"З ієрогліфами назавжди": вчителька японської мови ділиться своїм досвідом в аніме, обговорює заробіток в українських школах та розвінчує стереотипи.

Про особливості викладання японської в українській школі, стереотипи про японську культуру та досвід навчальної поїздки до Японії в інтерв'ю Styler розповіла Катерина Філенко - вчителька львівської школи східних мов і бойових мистецтв "Будокан".

* Непоширена мова не забезпечує підвищення заробітної плати. Як зазначає Катерина, сума варіюється в залежності від обсягу роботи, доплат та премій.

Аніме може бути корисним у вивченні нових слів, проте не забезпечить повного засвоєння японської мови. Лексика, що використовується у фантастичних сюжетах, не завжди підходить для звичайних розмов, а освоєння ієрогліфів потребує постійного повторення, навіть для досвідчених викладачів.

* Високі бали не є запорукою того, що особа вміє ефективно спілкуватися іноземною мовою. Катерина зазначає, що результати тестів можуть варіюватися в залежності від стресу, втоми та навчального середовища. Ключовим є те, чи здатна дитина використовувати свої знання поза межами класу.

Японське слово "так" не завжди свідчить про згоду. Як зазначає Катерина, співрозмовник може кивати, щоб продемонструвати свою увагу під час бесіди. Проте ключовим є розуміння контексту спілкування.

Візит до Японії відкрив можливість поділитися історією України. Катерина, яка походить з Криму, ділилася своїм досвідом і нагадувала про початок російської агресії в 2014 році. Для багатьох японців учасники цієї подорожі стали першими українцями, з якими вони зустрілися в житті.

Скільки заробляють на викладанні японської мови і що викликає втому у викладача?

Яка тепер зарплата викладача японської мови? Чи маєте ви різницю у доходах порівняно з вчителями, які навчають класичним дисциплінам?

-- Ні, різниці немає, я отримую стільки ж, скільки звичайний вчитель іноземної мови.

Зарплата залежить від стажу та навантаження, тобто скільки я проводжу уроків на тиждень. Ще залежно від того, чи я проходила атестацію і скільки разів я це робила, є різні категорії. Наскільки я знаю, є певні коефіцієнти, які впливають на розмір зарплати. Це розраховується в бухгалтеріях, якщо чесно, я вважаю це магією. Раз на рік дивлюсь на свою роздруківку і одразу згадую, що таке державна школа і українські зарплати.

Я вже давно не підраховувала, скільки отримую за один урок, щоб не відчувати смутку. Нещодавно я заглянула на сайт РБК-Україна, де зазначено, що вчителі заробляють від 12 до 17 тисяч гривень. І це, напевно, вірно. Іноді моя зарплата менша за 13 тисяч, а іноді перевищує цю суму. Все залежить від премій, надбавок за стаж роботи та престижності викладацької діяльності, а також від фінансування з міського бюджету. У різних містах заробітки можуть суттєво відрізнятися.

-- Що вас найбільше бісить у вашій професії?

Цілком ймовірно, що відчуваю справжнє вигорання. Проте це більше втомлює, ніж викликає роздратування. Коли накопичується безліч завдань, а також необхідно поєднувати їх з викладанням та створенням навчальних матеріалів, це стає справжнім викликом. Адже дітям навряд чи вдасться пояснити, що ти не зміг підготуватися до уроку на високому рівні.

Додаткове хвилювання викликане невпевненістю в тому, чи вдасться провести урок через повітряні тривоги, чи доведеться пояснювати завдання в укритті. Потрібно шукати способи, як поєднувати теми, коли частина учнів пропустила заняття через ворожі дрони. Особливо складно це робити під час контрольних і підсумкових оцінювань в кінці семестру. Накопичується чимало бюрократичних справ, які потребують завершення, що забирає багато часу.

Які, на вашу думку, неправильні стереотипи існують щодо вчителів та японської мови?

По-перше, мені на думку спадають розмови, дебати та іноді суперечки, що стосуються освітньої сфери. Багато людей не завжди усвідомлюють необхідність співпраці всіх учасників навчального процесу і важливість розуміння не лише своїх прав, а й обов'язків кожного. З певного часу я припинила брати участь у таких дискусіях або читати їх, оскільки це почало мене виснажувати. Хоча самі обговорення не можна назвати помилковими, учасники іноді забувають про існування Закону України "Про освіту" і про те, що ми повинні його дотримуватися.

Щодо японської мови, мене вражає, що багато людей не завжди враховують її унікальні особливості. Часто, коли вони намагаються застосувати свій попередній досвід вивчення іноземних мов, особливо європейських, до японської, виникають труднощі. Наприклад, якщо хтось освоїв англійську, він може не усвідомлювати, що для вивчення японської важливо багато практикувати написання ієрогліфів. Без цього процесу запам'ятати їх буде складно, а відтворити — ще важче.

Візуально ти їх зможеш впізнавати та розуміти з контексту, але правильно відтворювати - доволі часто ні. Бо потім схожих ієрогліфів стає доволі багато і легко починаєш плутатися між ними.

