На高度 6700 метрів. Дослідники виявили, як миші адаптуються до умов смертельної зони Анд.

Андські листовухі миші населяють вулканічні піки, де концентрація кисню вдвічі нижча, ніж на рівні океану. Дослідники нарешті розкрили таємницю, завдяки якій ці тварини можуть виживати в таких екстремальних умовах.

Цю інформацію наводить ZME Science.

Довгий час вважалося, що ссавці не здатні постійно жити набагато вище 5500 метрів. Розріджене повітря, мороз, брак їжі та безперервні вітри мали б унеможливити тривале існування. Але ще 1912 року британський зоолог Олдфілд Томас знайшов крихітних вухатих мишей Phyllotis vaccarum на вулканічних вершинах вище 6700 метрів -- упритул до смертельної зони, де ледве виживають навіть досвідчені альпіністи.

Протягом більше ста років вчені не могли знайти пояснення, як маленькі гризуни здатні виживати в таких умовах протягом року. Нещодавно проведене дослідження виявило, що миші розвинули цілий ряд адаптацій, щоб протистояти різноманітним екстремальним загрозам.

Андські листовухі миші мешкають у надзвичайно різноманітних екосистемах — від чилійського узбережжя до верхівок вулканів Анд. Це спонукало науковців провести порівняльний аналіз особин одного й того ж виду, які існують в різних умовах. Протягом численних експедицій вони зібрали понад 160 зразків мишей, включаючи тих, що були зловлені на вершині вулкана Льюльяйльяко, де рівень кисню становить лише 44% від звичайного, а суворі морози панують більшу частину року.

М'язи гірських мишей містять велику кількість мітохондрій, що дозволяє їм генерувати значну кількість тепла при мінімальному споживанні кисню. Замість того, щоб використовувати вуглеводи, ці гризуни переважно окислюють жири — ідеальне паливо як для м'язів, так і для бурої жирової тканини, яка забезпечує тепло без тремтіння.

"Вони більше нагадують марафонців, аніж спринтерів. Їхні м'язові клітини насичені мітохондріями, що дає змогу підтримувати тривалу теплотворну активність," – зазначив Грем Скотт, професор фізіології тварин в Університеті Макмастера.

Цікаво й те, що ці миші поїдають скупу рослинність вулканічних схилів, а багато цих рослин отруйні. У геномі гризунів знайшли сліди добору в генах, що розщеплюють ці токсини.

"Спершу ми зосередилися на найочевидніших викликах, як-от нестача кисню й холод, але були важливі чинники, яких ми не очікували, зокрема те, як ці тварини дають раду зі своєю їжею", -- додав Скотт.

Результати дослідження були опубліковані в журналі Science. Вони можуть пролити світло на те, як клітини адаптуються до тривалої гіпоксії — стану, що спостерігається при таких захворюваннях, як рак.