Академік Руслан Вовк висловився: "Ситуація є надзвичайно складною - ми ризикуємо втратити університет традиційного формату."

Розмова з Академіком НАН України, доктором фізико-математичних наук, заслуженим професором ХНУ ім. В.Н. Каразіна Русланом Вовком про майбутнє університету та науки в Харкові

Про стан університету

Пане Руслане, чому Ви вирішили йти на вибори ректора Харківського національного університету? Ви досягли всіх висот у науці. А навіщо Вам це?

Чесно зізнаюся, що спочатку не планував продовжувати свою кар'єру та брати участь у виборах на посаду ректора.

Коли закінчувалася моя каденція декана, мені поступила ціла низка цікавих пропозицій. І з Китайської народної республіки, і з країн європейської спільноти, і з Британії, де я раніше працював. У мене були всі можливості займатися наукою і там, де створені всі умови для цього.

Однак, безсумнівно, працюючи в університетському середовищі, я та мої колеги уважно спостерігали за розвитком певних тенденцій, які впливають на наш навчальний заклад. Ми, безперечно, помітили, що ситуація стає вкрай тривожною, навіть критичною, адже університет ризикує втратити свою первісну ідентичність як класичний виш у дусі гумбольдтівської моделі, закладеної його засновниками, такими як Каразін, Стойкович та інші. Гумбольдтівський університет — це такий заклад, де наука і освіта органічно переплітаються.

Існують всі умови для розвитку класичних фундаментальних наук, як природничих, таких як фізика, хімія, біологія, так і гуманітарних, до яких належать література, історія, юриспруденція тощо. Проте, на жаль, події останніх років свідчать про те, що ми практично наближаємося до кризи. Класичні дисципліни почали зменшуватись, немов шкіра шагрені у відомому творі французького письменника Оноре де Бальзака.

Ось приклад ситуації, що стосується фізико-енергетичного факультету. Це надзвичайно важливий факультет, адже нові напрямки в енергетиці будуть життєво необхідні для нашої країни після завершення війни. Враховуючи поточні реалії, можна лише уявити, скільки зусиль було витрачено на його створення.

Проте спершу він став навчально-науковим підрозділом, а згодом був інтегрований до іншого факультету, внаслідок чого втратив статус окремої структури. Схожий шлях переживають і інші традиційні класичні факультети.

Геолого-географічний факультет зазнає значних змін, адже залишилося лише три кафедри. Подібні скорочення також відбулися на хімічному та біологічному факультетах. Щодо гуманітарних факультетів, то їх навантаження на ставки також значно зменшилося.

Останнім, якщо можна так висловитися, поштовхом для нас стала критична ситуація, що склалася з радіофізичним факультетом, який нині перебуває... Можливо, не зовсім на межі повного знищення, але його структура вже зазнає значних змін. Водночас зникають кафедри, які були надзвичайно важливими для обороноздатності нашої країни і які мають величезне значення в умовах нинішніх військових дій. Всі знають, що на фронті все залежить від боротьби радіоелектронної боротьби та дронів, а це саме ті сфери, за які відповідає радіофізичний факультет.

Ситуація вкрай важка, і ми не могли далі на це дивитися спокійно. І вирішили, що щось треба змінювати, щось треба робити. І тому вирішили -- це було колективне рішення, -- що ми висунемо свого кандидата на майбутні вибори, який постарається змінити системний підхід і все-таки дати можливість університету розвиватися далі в тій якості, в якій він був закладений і в якій ми його всі звикли бачити.

Скажіть, будь ласка, а як же так? Наприклад, Ваші опоненти, навпаки, говорять, що університет вдалося втримати і зараз лунають такі слова, що наразі набрана рекордна кількість студентів. Як так?

Ну, я б тут сказав так. Вдалося втримати -- у мене зустрічне запитання: а який університет у нас у Харкові не вдалося втримати? У нас ще за радянських часів було 20 потужних вишів їх зараз ще більше.