Під час нашого літа в Tokyo International Japanese School я, як викладач, теж займалася написанням ієрогліфів. Щодня ми створювали великі списки слів з ієрогліфічним написанням, і навіть на найвищих рівнях навчання учні працювали в групах над цим завданням.

Отже, методи навчання можуть варіюватися і вимагати значних зусиль. Оволодіння східною мовою вимагає не лише адаптації, а й систематичної, практично щоденної роботи. Мови класифікуються за різними рівнями складності, враховуючи їхні мовні особливості та контекст вивчення. Для нас вивчення німецької з її відмінками і родами кардинально відрізняється від освоєння японської. Аналогічно, для корейця вивчення японської мови має інші виклики у порівнянні з німецькою.

-- Чи були у вас ситуації за весь час, поки ви викладаєте, що приходили батьки, які нічого не знали про освіту і диктували, як вчити їхніх дітей?

-- Бувало. Батьки, які приходили і говорили про власне бачення. У зв'язку з тим ми просимо, щоб батьки заздалегідь попереджали про свій прихід, щоб якщо є запит, ми, як вчителі, змогли принести роботи, проаналізувати роботу на уроці конкретного учня або учениці, переглянути ті ж самі оцінки, щоб ці розмови були продуктивними. Це значно краще, ніж коли вчителів ловлять між перервами або на виході зі школи.

Якщо розмова перестає бути продуктивною, то я можу зупинити бесіду або попросити бути присутнім наставника (класного керівника) або представника адміністрації, щоб це була виважена розмова, особливо у стресові періоди. Звісно, в кожній роботі є конфліктні ситуації та непорозуміння.

-- Чи займалися ви колись репетиторством? Якщо так, то в чому для вас відчутна різниця з викладанням у школі?

Отже, я надаю перевагу індивідуальним заняттям. Це набагато зручніше. У звичайних групових уроках існує спільний рівень, який може бути не зовсім відповідним для всіх учнів. Дехто швидше засвоює матеріал, а інші можуть мати труднощі. Це змушує адаптуватися до потреб групи. Натомість, на приватних заняттях я можу повністю зосередитися на одному учневі, враховуючи його побажання, без необхідності дотримуватись загальних програм чи вимог Міністерства освіти.

Аніме, ненормативна лексика та японська мова без наставника.

Яке питання про японську мову вам задають настільки часто, що ви вже можете його передбачити на початку першого уроку?

"Ти бував у Японії?" - це перше питання, яке ставлять усі. І я можу з усмішкою відповісти: так, був! (сміється). Інше популярне запитання: "Чим китайська мова відрізняється від японської?" Також часто просять перекласти певні слова. Наприклад, з аніме "Наруто" - dattebayo (だってばよ).

Часто задають питання про ненормативну лексику, але моя тактика полягає в тому, щоб розповісти все на останньому уроці в 11 класі, перед випуском. Однак весна для випускників — це напружений час, і не всі здатні дійти до цього фінального заняття.

Два роки назад ми працювали над перекладом манги "Загін сміливців" про харківських пожежників, написаної Мацудою Джюко. В одному з напружених моментів історії учні задумалися, що герой міг би вжити якісь яскраві вирази. Але ж не "ой, леле!" (сміється).

-- Чи справді діти, які дивляться аніме в оригіналі, мають перевагу у вивченні японської, чи викладачам доводиться спочатку виправляти їхні помилки?

В моєму університеті були студенти, які прийшли через свою зацікавленість в аніме. Але, чесно кажучи, це не є особливим плюсом. Важливо також, яке саме аніме вони дивляться. Якщо мова йде про інші фантастичні світи, то і словниковий запас буде специфічним, що ускладнює його використання в повсякденному житті. Проте, якщо в аніме вживаються прості слова, такі як "світ", "вода", "поле" та інші, це може надати додаткові практичні знання.

Вивчення японської мови для багатьох є більше захопленням, ніж серйозною справою. Проте траплялися ситуації, коли учні стверджували, що знайомі з певним словом, оскільки воно зустрічалося у назві аніме чи в сюжеті самого аніме.

-- Чи реально вивчити японську самостійно за допомогою застосунків, аніме та YouTube? На якому етапі без викладача, на вашу думку, стає складно?

-- Це залежить, в першу чергу, від тебе самого. Я навчалась в університеті, і для мене цей шлях починався саме там. Це залежить від бажання людини, від того, які у неї задатки і здібності, і від її готовності працювати самостійно без нагляду. До того ж, зараз безліч платформ для вивчення мов.

Щодо окремих осіб, вважаю, що це абсолютно реально. Маю припущення, що ретельно підготовлений перелік матеріалів та додаткових джерел може принести відмінні результати. Проте, на мою думку, на більш просунутому рівні навчання важливо спілкуватися на тих же платформах з носіями мови, особливо з японськими викладачами, які вміють ефективно навчати японській мові.

