Чому знову військові правила відступають на другий план, поступаючись місцем прогнозуванню, а стратегічні підходи - маркетинговим?

Російсько-українська війна виявилася першою значною конфліктною подією в Європі після Другої світової війни, яка не має аналогів і вже закарбувалася в історії людства. Це не лише хроніка подій, фактів та кількості загиблих, а й глибока історія людських доль.

Це оповідь про тих, хто стоїть за цими подіями, але ще не усвідомлює, що вже стали частиною історії - історії, яка не щадить людських емоцій.

Однак сьогодні ця історія тільки починає формуватися. Її аналіз і вивчення відбудеться набагато пізніше, через півстоліття, коли останні свідки подій покинуть цей світ, залишивши простір для нових поколінь, які з холодним розумом зможуть зробити висновки та уникнути повторення помилок минулого. Дати можливість зрозуміти, а не потрапити в пастку історії.

Ті помилки, що спричинили цю війну, не тільки завадили її своєчасному завершенню, але й не змогли передбачити наслідки, які вона матиме.

Це не просто війна, яка призвела до суттєвих змін. Вона кардинально змінила найважливіше — світову архітектуру, під звуки абсурду та дивакуватості. Світовий порядок, вибудуваний нашими предками понад вісімдесят років тому, був створений їхньою кров'ю, і, на жаль, ми, хто ще пам'ятає уроки з книжок, не змогли його зберегти.

Це війна, яка як і Друга світова, розпочалася через боягузтво тих, кого саме на той момент не вбивали. Вони вважали, що найкраще - не чіпати звіра.

Ця війна могла б завершитися з набагато меншими жертвами, але ті, хто побоювався, що агресор не зупиниться на досягнутому і може виявити свою агресію і щодо них, просто закрили на це очі. Адже для них найважливіше - уникнути ядерного конфлікту.

Війна, що перетворилася на арену для співчуття, стала свідком щоденного знищення цілої нації, яка задихається від своєї ж корупції.

І головне - це війна, що віддала себе в руки маркетологів і ділків, які через нерозуміння і відсутність стратегій лише розпалюють її вогнище швидкими заробітками, все більше і більше хизуючись стрімким розвитком технічного прогресу.

Війна, яка здивувала, бо прогрес існує не для формування обрисів її закінчення, а саме для її продовження. Бо для одних - це впевненість у тому, що це його не стосується, а для інших - спосіб існування та заробітку.

Війна, де стратегія і глобальні рішення залишилися в історії у самому її розпалі. І так, історія цього не пробачить, бо за усім цим стоять люди, а не машини. Ось що таке нинішня війна для історії людства.

Однак, говорячи про прогрес як шлях до перемоги та завершення війни, варто пам'ятати, що військова справа має свою науку, яка історично сформувалася і продовжує грунтуватися на певних закономірностях, незалежно від контенту, що популярний у ТікТоку. На жаль, через той самий прогрес, усвідомлення цього стає доступним лише обмеженій групі людей, і ми не можемо достукатися до тих, чия стратегія зводиться лише до збору переглядів у соціальних мережах та створення сенсаційних новин.

Саме завершення Другої світової війни стало визначальним моментом, який виявив дві ключові особливості, що також будуть притаманні завершенню цієї війни, що стрімко розвивається.

Закінчення Другої світової війни визначило місце і час початку наступної війни, а також форми і способи, якими ця війна почнеться. І якщо перше - це лише повторення помилок політиками та їхніми виборцями, то друге беззаперечно належить науково-технічому прогресу, який обов'язково скористається цими помилками.

Отже, початок експансії та відтворення російської імперії стартували як військові дії, які в значній мірі нагадують масштабні конфлікти XX століття, черпаючи натхнення з досвіду Другої світової війни. У цьому немає нічого дивного чи незвичного, окрім того, що до таких подій можна було підготуватися — хоча б для того, щоб спробувати їх уникнути, навіть якщо й ненадовго.

Літо 2023 року стало вирішальним моментом, коли військові дії на українських землях досягли масштабів, які вимагали виживання в умовах бою. Після майже 80 років застою, прогрес нарешті почав рухатись уперед.

Мої перші роздуми з цього приводу восени 2023 року спричинили політичні суперечки в Україні та викликали повну незгоду у представників колишніх світових лідерів.

Сьогодні в Україні стало політично і фінансово вигідно переходити від традиційної торгівлі до сфери технологій. Ті, хто всього три роки тому висловлювали свої претензії до мене, тепер стверджують, що технологічні рішення — це єдине правильне напрямок для розвитку.