Дякуючи Господу і нашим людям, ми змогли вистояти: всі ми живі та продовжуємо розвиватися. Це не лише досягнення керівництва, а передусім результат heroic дій наших військових, які тримають оборону на фронті. Також важливо відзначити роботу міської та обласної адміністрації, які ефективно організували логістику, фінансування та евакуацію людей, що опинилися під обстрілами. Варто віддати їм належне і висловити щиру вдячність. Значна частина нашого існування та діяльності - це їхня заслуга.

Що стосується рекордних наборів?

Я усвідомлюю, що приємно ділитися досягненнями, і кожен прагне продемонструвати себе у найвигіднішому світлі. Проте менш помітно залишається той аспект, що за останні 4-5 років до нас приєдналися інші вищі навчальні заклади.

Зокрема, ву 2021 році це була Банківська академія, академія управління, потім в 2024 році УІПА, раніше це був УЗПІ, як ми його пам'ятаємо з тих часів, та Бахмутський педагогічний інститут. І це власне тисячі студентів, сотні викладачів, які раніше знаходилися в системі освіти, а зараз їх просто механічно плюсували до наших досягнень, показали це як збільшення набору контингенту. Хоча насправді це не зовсім так, це просто механічне приєднання.

Наступним пунктом хочу зазначити, що інтеграція таких незалежних та потужних організацій, як УІПА, могла б створити нові горизонти для розвитку. Проте, на жаль, ці можливості залишилися невикористаними, і відбулися певні скорочення.

Я б висловив думку, що ці структурні підрозділи почали втрачати свою значущість і статус, оскільки не були враховані певні специфічні аспекти.

Їхня унікальна спеціалізація, зокрема УІПА, можливості підготовки фахівців технічної освіти, педагогічний напрямок в тому ж бахмутському підрозділі. А чому почали створюватися паралельні структури, причому не в місті Харкові, які дублюють, по суті, ці ж функції, і на що витрачаються певні кошти? І я б так сказав, що це дуже нераціональний підхід, який теж треба виправляти.

Про зміну підходів управління університетом

Якраз про це у мене наступне питання. В університетській спільноті говорять, що ви готуєте якусь глобальну, серйозну реструктуризацію університету. Чи так це і чи можете розповісти, про що йдеться?

Я висловлю свою думку. Як п'ять років тому, так і тепер я переконаний, що новий лідер, який приходить на посаду керівника такого авторитетного закладу, як Харківський національний університет імені Каразіна, не має права діяти імпульсивно. Його діяльність не повинна починатися з об'єднань, реструктуризацій чи звільнень.

Спочатку треба розібратися в ситуації, проаналізувати її, провести загальний аудит, підсумки і оцінити ефективність того чи іншого підрозділу. Перш ніж розпочинати такі різкі і потужні дії.

Тому я негайно оголосив про запровадження мораторіїв, терміном не менше двох років, на всі можливі структурні зміни. Спершу ми, як кажуть, визначимо, хто чим може бути корисним і які пропозиції мають місце, а вже потім оберемо найефективніший шлях для розвитку університету.

Тобто ніяких змін -- це моя категорична позиція, це не відповідає дійсності.

Добре, але тоді, що вас категорично не влаштовує наразі в керівництві і методах керування університетом?

По-перше, це, безумовно, ставлення до людей та гідність кожного, хто працює в університеті. Мені важко зрозуміти ті практики, які з'явилися в останні роки щодо співробітників, зокрема звичай вимагати, щоб люди йшли у щорічні відпустки за власний рахунок. Раніше таких практик не було, принаймні за часів Віль Савбановича Бакірова та його попередників.

Особливо враховуючи, що я вже більше 40 років працюю в університеті, не можу згадати нічого подібного. Лише в останні роки ця практика набула популярності та стала, на мою думку, системною і традиційною.

Ще більше, минулого року ситуація набула абсурдних обертів: у серпні, коли відбувається підписання контрактів, людей змушують погоджуватися на відпустку за власний рахунок, яка планується на січень наступного року.

Отже, через півроку людину вже змушують оформляти відпустку без збереження зарплати. Це відбувається в такий спосіб, що в розпал зими, ще й під час війни, людина залишається без засобів до існування. На мою думку, це абсолютно абсурдно.

