Тиждень під електродами. Британський дослідник зафіксував електричні коливання у моху.

Комп'ютерний дослідник Енді Адаматцкі з Університету Західної Англії зафіксував електричні імпульси та повільні коливання напруги у звичайному моху.

Цю інформацію надає ZME Science.

Експеримент тривав 178 годин — це трохи більше ніж тиждень. Адаматцкі зібрав подушки моху виду Brachythecium rutabulum на південно-західному узбережжі Англії. Він розмістив їх на вологій поверхні в прозорому контейнері, забезпечивши високу вологість і приглушене освітлення, а також ввів у зелений мох мініатюрні голчасті електроди. Вісім пар електродів, розташованих на відстані одного-двох сантиметрів одна від одної, здійснили понад 5 мільйонів вимірювань напруги.

Зареєстровані сигнали мали різні прояви. Деякі з них виявлялися у формі швидких сплесків, інші – у вигляді більш повільних ритмічних коливань, а ще одна категорія – у вигляді дуже повільних хвиль напруги, які розгорталися протягом кількох годин. Найшвидші з цих хвиль пересувалися зі швидкістю приблизно 0,2 міліметра на секунду, середні – близько 0,02 міліметра, тоді як найповільніші мали швидкість менше 0,005 міліметра за секунду.

Для моху це дивно, адже ця рослина не має судин, справжнього коріння й нервової системи, а її листоподібні структури бувають завтовшки в одну клітину. І все ж напруга в подушці переміщувалася: частина сигналів з'являлася спершу на одному електроді й лише потім на сусідньому, тобто хвиля мала напрямок руху.

Автор припускає, що подушка моху працює як розподілена система, де багато дрібних живих частин пов'язані електричними, хімічними або водними процесами.

"Електрична активність не є просторово статичною, вона поширюється з різними швидкостями та в різних часових масштабах", -- написав Енді Адаматцкі.

Водночас науковець називає висновки попередніми. У досліді не було контрольних записів із мертвого моху, температуру й вологість не вимірювали постійно, а зразки взяли з природи. На повільні сигнали могли вплинути дрейф електродів чи контакт голок із тканиною.