Сьогодні кожна виставка озброєння виглядає як зображення з науково-фантастичного кіно та музей військової історії водночас. Але в минулому думки були зовсім іншими. В той час прогрес стрімко розвивався, вселяючи надію на нову імперію, яка могла б його приборкати. Однак, на жаль, все склалося інакше.

Прогрес став доступний і нашим ворогам, як це сталося майже 100 років тому - від Вердена і Сомми до Роботиного і Бахмута. Нічого страшного у проведенні цієї аналогії немає.

Затихнувши, фронт знову виявив не індустріальні, а технологічні страхіття.

І знову у сфері військового мистецтва не сталося нічого несподіваного. Єдине, що дивує, це те, що, як і у 2023 році, реалізувати ці закономірності залишається політично невигідним у нашій країні та фінансово недоступним для колишніх лідерів армій світу.

Так було колись з кавалерією і знаменитими червоними штанями солдат однієї армії перед Першою світовою війною, які мали допомогти проти магазинних гвинтівок, кулеметів, далекобійної артилерії й використання бездимного пороху, який і був там же винайдений, а згодом - проти танків і авіації. Чим це закінчилося - моє покоління знає.

І вже сьогодні нинішні ілюзії колективної безпеки, як і цей солдат більше 100 років тому в темно-синій шинелі та червоних штанях, попри явну мішень на полі бою, на превеликий жаль, сприймаються майже як національний символ і національна гордість.

Ця війна, безсумнівно, трансформувала методи і форми свого ведення, але суть її залишилась незмінною. Це прояв агресії, проте тепер вже агресії, що охоплює всю націю.

Насильство, яке як і в Другу світову війну, поставило в один ряд піхотинця, який фізично вже не може покинути свій окоп, і новонародженого малюка в іншій частині країни. Бо вони обоє під постійним прицілом того, хто хоче їх обох вбити.

Сучасні військові технології мають здатність перетворювати цілі нації на руїни, не щадячи ні солдатів, які борються в окопах, ні цивільних, які просто роблять покупки у супермаркетах. Все залишається на своїх місцях, але самі методи бомбардування змінилися, ставши більш ефективними і, відповідно, надзвичайно жорстокими.

Чи розуміють це ті, хто перекидає танки і артилерію поближче до кризового району? Мабуть, ні. Червоні штани так нічому і не навчили.

Це вже не просто конфлікт дронів. Дехто помилково вважає, що ця технологія все ще домінує, але насправді дрони вже відійшли в минуле. Вони еволюціонували в інші, більш знайомі нам форми зброї, які стали значно дешевшими, доступнішими і ефективнішими.

Вважається, що 2026 рік стане епохою змагання технологій та не лише їх. Це також період боротьби стратегій і концепцій, які постійно адаптуються під впливом розвитку.

Отже, серйозна помилка полягає в тому, щоб зосереджуватися лише на певних технологіях і їхньому піарі як на інструментах, що підкріплюють радянську стратегію, яка, звичайно, вимагає саме радянських виконавців. Це інструменти, які потрібно швидко виготовити та вигідно реалізувати, а ще краще — при цьому обов'язково відновити контроль над хоча б якоюсь територією.

Бажання відновити контроль над втраченими територіями за допомогою старих радянських методів і стратегій, але з новими технологіями, призвело до патової ситуації з мобілізацією. Цей процес давав лише один шанс, і людей, готових його використати, ставало дедалі менше. Адже воювати з потужною радянською машиною, де людей фактично перетворюють на бездушні механізми, які протистоять справжнім бойовим машинам, ми фізично не можемо. Неприємний маркетинг, який завдає шкоди.

Важливо усвідомлювати, що технології стали новим видом озброєння, і при цьому слід звертати увагу на тенденції еволюції військового мистецтва. На основі цього необхідно розробляти інноваційні методи та формати їх використання. Лише після цього можна переходити до організаційних реформ у структурі Збройних Сил, які будуть реалізовувати ці нові технології в актуальних формах і способах.

У цьому регіоні реалізується мобілізація, що є складовою частиною нової стратегії, що ґрунтується на сучасному озброєнні та інноваційних, а не радянських, підходах і методах використання.

І лише так можна підходити до удосконалення мобілізації і головне - створювати системний тиск і перевагу над противником. Звісно, сьогодні це потребує часу. Ці зміни абсолютно незворотні і стосуються ведення війни на всіх рівнях: тактичному, оперативному, стратегічному, а також побудови ВПК.