Іншим аспектом є перехід співробітників на річні контракти. Відповідно до чинного законодавства, існує можливість укладати трудові угоди терміном до 5 років. За попередніми нормами працівників можна було наймати на строк до 7 років, але за останні п’ять років 90% з них було переведено на річні контракти.

Тобто для чого це робиться? Для того щоб тримати викладача на короткому повідцеві, по суті справи.

Відсутність прозорості в розподілі навантаження ускладнює людям можливість планувати своє життя. Студенти дізнаються про свої навантаження лише напередодні першого вересня. Ця невизначеність змушує багатьох залишати країну або відмовлятися від навчання в університетах. Внаслідок цього ми втрачаємо надзвичайно цінних спеціалістів.

Гіперцентралізація є ще одним важливим аспектом.

В останні роки виникла практика, при якій декан не має можливості самостійно приймати на роботу навіть асистентів чи методистів без попереднього погодження з університетською адміністрацією. При цьому, керівництво звертає увагу на кафедру лише у звітних документах. Ситуація склалася так, що декан не може найняти навіть методиста або простого інженера без узгодження з адміністрацією. Це виглядає нелогічно, і подібної практики я не спостерігав в інших країнах. Коли я працював у Великій Британії, ректор виконував роль менеджера, не втручаючись у політику факультету. У нашій системі ж надзвичайно складно зробити навіть найменший крок без узгодження з адміністрацією.

Ще, що мене вкрай не влаштовує, це абсолютно непрозорий бюджет. Тобто ми не знаємо, як плануються доходи й витрати, як він виконується, який аналіз помилок досягне, які планування на майбутнє відбуваються.

Ми спостерігаємо за річними звітами, які виглядають дуже відшліфовано та акуратно, справді, там немає жодної помилки, коли їх презентують. Проте, якщо заглянути вглиб, можна знайти безліч цікавих моментів.

Отже, практика закритих бюджетів, при якій фінансові плани залишаються недоступними для громадськості, дає адміністрації можливість уникати зайвих запитань і, у перспективі, відкладати можливу відповідальність.

Як дослідник, можу стверджувати, що ситуація з науковим обладнанням є вкрай серйозною. Особливо це стосується факультетів природничих наук, які потребують модернізації своїх інструментів. Це є критично важливим аспектом, і я поясню, чому саме так – без належного обладнання ці факультети зазнають значних труднощів.

Я можу стверджувати, що є аспекти, які вийшли далеко за межі не лише гіпертрофованих або гротескних форм, а й нормального логічного сприйняття.

Наприклад, у кафедрі фізики низьких температур, де я працюю, ми маємо унікальний апарат — скраплювач рідкого гелію. Ми єдині в Україні, хто володіє таким обладнанням. І ви не повірите, але цьому скраплювачу вже 1958 рік — тобто, незабаром він відзначить своє сторіччя! Подібні пристрої навіть не завжди можна знайти в музеях. Цей апарат був переданий нам ще за радянських часів з військового промислового комплексу. У наших лабораторіях можна натрапити на прилади, виготовлені в 50-х, 60-х та 70-х роках, і це, безумовно, є неприйнятним.

Протягом багатьох років не відбувалося жодних оновлень. Я добре пам'ятаю, що останні вольтметри ми придбали ще в 90-х, коли Україна отримала незалежність. Після цього акцент був лише на комп'ютерній техніці.

І, як зазначають, це найсучасніше та найефективніше. Найважливіший аспект полягає в тому, що в університеті немає чистої кімнати. Чиста кімната сьогодні є основою для всіх наукових досліджень у будь-якому навчальному закладі.

Це все одно, що забрати у нас сучасні смартфони і залишити лише старі кнопкові телефони, які виконують тільки основні функції, як і дротові апарати минулого. Як нам далі діяти? Як організувати робочі процеси? А навчання стає зовсім незрозумілим. Це, на мою думку, просто абсурд. Це навіть не порівняти з кам'яним віком. Проблема існує вже досить давно, я піднімав це питання ще десять років тому. І тут йдеться не про великі суми. Були охочі інвестори, які готові були вкласти гроші і створити у нас сучасні умови.

