрівання, людина гостро відчуває попередні життя. Видно, те життя було в її досвіді чимось прекрасним, дуже насиченим, сповненим Любові, тому в дитинстві потяглась до нього, знайшовши в античній літературі віддушину. Тоді на планеті - і в Греції зокрема - жила Любов, зараз її майже нема, тому нічого дивного. Людина знаходить себе в тому часі, де її духові було краще. Їй варто було жити в Греції, там відчула б себе щасливою.

PlayStation One

Горіхопад змінився листопадом. У вечірньому світлі я довго намацки збирав горіхи з трави, вони дзвеніли об дно відра, а згодом затихали, коли відро наповнювалося. Чорне пластикове відро зливалося з ніччю внизу саду, сутінь поглинала його, а також дари саду і рік, що пройшов так швидко. Наче вчора була весна, коли ми збирали перетліле листя — знову падолист, і нічого не залишалося попереду. Потім я поїхав, щоб нагодувати собаку, приготував їжу для котів, вимив підлогу і сів за комп’ютер, тоді як дощ за вікном змивав залишки літа. Це був останній теплий, сонячний день. Бджоли більше не вилетять до нової весни, і не всі з них доживуть. Метелик, що востаннє грівся на теплій стіні, непомітно полетів геть.

PS 2

У одній із своїх віршів Карсон висловлює думки від імені Ісаї.

Чудова ідея! Проте, саму сутність образу не вдалося розкрити в повному обсязі.

Я міг би розказати більше.

Ісая нині живе, перебуваючи в селі, виконує ту ж місію, що й раніше — фіксацію Божого Слова. У цій новій реальності він пережив не менше, ніж у минулому. Як колись пророкував прихід Месії, так і тепер він заклав основи Божого Царства, розкриваючи суть цього явища, приходу Спасителя та встановлення Божого миру. Цей мир виникне на основі руїн сучасності, відповідно до давніх пророцтв і нових засад. Вони слугують універсальним ключем до кращої долі людства.

Бог з'явиться у світі завдяки Мудрості, що втілюється в Слові.

Ісаєю - і не тільки ним - я був віки тому.

І ось я тут. Тоді я зробив запис, а тепер розкрив значення Біблії.

Без нього ніхто не здатен зрозуміти Біблію.

Таким чином, хибне розуміння може призвести до катастрофічних наслідків.

В слов'янській традиції був св. Антонієм і св. Агапітом.

Всупереч Патерику, вони жили в різні часи.

Русь почала виникати не з князівства Новгородського, а з думок Антонія.

Записав Вєди і створив Бон, найзагадковішу релігію.

Поет — це дерево, яке пережило тисячі років, а не однорічна трава.

Бог де хоче, там і насаджує. Не питаючи дозволу в недорік.

Творець історії направляє туди, де судилося здійснитися Долі.

У численних релігійних традиціях та культурах Ісая вважається втіленням божественного вогню.

За його посередництвом Бог робив те, що незбагненно сучасному.

Тепер існують храми, названі на його честь, але Бога там не віднайдеш.

Тепер є країни з його іменем, з очікуванням Месії, Бога там нема.

Вони ловили тінь, яка стала священним письмом.

Ісая жив на горі, де вовк і ягня паслися разом,

Лев, подібно до вала, поїдав солому, тоді як змій живився лише порохом.

Немовля гралося над норою аспида і дитя простягало руку над кублом змії.

Ніхто не робив зла і шкоди на святій горі Любові.8

Вогонь Ісаї, подібно до зарядного кабелю, пронизував чорновугільні рядки.

Він був шрифтом, жив у священній книзі.

Лежав на олтарі, переховувався в сувої у священному ковчезі.

Стояв на полиці в кожній хаті.

Ніхто не бажав бачити живу істоту.

Вільний від будь-якого прагнення до слави та марнославства, Ісая заслуговував на божествену нагороду, а не на визнання винахідника динаміту. Проте серед тих, хто обкрадав мільярди, ніхто не зміг досягти такого.

Вони перетворяться на їхній пам'ятник.

Істина, як у минулому, так і в сьогоденні, залишалася непотрібною для світу.

Була потрібна всяка чепуха.

Оскільки Істина і є Богом, це стало випробуванням для любові до Нього.

Світ оцінювався через призму ставлення до Бога.

І де не потрібний Бог, там не потрібний світ.

І Господь зупинив його.

Зостанеться один, який буде любити Бога.10

1 Буття 32. 24-30.

Псалом 57, стихи 5 и 6.

3 Презентовані в "Митець і Божественне", "Індивід у космічному просторі".

4 Ісая 9.6, Ісая гл. 11.