Але якщо ми візьмемо звичайну людину, яка не надто заглиблена у вивчення, то проблеми можуть з'явитись ще на самому початку. Якщо людина не розуміє, як функціонує граматика, структуру речення, як змінюються слова, то виникають труднощі вже на початковому етапі.

Добре, давайте окреслимо певні рамки — до якого ступеня можна опанувати японську мову самостійно? Наприклад, чи можна підготуватися до іспиту та успішно його здати?

Це непросто. Якщо розглянути середньостатистичну особу, яка освоїла мову хоча б на базовому рівні, скажімо, між А2 і В1, то, на мою думку, вона зможе значно легше перейти до вищих рівнів навчання. Якщо ж людина має труднощі навіть із основами і часто плутається або не відчуває різниці в граматичних деталях, то їй вже на початковому етапі потрібна підтримка.

Якщо особа не готова до регулярної праці, скажімо, трьох годин на тиждень, їй знадобиться наставник. Це не через відсутність здібностей до навчання, а тому, що їй потрібен хтось, хто буде слідкувати за її прогресом. На початку, важливо, щоб людина сама усвідомила, чи може вона працювати самостійно.

Що є найбільш складним для українських учнів у вивченні японської мови: ієрогліфи, вимова, граматичні структури чи запам'ятовування лексики?

Це залежить від типу сприйняття. Є, наприклад, діти, які краще запам'ятовують через зорові образи — їх називають "візуалами". Також існують аудіали, кінестетики та інші категорії. Я мала нагоду обговорити це питання з психологом.

Проте я б зазначила, що найбільше труднощів викликає переконання дитини в необхідності записувати ієрогліфи, адже вона сумнівається в їхній важливості та потребі в умінні писати. Дитина сприймає ієрогліф як пляму, і коли таких "плям" накопичується багато, виникає плутанина. Тому я вирішила вводити окрему оцінку за каліграфію. Раз на семестр учні виконують вправи з письма, незалежно від класу, і отримують оцінку за свої зусилля протягом семестру — вони намагалися писати правильно, красиво або, принаймні, майже красиво. Це має велике значення.

Щодо словникового запасу, варто зазначити, що багато людей помилково ототожнюють розуміння слова з його знанням. Якщо я усвідомлюю сенс терміна або можу пояснити його значення, це не означає, що я його засвоїла настільки, щоб використовувати в будь-який момент. Якщо не практикувати ці знання, вони можуть забутися вже через тиждень, і важко буде згадати, що саме воно означає.

У нашій школі є учні, які часом приходять з нуля. Їм потрібно звикнути до нової обстановки та до дітей, які вже навчаються тут декілька років. Якщо вони старанно виконуватимуть ті ж самі тести та вчитимуть нові слова, то кількість незрозумілостей на уроках зменшиться.

Я організовую квізи для дітей, які вже знайомі з мовою та вміють читати абетку. Я відтворюю звуки, щоб вони могли почути правильну вимову. Але навіть якщо дитина ще не вміє читати, вона може включити звук і почути його. Слід зазначити, що після пандемії COVID, коли розпочалося дистанційне навчання, наші методи навчання змінилися кардинально.

Іноді людям важко освоїти структуру речення. В українській мові є підмет і присудок, як у прикладі "Я їм суші". Якщо змінити порядок слів на "я суші їм", сенс залишиться незмінним. В японській ж мові, якщо я переставлю "суші" та "їсти", речення перестане бути правильним. Коректно буде "я суші їм". Можна випадково поміняти місця слів, і тоді замість "Я в кімнаті їм суші" отримаємо "Я в суші їм кімнату".

Таким чином, порядок слів має велике значення. Іноді ми використовуємо це для жартів, що допомагає дітям краще запам'ятовувати матеріал. На початковому етапі граматика не є надто складною, тому заплутатися в ній не так вже й легко.

Якщо б у вас була можливість спростувати один поширений міф про японську мову, навіть із ризиком втрати інтересу деяких учнів до її вивчення, що б ви обрали?

--- Можна вчити японську протягом кількох років і вважати, що знаєш усе. Але це не зовсім так. Я завжди пояснюю своїм учням, що ієрогліфи супроводжуватимуть їх усе життя. Як іноземці, вони завжди будуть повертатися до їх вивчення або повторення. Я сам постійно переглядаю слова, ієрогліфи та правила.

Слова, які можуть бути неправильно зрозумілі, а також міфи про Японію.

-- Яке японське слово найважче перекласти українською одним словом і чому?

-- Я думаю, таких багато. Є японські терміни, які є типові для них. Наприклад - це "tsundoku" (つんどく). Цей термін став дуже популярним і поза межами Японії, в тому числі. Це коли люди накопичують книги, але залишають їх непрочитаними. По суті, як нове хобі.