І як така ситуація і досі не зрушила з мертвої точки. Я навіть думаю, що якби зараз наші колеги з інших університетів, тих же польських, словацьких, я вже не кажу про Західну Європу або США, знали, що в нас немає чистої кімнати, вони б просто не повірили.

Це умови, які необхідні просто для того, щоб хоча б трошки можна було рухати науку вперед. Всі дослідження повинні проводитися зараз, сучасні, в кімнатах з певним класом чистоти. Тому числі мікро-, наноелектроніка, генетичні дослідження і так далі. Я міг би ще перерахувати довго те, що мене не влаштовує. Я думаю, загальна картина вже зрозуміла з того, що я сказав.

Щодо необхідних дій

Я розумію, що нестача технічного забезпечення також впливає на еміграцію населення, а війна лише погіршує ситуацію. Чимало людей, зокрема викладачів і студентів, вирушили за кордон. Якими можуть бути наші дії в цій ситуації? Чи є у вас план дій?

Звичайно, абсолютно точно. Можна сказати, що саме обставини життя трохи направили нас у цьому напрямку.

Фактично, ця онлайн-платформа для проведення навчальних занять та досліджень, а також для спілкування з колегами, виникла ще під час пандемії COVID-19. Після початку військових дій ми змушені були перейти на онлайн-освіту. Це дозволило нам зберегти зв'язок з багатьма колегами, які виїхали з міста, а деякі з них навіть покинули країну. Завдяки цій системі вони змогли продовжувати викладання в дистанційному форматі. Студенти, в свою чергу, мають можливість отримати наші дипломи, перебуваючи в Німеччині чи Польщі.

Тобто я вважаю, що оцей змішаний формат його потрібно частково зберігати, хоча вимагає Міністерство перехід на офлайн-навчання, і певні кроки в цьому напрямку вже зроблені. І, безумовно, їх треба робити далі, розвивати. Водночас ми всі прекрасно розуміємо, що навіть якщо завтра війна закінчиться, то ми не зможемо повернути викладачів. Ми взагалі не зможемо їх всіх повернути, це треба сказати чесно, і я цього не зможу зробити.

Але максимально зберегти зв'язок і максимально повернути тих, хто хоче повернутися, а таких дуже багато, я б сказав, їх більшість, з тих, які виїхали в нас, щонайменше дві третини бажають повернутися назад.

Ми повинні підтримувати цей гібридний формат навчання, щоб надати можливість викладачам ділитися знаннями, а нашим студентам отримувати освіту, навіть перебуваючи за межами країни. Вірю, що це в майбутньому принесе нам позитивні результати, якщо ми зуміємо зберегти наші кадри, адже саме люди є основою університету.

Ви зараз висловлюєте незадоволення щодо адміністрації, фактично ставлячи під сумнів колегу, з яким співпрацювали протягом 12 років, якщо ви виконували обов'язки декана. Чому ви не висловлювали свої думки раніше, а тепер вирішили говорити?

Це дійсно цікаве запитання. Щодо моєї ситуації, можу сказати, що вона в певному сенсі є особливою. Я не залишався осторонь усі ці роки, а активно брав участь у дискусіях. Виникали навіть напружені моменти, зокрема з теперішньою командою.

Чотири роки тому виникла серйозна конфліктна ситуація, коли нам загрожувало скорочення двох третин ставок, що фактично поставило під загрозу існування факультету. Ми активно боролися за свої права, зверталися до роботодавців, організовували збори колективу і гучно відстоювали нашу позицію. У той час я навіть отримав догану, і можу з гордістю сказати, що це своєрідна нагорода, якою не можуть похвалитися інші декани факультетів.

Ми зберегли свої позиції та відстоювали факультет. У певному сенсі, ситуація нагадувала ту, що була рік тому, і час від часу виникали моменти, коли необхідно було стати на захист інтересів колективу та факультету. Проте є одна особливість: я вирішив виступити на підтримку своїх колег, які, можливо, мене слухають.