Логічно, що все це неминуче призводить до появи дивного для деяких сьогодні слова - доктрина.

Ця доктрина виступає основою для системного впливу на супротивника та формує стратегію, спрямовану виключно на досягнення майбутньої перемоги.

У кого ми цей системний вплив бачимо і хто сьогодні ближче до своєї перемоги - питання залишається політкоректно відкритим. Проте оцінити це в Україні через масштаби та системність ударів і тривалість повітряних тривог досить очевидно. А завмерлий фронт точно не може заспокоювати тих, хто бачить його лише в межах операційних зон.

Шкода, що багато хто досі не усвідомлює (а можливо, не хоче усвідомлювати) масштаб цих змін. Але це ніяким чином не може зупинити науково-технічний прогрес та еволюцію військового мистецтва.

Старі норми втратили свою актуальність. Це очевидно щодня на прикладі російсько-української війни, і подібні тенденції обов'язково проявляться у нових великих конфліктах, які виникатимуть у процесі зміни старої глобальної архітектури.

Питання адаптації до нових умов, таких як збільшення потенціалу та доступності засобів ураження, впровадження роботизованих систем і штучного інтелекту, захист логістики та портів, ефективний і безперервний зв'язок, космічні технології, цифровий вимір безпеки, а також зміна підготовки особового складу відповідно до вимог і викликів нової війни - це проблеми, які стоять сьогодні вже не перед арміями країн, бо вони апріорі вже мають бути готовими. Це проблеми урядів і альянсів, які мають об'єднуватися навколо технологій, що захищають власне майбутнє.

Сучасні конфлікти вимагають впровадження нових стратегій. Погляд на стрімкий розвиток науки і технологій, а також нездатність розробити ці стратегії, є настільки обмеженим, що навряд чи дозволить звільнитися від старих стереотипів і побачити нові горизонти. Деякі вважають, що сьогодні можна створити дійсно дієву концепцію використання безпілотників і роботизованих систем, тоді як інші вважають це неможливим.

У цей час триває війна технологій, і Україна вже відчуває системний тиск, що виникає внаслідок не лише впровадження нових технологій, а й переходу до нових доктринальних підходів у їх використанні. Це включає виробництво і дослідження, які стали невід'ємною складовою стратегії. Саме така ситуація дозволяє Росії, через відомих посередників, ставити нам ультимативні вимоги.

Це саме те, що може викликати численні кризи. Хоча в умовах війни деяким людям все ще здається смішним, більшості не потрібно пояснювати, про які кризи йдеться. Варто пам'ятати, що війна на виснаження включає не лише військові зіткнення, а й соціальні потрясіння. Ключовим моментом є те, хто першим викличе ці зміни.

І якщо це очевидно, то чому знову закони війни поступаються місцем прогнозам, а стратегія - маркетингу? Бо фіксувати загальні тенденції для приблизних прогнозів - це саме те, чого потребує кулуарний маркетинг.

Швидкість і обсяги дій вражають. Але виникає питання: чи посилює це тиск на Росію, чи, навпаки, збільшує її тиск на нас? Відповіді поки що немає, хоча шляхи для аналізу ситуації досить очевидні.

Таким чином, для того щоб знайти вихід із цілком передбачуваної ситуації, важливо усвідомити необхідність розробки та втілення системної реакції на російський тиск. Ця системна реакція повинна базуватися на створенні стратегії, в рамках якої спільне виробництво та впровадження інноваційних технологічних рішень стануть невід’ємною частиною комплексних дій як для забезпечення захисту, так і для впливу на можливості Росії продовжувати війну.

Отже, важливим залишається пошук ресурсних і технологічних партнерств, які можуть підтримати це виробництво, зокрема для задоволення власних потреб у сфері оборони. Це виробництво повинно бути інтегровано в стратегію досягнення перемоги, де створюється не просто один унікальний зразок озброєння, а цілий новий арсенал, включаючи продукцію цивільного призначення, що відповідає сучасним вимогам розвитку.

Україна та Росія стали майданчиками для випробувань у реальному часі. Тому вивчення та осмислення цієї нової логіки війни повинно слугувати не лише основою для розвитку нових доктрин, тактик і стратегій, а й, перш за все, забезпечити уявлення про способи збереження миру та спокою для людей, поки ми, українці, платимо за це власною кров'ю.