Звичайно, можна заглибитись у їхню естетику або філософію. Концепція "Mononoware" (もののあわれ) втілює сумну привабливість предметів і реакцію на красу навколишнього світу, поєднану з усвідомленням її тимчасовості. А "wabisabi" (わびさび) описує уміння цінувати красу, яка є "недосконалою, нетривкою та незавершеною". Проте ці терміни, на мою думку, нечасто зустрічаються серед тих, кому це не цікаво.

Можливо, це буде "коморебі" (こもれび), що описує світло сонця, яке проривається крізь листя дерев.

У кожній мові існують терміни, які важко передати однозначно одним словом. Наприклад, в українській ми маємо слово "чимчикувати". Не впевнена, що в інших мовах є еквівалент, який би точно відображав його сенс.

-- Які японські слова українці часто розуміють неправильно? Через аніме, через мангу, через медіакультуру?

На мою думку, існують певні образи, які виникли внаслідок історичного розвитку або під впливом західної культури. Вони вже стали справжніми міфологічними феноменами. Один із таких прикладів — ніндзя.

Або, наприклад, про найвищу гору Фуджі. Всі кажуть Фудзіяма, або Фуджі-яма, або ще якось. А ми, хто вже читає японською, знаємо, що правильно буде Фуджі-сан. Або гора Фуджі, або, якщо вже інші способи передачі японських складів, то гора Фудзі. Досі дискусії щодо передачі деяких складів залишаються палкими.

На мою думку, навіть усвідомлення суті суші є досить тривіальним. Те, що ми іменуємо суші, насправді є ролами. Це дещо інші поняття.

Отже, якщо ви це вже згадали, то в чому ж різниця між суші та ролами?

Отже, якщо ми говоримо про роли, то їх спочатку формують у вигляді ковбаски, а потім нарізають на шматочки. Суші ж готуються вручну з використанням рису, а зверху можуть бути різноманітні начинки, наприклад, риба. Якщо вам знайомий корейський кімбап, то можна сказати, що роли більше схожі на нього.

Які помилки може допустити іноземець під час своєї першої бесіди з японцем, навіть не усвідомлюючи цього? Які японські слова або висловлювання можуть створити незручну ситуацію, якщо їх використати не в правильному контексті?

На мою думку, все починається ще до того, як ми вимовимо перше слово. Під час нашої подорожі до Японії нас постійно попереджали: не спізнюйтесь. У нас в Україні ми можемо собі дозволити запізнення, але в Японії краще прийти заздалегідь, хоча б за п’ять хвилин до початку. І ще до того, як ви щось скажете, у людей вже може скластися певне враження про вас.

Щодо японських слів, то оскільки ми іноземці, за моїм суб'єктивним враженням - вони не очікують від нас багато. Знову ж таки, усе залежить від контексту розмови. Це буде розмова віч-на-віч, просто дружня? Чи це буде ділове середовище?

На мою думку, в Японії є звичай, відомий як "підтакування". Цей жест використовується для демонстрації уваги під час розмови. Проте варто задуматися, чи це справді означає, що вони погоджуються з вашими словами. Я вважаю, що з цим слід бути обережним.

Щодо мовних навичок, японці не мають великих очікувань від нас, іноземців. Помилитися – це нормально. У японській мові існує безліч слів, які звучать схоже. Наприклад, "hashі" (はし) може означати як "палички для їжі", так і "міст". Якщо відсутній контекст або є неправильна інтонація, це може призвести до непорозумінь.

Ось ще один приклад - "ame" (あめ). Це слово означає рисову цукерку, а також рис, солодощі і дощ. Іноді, якщо ви не витягнете звук достатньо довго, може виникнути непорозуміння. Наприклад, "oto" (おと) означає звук, тоді як "otto" (おっと) з подвійним "т" - це чоловік у шлюбі. Якщо не вимовити його ясно, це може призвести до незручних ситуацій.

Наприклад, слово "fukushuu" (ふくしゅう) пишеться однаково в абетці, але має різні ієрогліфи. "Fukushuu" (復習) означає "повторення", тоді як "fukushuu" (復讐) перекладається як "помста". Тут важливо бути уважним.

Як ви вважаєте, яке найбільш хибне уявлення українці мають про японців, японську мову та їхню культуру?

Наприклад, їхня поведінка базується на дотриманні встановлених норм. Це не лише про ввічливість та культурність. Вони також слідують цим правилам для забезпечення власної безпеки, адже можуть виникнути природні катаклізми, такі як аномальна спека, землетруси або цунамі. Якщо нехтувати правилами в метро чи в інших місцях, можна опинитися в небезпечних ситуаціях або загрожувати безпеці оточуючих. Тому важливо не виривати фрази з контексту, адже це може призвести до спотворення справжньої причини таких явищ.

Під час нашої подорожі до Японії стався землетрус у Кумамото. Ми намагалися обговорити з японцями, які стали свідками цих руйнувань, їхній досвід з нашим, пов’язаним із наслідками російської агресії. Нам хотілося дізнатися, чи може їхній досвід виявитися корисним для нас. Однак нам пояснили, що існує суттєва різниця: руйнування, викликані землетрусом, відбуваються з глибини землі через рух тектонічних плит, що призводить до пошкодження підземних газо- та водопроводів. Натомість наші руйнування є наслідком зовнішніх і верхніх впливів. Це зовсім інші механізми знищення та відновлення.