Насправді декану будь-якого структурного підрозділу не так просто виступати з критикою вищого керівництва, оскільки декан говорить не тільки за себе, а й несе відповідальність за факультет.

Залучення до суперечок з керівництвом може призвести до непростої ситуації для факультету. Така поведінка може негативно вплинути на колектив, тому я розумію людей, які обирають більш дипломатичний підхід у своїй професійній діяльності.

Існують моменти, коли совість не дозволяє шукати хитромудрі рішення, і тоді необхідно, як кажуть, йти в бій з відкритим обличчям, захищаючи тих, хто цього потребує.

Хто ж тоді складе вашу команду, враховуючи, що ви зараз змагаєтеся на виборах проти своєї суперниці? Чи вже сформована ваша команда?

Безумовно, як я вже зазначав, у мене є група однодумців. Це знані особистості, всі вони є представниками Каразінського університету. Вони активно підтримують мене. Наша команда вже сформована, ми чітко усвідомлюємо, хто за що відповідає, і маємо спільне уявлення про те, як будемо просуватися вперед.

Ми, по суті, готові розпочати співпрацю вже завтра, якщо виникне така можливість. Щодо конкретних осіб, оскільки всі вони представляють наш університет, ми не будемо їх називати завчасно, адже поки що невідомо, як розвиватимуться події у цих виборах і хто в підсумку обійме посаду ректора.

І як би я не хотів ставити людей в незручне становище, щоб потім те, що вони мене підтримували й погодилися зі мною працювати, якось створило для них неприємні ситуації та такі складні умови для роботи.

Знову наголошую, що команда вже сформована. Як тільки ми оголосимо про готовність розпочати роботу, в той же день будуть представлені всі учасники, і завіса буде знята.

Таке питання. Давайте чесно, будь-яке усування недоліків, воно потребує грошей. І те, що говорили про обладнання, і те, що говорили про викладачів, будь-яка робота, на жаль, потребує ресурсів. Де брати гроші на все це?

На перший погляд може здаватися, що коштів бракує. Проте я переконаний, що фінансів є вдосталь — бюджет перевищує мільярд гривень. За умови раціонального підходу та ефективного управління фінансовими ресурсами, ця сума цілком достатня для реалізації всіх запланованих заходів.

Перш за все, йдеться про проведення перевірки, аудиту та оптимізації. Усунення неефективних витрат є важливим внутрішнім ресурсом.

Друге, ми повинні навчитися заробляти кошти. Це зрозуміла ідея і, скажімо, одна із можливостей.Був створений науковий технопарк, але ми, як-то кажуть, провели урочисті збори, фотосесії, презентації, пофотографувалися, гучно заявили про це в засобах масової інформації. І практично за рік ніякого виходу і результату з цього не було. Але раз вже ми створили, ідея наразі непогана, ми можемо заробляти непогані гроші.

Наша організація складається з 27 підрозділів, кожен з яких має свою унікальну спеціалізацію, що дозволяє кожному з них вносити свій внесок.

По-перше, важливо, щоб ми направляли замовлення на необхідні нам послуги безпосередньо до наших колег на факультетах. Нещодавно нова ректорка з гордістю повідомила, що у нас запроваджено електронний кабінет для викладачів, але спершу, чомусь, ми звернулися за цими послугами до Житомира та Херсона.

Потім, коли виявилося, я так розумію, наші колеги в Житомирі і Херсоні заявили суму в 10 мільйонів гривень, вирішили, що це забагато, і наш факультет комп'ютерних наук прекрасно справився з цією задачею і ми маємо такий кабінет.

Ситуація на інших факультетах виглядає подібно. Соціологи та фахівці в галузі соціологічних досліджень, а також психологи мають величезні можливості для роботи в даний час. Економісти також можуть використати аудит як відмінний шанс для розвитку напрямку, який я маю намір досліджувати — економфізику. Це звучить незвично, але, насправді, зовсім не випадково, адже нещодавно за досягнення в цій сфері була вручена Нобелівська премія. Ми також бачимо, як активно розвиваються сфери криптографії, фінансової аналітики та інші суміжні галузі.

