Микола Голомша: Послаблення українсько-польських зв’язків веде до зміцнення Росії. Чи задоволений цим Євросоюз? -- Блоги

Цей заклик адресований не лише польському народу, а й Європейському Союзу, який повинен протистояти безглуздій практиці використання історії в політичних кампаніях, замість того, щоб підтримувати резолюції, які віддають перевагу колишнім імперським режимам.

Ми не можемо залишатися байдужими, коли політики, які здобувають владу завдяки популістським методам та політичним маніпуляціям, починають експлуатувати історію як інструмент. Це особливо небезпечно, коли їхні висловлювання фактично сприяють інтересам країни-агресора.

Мова йде про президента Польщі Кароля Навроцького.

Очолюючи Інститут національної пам'яті Польщі, він висловлював думку, що українці мають повне право самостійно обирати своїх національних героїв. Незалежно від того, чи йдеться про Степана Бандеру або Романа Шухевича, це є вибором самого українського народу.

Після обрання Президентом риторика кардинально змінилася.

Що сталося?

Історія змінилася?

Чи змінилася лише політична кон'юнктура?

Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск не раз підкреслював, що у виборчій кампанії Кароля Навроцького історичні теми грали значну роль. Це викликає логічне питання: чи не перетворилася історія на засіб для здобуття голосів?

Схоже на випадковість? Я так не вважаю.

Не можна оминути й інший аспект.

Саме політичні сили, які підтримали Навроцького, неодноразово організовували блокування українського кордону, висипання українського зерна та інформаційні кампанії проти підтримки України. При цьому ці сюжети практично миттєво підхоплювали російські пропагандистські ресурси, які використовували їх для дискредитації України, Польщі та всього європейського партнерства.

Збіг? Сумніваюся.

Ще в часи Радянського Союзу Москва зробила історію Волині ключовим інструментом для розпалювання ворожнечі між українцями та поляками. Сьогодні ці самі методи впливу активно використовуються пропагандою Кремля.

Замість глибокого вивчення історії суспільства, пропонується спрощена політична схема: існує лише один злочинець і одна постраждала сторона.

Але історія ніколи не буває настільки примітивною.

Перед початком Другої світової війни українці, що проживали на землях колишньої Другої Речі Посполитої, стикалися зі значною дискримінацією. Це виявлялося в політиці пацифікації, обмеженнях у сфері української освіти, переслідуванні громадських об'єднань, закритті православних церков, колонізації українських територій поселенцями та жорсткому придушенні будь-яких проявів національного руху.

Водночас імперська політика не лише пригнічувала українців. Вона суттєво обмежувала права і самих поляків, зосереджуючи владу в руках державного механізму та військово-політичної еліти.

Будь-яка імперська модель породжує конфлікт.

Коли протягом тривалого періоду накопичуються образи, агресія, несправедливість, соціальна нерівність і ворожнеча між народами, вибухова ситуація стає неминучою.

Саме з цієї причини трагедія Волині не може бути зрозуміла без врахування її історичного фону.

Жоден злочин не можна виправдовувати.

Немає жодного виправдання для вбивства невинних людей.

Але так само не можна виправдовувати політику, яка десятиліттями створювала передумови для цієї трагедії.

Якщо нинішні польські політики деяким чином намагаються виправдати імперські амбіції міжвоєнної Польщі, уникаючи обговорення її ролі у формуванні міжнаціональної ненависті, то виникає цілком зрозуміле питання:

Вони за демократію, за правила Євросоюзу, чи за імперські амбіції ?

Чи вони готові понести відповідальність за наслідки цієї імперської політики ?

Чи не чинять вони знову тих самих помилок, що колись спричинили безліч страждань і жертв?

Ще одне питання.

Правоохоронці Польщі разом із Службою безпеки України виявили організовані групи, які, згідно з інформацією слідства, працювали на російські спецслужби та влаштовували антиукраїнські заходи за оплату в розмірі 100-200 доларів.

Схоже на випадковість? Я в це не вірю.

Масові інформаційні кампанії, професійна символіка, організація протестів на високому рівні та швидке розповсюдження матеріалів російської пропаганди — все це викликає необхідність поставити одне просте запитання:

Хто фінансує такі процеси? Державний бюджет Польщі ?

З кишені Навроцького?

Збіг ? Не думаю.

І кому вони вигідні?

З цього користь отримує виключно Кремль.

Чим більше послаблюються відносини між Україною та Польщею, тим потужнішою стає Росія.

Саме тому будь-який відповідальний європейський політик мав би не розпалювати історичні конфлікти, а спільно з істориками обох держав шукати правду, визнавати злочини всіх сторін та будувати майбутнє без маніпуляцій.

Історія не повинна перетворюватися на інструмент для проведення виборчих кампаній.

Вона повинна стати науковою дисципліною.

Коли політики беруться за історію як за інструмент маніпуляцій, вигоду отримують не Польща.