Щодо японської мови існує поширений міф, що вона, як і інші азійські мови, такі як корейська та китайська, є однаковою. Однак японська мова поєднує в собі як ієрогліфи, так і абетку. У корейській мові присутні ханча — китайські запозичені ієрогліфи, але їх вивчення не є настільки необхідним, як у випадку з японською. Натомість китайська мова базується виключно на ієрогліфах.

Іноді трапляється, що люди запитують: "Чи можеш це перекласти?", показуючи текст китайською. Але, на жаль, я не володію цією мовою і не розумію, які саме ієрогліфи переді мною. Можу впізнати деякі з них, але їх значення може бути зовсім іншим.

Як коментар щодо почерку став поштовхом до вибору професії

Як ви почали вивчати японську мову і врешті-решт вирішили викладати її? Які аспекти давалися вам найпростіше, а які виявилися особливо складними?

Все почалося в моїй рідній школі. У мене була викладачка математики на ім'я Світлана Петрівна. Вона працює в освіті вже багато років, навіть обійняла посаду директора. Одного разу, коли перевіряла одну з моїх робіт, вона сказала мені: "Катерина, твій почерк нагадує японські ієрогліфи — я зовсім не можу зрозуміти, що ти написала".

Вперше я натрапила на термін "японський ієрогліф", оскільки до того часу знала лише про китайські та єгипетські символи. Це спонукало мене дослідити, що ж таке японські ієрогліфи та яка особливість японської мови. Я відчула, що це своєрідне завдання, загадка чи вікторина, розгадувати яку можна протягом усього життя. Моя цікавість до цієї теми стала поштовхом для вступу до університету.

До світу викладання я потрапила завдяки випадковості. Щойно завершивши бакалаврат, мені повідомили про відкриту вакансію, і друзі порадили мені спробувати свої сили в цій сфері. Вони зазначили, що це чудове місце з приємними людьми та відмінною репутацією. Якщо мене цікавить робота за спеціальністю, чому б не скористатися цим шансом?

Я вирішила, що завжди є сенс в спробах, і тому вирушила на співбесіду до директора школи Олександра Козловського. Коли ми почали бесіду, я відразу зазначила, що паралельно продовжую навчання, адже після завершення японської філології я одразу вступила на другу вищу освіту.

У школі хтось хоче докладати зусилля, щоб знати на рівні шкільної програми на середній рівень, хтось планує пов'язати своє життя з японською. І доводиться підлаштовуватися під клас. Не всі класи однакові за поведінкою чи готовністю долучатися до проєктів. Тож це непередбачувано.

Оскільки цей предмет є досить специфічним, мені довелося фактично "перекроїти" вже відомі підходи. У нашій авторській школі "Будокан" також потрібно було знайти нові способи адаптації. Я б зазначила, що це не найбільш просте, але однозначно найбільш захоплююче – можливість викладати не лише в рамках стандартної програми. Мені справді імпонують різноманітні проекти та інтегровані заняття з колегами.

Безперечно, це виклик. Деякі етапи процесу є досить складними і вимагають значних ресурсів. Якщо проект пов'язаний із Японією, необхідно знайти дітей і домовитися з їхніми батьками, адже вони є неповнолітніми. Навіть якщо діти дуже прагнуть взяти участь, я повинен бути впевнений, що їхні батьки не заперечують проти участі у відеопроекті. Це чудово – потрапити в японські новини, але я повинен переконатися, що все відбувається правильно.

Немає нічого простішого, адже сама школа вимагає значних ресурсів. Проте я впевнений, що можу зробити більше, ніж просто виконувати основні обов'язки. Спостерігати, як японська мова з книги набуває практичного значення, де учні використовують її не лише для спілкування зі мною на заняттях, а й для комунікації з однолітками з Японії через Zoom – це надзвичайно цікаво. Наразі ми займаємося створенням відеопроєктів: я надсилаю японським партнерам відео, на яких учні розповідають про різні заклади Львова. Японці переглядають ці відео й реагують на них. Наприклад, коли діти згадали, що в борщі є буряк, японці намалювали, як би виглядав буряк, якби він був людиною. Це дає мені можливість потім ділитися з учнями реакціями японців на їхні відео.

Які нові аспекти японської культури ви відкрили для себе після того, як почали навчати дітей?

Я знову знайшла в собі здатність повторювати. Повторювати ієрогліфи, щоб зберегти їх у пам'яті. Дітям доводиться робити це багато разів. Навіть правило, яке ми засвоїли кілька років тому, може вийти з голови у когось із них. І тоді його потрібно повторити знову.

В якийсь момент, коли я вчилась в університеті - я перестала зазубрювати правила. Я почала користуватися граматиками, не замислюючись. А в школі мені довелося переосмислювати їх і будь-якої миті бути готовою повторити їх та відтворити простою мовою для дитини.