Все це на Заході застосовують ефективно, фізичні методи, все це добре працює, і цілий університет, зокрема є такий університет у місті Браге в Португалії. У нас там є друзі, один із професорів, він навчався у нас за старих часів. Там фінансування сотні мільйонів євро, вони готові з нами співпрацювати, давати спільні гранти, розвивати цю науку.

Що стосується зовнішніх ресурсів, можу зазначити таке: минулого року, у лютому, я мав можливість виступити на президії Національної академії наук, де ми також розглядали питання залучення додаткових фінансів без звернення до державного бюджету. Існує чудовий досвід наших колег із Східної Європи, які в свою чергу стикалися з подібними викликами. Наприклад, Словаччина, з якою ми співпрацюємо вже понад 30 років, заснувала такі центри, зокрема університет Павла Йозефа Шафарика.

Коли мій колега, професор Олександр Фехер, усвідомив, що їхні студенти зіткнулися з серйозними труднощами, він помітив, що вісім кафедр також не могли залучити нових студентів. Причиною цього стало те, що в школах фізику перестали викладати, і без цього предмета вони не могли продовжувати свою діяльність, базуючись лише на навчальному процесі. У відповідь на цю ситуацію він ініціював створення центру, який назвав інститутом фізики, об'єднавши зусилля лабораторій університету та Національної академії наук.

Вони створили грантовий офіс, облаштували спільне обладнання і розпочали підготовку спільних проектів. Коли він відвідував нас, це сталося ще до початку військових дій. Я знаю, що цей невеликий фізичний інститут з восьми кафедрами зміг акумулювати річний бюджет у розмірі 190 мільйонів євро.

Тобто він казав так: у мене може взагалі не бути студентів, але ми виплачуємо викладачам повну заробітну платню, він повинен просто, якщо нема студентів, займатися наукою, видавати наукову продукцію у виді публікації і так далі. І успішно працює ця структура по цей час.

Таку ж схему я запропонував на президії Національної академії наук, тоді ми назвали інститут прогресивних технологій, це самоокупна організація, яка містила в собі об'єднання цілої низки напрямків, там фізика, біологія, інформатика, гуманітарні напрямки.

Це все пов'язано з Національною академією наук, де також функціонував той самий грантовий офіс та структури, що займаються науковою діяльністю. До речі, було ухвалено позитивне рішення, все отримало схвалення, і ці питання можна переглянути; доповідь, до речі, була опублікована у віснику Національної академії наук.

Будьте впевнені, що ми маємо всі необхідні ресурси і знаємо, як діяти правильно.

Дуже цікаво, але таке останнє у мене буде запитання, пане Руслане. Ну всі ж кандидати щось обіцяють, правда? Це обов'язково. Як зрозуміти, що ви не обманете?

Безумовно, обіцянка, яку не можна підтвердити, не має жодної цінності. У моєму плані я визначив свої початкові кроки, які маю намір реалізувати протягом перших 100 днів.

Там присутні прозорі фінансові звіти, аудит, зменшення зайвих документів, а також скасування обов'язкових відпусток за власний рахунок. Звісно, кожен має можливість піти, якщо захоче.

Зміна цих контрактних умов, очевидно, є складним завданням. Я виклав свої роздуми про перші шість кроків, як я їх сприймаю. Все це можна реалізувати протягом перших ста днів.

Не треба чекати п'ять років до нових виборів, щоб потім перевірити, зроблено воно було чи ні. Сто днів.

Причому, що важливо, повертаючись до попереднього питання про гроші, ті заходи, які запланував, не потребують жодної гривні.

І, що важливо, не підлягають погодженню з іншими вищими органами. Всі ці питання знаходяться в межах повноважень ректора. Отже, ректор має можливість ухвалити всі ці рішення самостійно.

Через сто днів ми зможемо зустрітися в спільному залі і провести час у бесіді. Якщо я не виконав своїх зобов'язань, то, звісно, будь-хто може звернутися до мене з цим запитанням. Я ж обіцяв, а де ж результати?

Тобто ви готові тримати відповідь?

Отже, я готовий взяти на себе відповідальність.