Найбільш екологічний метод поховання у світі: рішення, хоча й не зовсім очевидне, насправді є досить простим.

Вчені визначили найбільш екологічно чистий метод поховання, який виявився ще й найзручнішим.

Кремація, поховання в труні або ж відправлення в космос — існує безліч способів, якими можна впоратися з людським тілом після смерті. Нещодавнє дослідження вчених вивчало, як ці варіанти впливають на довкілля та який з них є найбільш екологічно чистим для нашої планети, повідомляє журнал Popular Science.

Якщо розглядати найекологічніший метод поховання, фахівці стверджують, що відповідь абсолютно ясна і, водночас, досить проста — це не кремація. Експерти вказують на те, що люди часто шукають щось нове, яскраве та незвичайне, але найефективніше рішення, як правило, є найпростішим. Тим не менше, вчені також зазначають, що на горизонті вже з'являються новітні технології, які можуть стати ще більш екологічно безпечними.

Кремація може виглядати привабливим вибором, адже прах можна розсіяти в будь-якому місці — наприклад, над морськими хвилями. Інший варіант — залишити своє тіло на дослідження науці. Проте виникає питання: чи завдадуть наші залишки шкоди навколишньому середовищу? На жаль, відповідь стосується певного негативного впливу.

Впродовж тривалого часу людство шукає "правильні" методи поводження з тілами після смерті. Деякі з цих практик вражають своєю незвичністю — наприклад, "небесні похорони". У певних регіонах Тибету, Монголії та Бутану тіла померлих розміщують на вершинах гір, щоб їх спожили грифи. Це священний ритуал у буддизмі, який має і практичний аспект: в цих місцевостях земля зазвичай надто тверда або кам'яниста для викопування могил, а ресурси для кремації обмежені. Тому існує звичай передавати тіло іншим живим істотам, що розглядається як останній акт альтруїзму. Проте, в більшості країн "небесні похорони" є забороненими.

Іншим варіантом є традиційне поховання, яке передбачає використання хімічних речовин для бальзамування, а також різноманітних конструкцій. Для виготовлення та транспортування цих матеріалів необхідні видобуток природних ресурсів і промислове виробництво. Після завершення поховання ці конструкції залишаються в землі практично назавжди, що робить цей метод поховання надзвичайно енергозатратним і призводить до значного викиду вуглецю.

Кремація вважається більш простим та гігієнічним методом, проте цей процес потребує надзвичайно високих температур, які зазвичай коливаються від 800 до 1100 °C. Додатково варто зазначити, що кремація також потребує викопного пального. Під час цього процесу в атмосферу вивільняється значна кількість вуглекислого газу, а також пари ртуті, що походять із зубних пломб. Результати дослідження, проведеного в Індії, свідчать, що для кремації на відкритому повітрі необхідно від 400 до 500 кілограмів дров на одне тіло, в результаті чого викидається від 500 до 600 кілограмів вуглекислого газу.

А як щодо нових технологій, таких як аквамація або перетворення тіла на компост? Експерти вважають, що ці підходи, безумовно, допомагають зменшити навантаження на навколишнє середовище, але не ліквідують його повністю. Наприклад, аквамація — це процес, при якому м'які тканини розкладаються під впливом підігрітої води та лугу протягом приблизно 12 годин. В результаті залишаються лише кістки. Дослідження свідчать, що викиди вуглецю можуть бути на 20% нижчими в порівнянні з традиційною кремацією. Однак при цьому залишається від 100 до 300 галонів рідинних відходів, які необхідно скинути в каналізацію.

Компостування людських решток, яке також відоме як природне органічне розкладання, є процесом, що здійснюється в спеціально призначеній ємності, заповненій соломою, деревною тріскою та люцерною. Дослідження свідчать, що мікроорганізми здатні розкласти тіло приблизно за 60 днів, однак кістки не розпадаються повністю, тому їх додатково подрібнюють і змішують з іншими компонентами. В результаті отримують близько 113 кілограмів матеріалу, який більше нагадує деревну тріску, ніж звичайну садову землю. Важливо зазначити, що цей матеріал часто доводиться транспортувати в інші місця для подальшого внесення в ґрунт. Окрім того, деякі складові, такі як люцерна, вирощують у районах з обмеженими водними ресурсами і транспортують на великі відстані.

В результаті досліджень вчені прийшли до висновку, що природне поховання є оптимальним варіантом. Це передбачає використання лише савана з біорозкладних матеріалів або простого дерев'яного ящика, який закопується прямо в землю. Такий процес поховання дозволяє тілу зливатися з землею без будь-яких перешкод, що сприяє його розкладанню. Зазвичай тіло ховають на глибині близько 1-1,2 метра, де мікроби та комахи займаються розкладом останків. За результатами аналізу життєвого циклу, проведеного в 2017 році, цей метод невпинно показує найменший загальний вплив на екологію в порівнянні з усіма іншими способами поховання.