-- Розкажіть трохи про школу.

Я є викладачем у державній та приватній школі, заснованій Олександром Козловським і його дружиною Ольгою, яка носить назву Львівська школа східних мов та бойових мистецтв "Будокан". На початку повномасштабного вторгнення Олександр вирішив стати добровольцем і пішов на фронт, щоб захищати нашу батьківщину. У цей час Ольга взяла на себе керівництво школою і нині успішно виконує обов'язки директора.

Варто зазначити, що ця школа існує завдяки тому, що подружжя Козловських колись мали достатньо часу, ресурсу та натхнення, щоб втілити у життя свій авторський задум. Сама ідея дуже красива, але втілити у життя її на практиці було дуже важко. І це була кропітка та послідовна робота. Козловські наполегливо та поступово відкривали всі програми, домовлялися про авторські курси, шукали викладачів, домовлялися з Міською радою та Управлінням освіти.

У школі є всі стандартні предмети - математика, фізика, історія. Одна з відмінностей - друга іноземна мова у нас східна, тобто, японська чи китайська. А я вчителька саме японської. Крім того, замість звичної фізкультури, у "Будокані" східні бойові мистецтва. І це не заняття декілька разів на тиждень, а щодня по два спарених уроки - як пара в університеті. Це айкідо, каторі, кунг-фу. Раніше ще було джю-джюцу, але з початком повномасштабного вторгнення вчитель з цього бойового мистецтва пішов захищати Україну. До речі, він не один, ще на захист нашої країни встали вчителі інформатики та деяких інших предметів.

Думаю багато про школу говорить те, що учнів я можу побачити в школі на вихідних чи після уроків. Вони просто збираються разом і проводять час у межах школи. Мені приємно думати, що Олександр та Ольга змогли створити таку затишну і безпечну атмосферу у школі, що діти приходять сюди у позаурочний час зустрітися чи порозважатися. Що для них це безпечне місце. І це стосується не лише учнів, а й випускників. Щотижня хтось з них може прийти.

-- Чи вистачає школі навчальних матеріалів і ресурсів для викладання такої незвичної для української освіти мови?

Матеріали програми виявляються досить складними. Раніше я надсилала свої програми до Інституту модернізації змісту освіти, щоб їх можна було впровадити у навчальному процесі школи. Існують також певні програми, які можуть бути затверджені педагогічною радою. У рамках шкільних матеріалів слід враховувати вимоги законодавства України. Це є важливим аспектом.

Друге - це матеріали. Деякі посібники нам передавали мої знайомі та друзі з Японії, деякі підручники я купувала для себе. Навіть моя перша викладачка з університету з японської, яка зараз живе і працює в Японії, передавала посібники. Також від моїх університетських друзів маємо мангу в оригіналі.

Ми багато працюємо власноруч або ж використовуємо матеріали, які японці створюють як для себе, так і для іноземців, що вивчають японську мову. Отже, хоча це досі представляє певні труднощі, завдяки нашій авторській програмі ми прагнемо адаптувати її до потреб дітей та специфіки нашої школи. При цьому ми також враховуємо вимоги українського законодавства і намагаємось відповідати їм.

Наприклад, я захоплююся проєктною діяльністю, тому чому б нам не створити з дітьми відео про здорове харчування або заклади харчування, якщо ця тема нам цікава? Або ж можемо організувати спільний проєкт з вчителем мистецтв, де навчимося виконувати японські пісні.

Які виклики вам довелося подолати? Можливо, ви могли б поділитися своїм досвідом щодо складних моментів, з якими ви стикалися під час розробки цієї програми?

-- Це дуже важко. Боляче. Тому що це потребує використання складної термінології, табличок, пояснювальних записок, посилань на закони, а я в школі вчуся навпаки пояснювати все простими словами. Це потребує регулярних поїздок до Києва від початку існування "Будокану". Я щиро вдячна Олександру та Ользі Козловським, що у мене була змога це трохи делегувати. Також мені потрібні були рецензії від викладачів університету, що те, що ми хочемо використовувати у школі не взято просто з неба.

Це багато бюрократії й величезне навантаження. Неможливо прийти і сказати "Я хочу це, і це, і це". Ні, це потрібно як слід організувати. Це потребує значних людських і часових ресурсів.

Від навчальних занять у школі до інтерв'ю з японськими ЗМІ.

Чи здатна дитина досягти прийнятного рівня володіння японською мовою, якщо вона вивчає її лише під час уроків у школі?

-- У нас є учень, який прийшов не так давно, він трохи займався раніше, щоб прийти до школи не зовсім з нуля. Лише його участь у проектах, багато запитань на уроках, готовність опрацьовувати матеріали поза шкільною програмою, призвели до того, що за три роки він вивчився дуже добре і всього за 3 роки пройшов всю шкільну програму. Ця людина, про яку я говорю, була з нами в Японії на навчальній поїздці. І він дав інтерв'ю повністю японською для японських ЗМІ, яке тривало десь хвилин 10-12.

Розповідав про себе, школу, війну. Зараз ми готуємося до онлайн-зустрічі і там розповідатиметься про українську природу і довкілля, а він може говорити доволі вільно про нашу природу, виклики з якими зштовхнулася Україна через війну і трагедії, як підрив Каховської дамби. Є учні, які швидше справляються зі шкільною програмою, і щоб вони не нудьгували, я часто даю їм додаткові завдання.

Що для вас є пріоритетом: знання дитини чи її академічні успіхи? Як би ви донесли до батьків думку про те, що низькі оцінки - це нормально і є невід'ємною частиною навчального процесу дитини?

Безумовно, знання дитини є ключовим аспектом. Це надзвичайно важливий момент, оскільки ми повинні відокремити процес оцінювання від фактичних знань.

Оцінювання - це як маятник. Одного дня ти почуваєшся добре, усе гаразд, ти випила свій улюблений чай і ти написала контрольну на 10. Іншого дня, особливо зараз, коли повітряна тривога або немає світла, виникають незручності. Або ж посадили не за ту парту. І все, життя не склалося і замість 10, дитина має 6. Деякі діти дуже хвилюються і письмові роботи пишуть гірше за усні, а є такі, що дуже соромляться говорити на онлайн-зустрічах, хоча зі мною і на уроці все гаразд. Але знання вимірюються не лише тестуванням з вчителем. Показник знань - коли дитина може використовувати мову у спілкуванні з японцями, а не лише в класі з вчителем та однокласником.

Я пройшла курс "Наука повсякденного мислення" в Університеті Квінсленда, де обговорювали значення самостійних та контрольних робіт. Вони слугують для того, щоб спостерігати за прогресом у навчанні. Я завжди намагаюся донести до дітей, що оцінка — це лише моментальна перевірка знань, яка показує, на якому рівні вони знаходяться зараз.

Але щоб зрозуміти японця високі бали не допоможуть. У дітей може виникати хвилювання, може бути незручно.

-- Чи реально українській дитині вивчити японську в державній школі настільки добре, щоб вступити до японського університету? Що для цього потрібно?

У мене є значні сумніви з цього приводу. Це адже наша друга іноземна мова. Ми хотіли б, щоб на момент випуску з школи був досягнутий рівень A2, а потім, коли це буде зроблено, ми розглянемо можливість досягнення рівня В1 і далі. Ми маємо на меті цей прогрес і поступово просуваємося вперед, крок за кроком, щороку.

Я підозрюю, що вимоги японського університету відповідають рівню B2. У нас недостатньо часу для підготовки до цього рівня. Сумніваюся, що в найближчі роки це буде здійсненно. Звісно, в майбутньому хотілося б досягти цього, але якщо дитина зосереджено навчалася з 1 по 11 клас і справді захоплюється мовою, теоретично це можливо. Проте це скоріше виняток, адже, крім японської, у нашій школі також є східні бойові мистецтва та програма "Інтелект", що створює значне навантаження на дитину. Важливо, щоб як батьки, так і діти усвідомлювали, що на все це потрібно багато часу та зусиль.

-- Ви згадали хлопця, який дуже добре вивчив мову за 3 роки. Якби він прийшов до вас і сказав, що хоче вступити до японського університету, як ви думаєте, у нього б вийшло?

-- Це складне питання: треба враховувати програму і спеціальність. Бо в наших університетах східні мови навчають переважно з нуля. Думаю, потрібно буде довчати мову на початку, здавати міжнародний іспит. Не певна, можливо, що є англомовні програми, але якби цей учень захотів, я б звісно радила поспілкуватися на цю тему з людиною, яка навчається в японському університеті.

Чи здатні знання японської мови забезпечити високу зарплату, чи без додаткової професійної підготовки це не принесе значних вигод?

Вважаю, що володіння мовою не завжди гарантує її застосування в професійній сфері. Важливо вміти поєднати знання з практичними навичками. Наприклад, нещодавно мені надійшла пропозиція перекладати тексти з японської на англійську, що стосується чіпів. Якщо я не маю уявлення про цю тематику українською, то переклад з японської на англійську буде ще складнішим, адже потрібно витратити час і зусилля на глибше освоєння предмету. Звісно, існують люди, які готові заглибитися у вивчення та мають на це ресурси. У такому випадку знання східної мови може стати значною перевагою. Проте цю можливість потрібно ще знайти.

Я рекомендую учням не обмежуватися лише японською мовою, а також розвивати інші інтереси. Я отримала диплом з японської філології, а також маю ще один диплом у сфері міжнародних відносин. Це було для мене захоплююче. Я вибрала цей шлях ще до того, як дізналася про школу.

Є, наприклад, ті, хто хоче бути перекладачем. Але знання мови не робить з тебе автоматично перекладача. Потрібно мати ґрунтовні навички та компетентність. Я б порадила поєднувати ваші сильні сторони або те, чим ви цікавитеся: чим більше знаєте - тим краще.

Що українські учні ділилися з японцями про конфлікт в Україні.

Ви нещодавно відвідали Японію. Які ключові відмінності в менталітеті українців і японців ви могли б виокремити?

На основі моїх спостережень, головна відмінність полягає в тому, що в інших країнах куріння заборонене в громадських місцях і на вулицях, дозволяється лише в спеціально відведених зонах. В Україні ж ситуація виглядає інакше.

Ніхто не перекушує на ходу. Люди не сідають на землю або сходи, а завжди приходять за п’ять хвилин до запланованого часу. Повсюдно панує повага до особистого простору та високий рівень обслуговування. Це стало для мене несподіванкою.

Коли ви потрапляєте до магазину, вас зустрічає привітне "irasshaimase" (いらっしゃいませ), що означає "ласкаво просимо". Це привітання звучить всюди, і ви завжди відчуваєте себе в безпеці, знаючи, що можете залишити свої речі без нагляду. Наприклад, я купувала солодощі в крамниці і випадково забула свій пакет. Коли я повернулась через 15 хвилин, він все ще був на своєму місці. Я вважаю, що в Україні це теж могло б бути можливим, хоча, напевно, не в усіх місцях. Однак у Японії мені навіть на думку не спадало, що це може бути інакше.

Коли стався землетрус у Кумамото, я був вражений високим рівнем організації японців та їхньою дисципліною в поведінці. У місці, де ми проживали, нам надали каски та буклети з інструкціями щодо дій у різних ситуаціях. Нас також попередили про необхідність мати певну суму готівки на випадок, якщо після землетрусу зв’язок буде відсутній, щоб мати можливість придбати їжу чи дістатися додому.

Також варто звернути увагу на акуратність. У них існує правило - залишати після себе порядок або навіть прибрати ще більше, щоб інші могли комфортно користуватись. Це стосується всіх місць - від парку до туалетів і кафе. І ще, на вулицях у них немає смітників.

Оскільки це була освітня подорож, я мав можливість спостерігати за японськими викладачами. Мені було цікаво спостерігати за поведінкою дорослих, які виступають у ролі студентів, а також за ставленням школярів до процесу навчання. Це було дуже пізнавально.

Наша основна відмінність від японців полягає в причинах, які викликають руйнування та трагедії. У нас це наслідки російської агресії та війна, яка триває з 2014 року. В Японії ж причинами є природні катаклізми: цунамі та землетруси, які були, є і залишаться. Відповідно, японці адаптували свої звичаї та правила до цих викликів, щоб забезпечити своє виживання в цій реальності.

-- Що вас ще вразило у цій подорожі?

Слід підкреслити, що ця подорож носила виключно навчальний характер, а не туристичний. Ми не відвідували такі пам'ятки, як Tokyo Skytree. Це ініціатива Марії Коропенко, яка отримала назву "Кой" — що в японській мові означає карп. Звичайно, організація цієї великої програми була спільною працею, до якої долучилася, зокрема, пані Ірина, мама Марії, а також японські партнери, зокрема пан Абе з Ridilover.

Цей проект передбачає молодіжну дипломатію. Японці під час поїздки розпитували нас про Україну. Вони дуже ввічливі, питали чи можна ставити питання про війну. Також запитували про окупацію Криму. Деколи треба було пояснювати дуже складні моменти, бо вони мали обмежені знання про нашу війну.

Мені пощастило поспілкуватися з особами, які мають відношення до дипломатичної діяльності і які, серед іншого, мали нагоду зустрічатися з керівниками різних країн на важливих міжнародних заходах. Ми познайомилися з такими людьми під час фестивалю "RidiFest". Цей великий захід зібрав політиків, бізнесменів, мерів з різних міст, а також шанувальників інтелектуальних ігор.

На цій події була окрема панельна дискусія про Україну, де пані Ольга, як директорка школи, розповідала про нашу війну. Я спілкувалася про Україну, війну, розповідала свій досвід проживання війни, у тому числі з 2014 року, оскільки я родом з Криму, вона не могла мене не зачепити ще з того часу.

І потім для мене стало несподіванкою, коли на цьому заході робили підсумки, дипломат з яким я спілкувалася, підняв руку й розповів про нашу з ним розмову. Про Україну, війну, також нагадав усім присутнім, що російська військова агресія в Україні відбувається з 2014 року, а не лише з 2022-го.

До речі, в Кіото був хлопчик, який захотів вчити українську. Для деяких японців ми були першими українцями, яких вони зустріли, а для нас це була нагода навчитися говорити про нашу країну, кухню, культуру і війну. Особливо говорити про війну в Україні з людьми, які мають різний рівень знань про нашу країну. Вони чогось не знали і дуже делікатно ставили питання, а ми намагалися відповісти на них.

Ми багато обговорювали різноманітні аспекти гастрономії. Обмінювалися думками про те, що приваблює нас у японських стравах, а також про смачні традиції української кухні. Наші діти зауважили, що вареники нагадують їм японські гьодза.