Першою людиною, яка здійснила пересадку нирки, став Юрій Вороний, це відбулося 131 рік після його народження.

Сьогодні, 9 серпня (за юліанським календарем), ми відзначаємо 131-річчя від дня народження видатної особистості, яка пережила бій під Крутами, німецький полон і допити радянських спецслужб. Усе це випало на його долю, а в міжчассі він здійснив операцію, яку світ визнає першою в історії медицини – пересадку цілого органа.

3 квітня 1933 року в простій лікарні Херсона, опалюваній печами на очереті, хірург Юрій Вороний здійснив операцію, яка стала історичною: він пришив помираючій жінці нирку померлого. Пацієнтка прожила після цього лише два дні, але ця трагічна і, здавалося б, безнадійна операція заклала основи клінічної трансплантології. Цікаво, що світ дізнався про цей випадок не завдяки радянській медицині, що ховала всі важливі новини, а з італійського медичного журналу. В результаті, Юрій Вороний, український хірург, не отримав ні Нобелівської премії, ні можливості жити спокійно, а натомість отримав "вовчий білет" після німецького полону і став звичайним урологом у районній лікарні. Так склалася доля людини, яка революціонізувала медицину, живучи в країні, де її генії справжню цінність отримували лише після смерті.

Хлопець з Журавки, син математика, який пообіцяв на батьковій могилі.

Батько Юрія Вороного - відомий математик, зображення: соціальні платформи

Юрій Вороний, чий запис у метричній книзі був зроблений Георгієм Георгійовичем, з’явився на світ 9 серпня (за новим стилем 21 серпня) 1895 року в його рідному селі Журавка, розташованому на Полтавщині, нині частині Чернігівської області. Його родина не лише належала до інтелігенції, а й була видатною постаттю в українському суспільстві на початку ХХ століття. Батько Юрія, Георгій Феодосійович Вороний, здобув світове визнання як математик, працював професором у Варшавському університеті та став автором відомої "діаграми Вороного", яку викладають у підручниках з обчислювальної геометрії. Дід Юрія, освітянин, спільно з Михайлом Драгомановим заснував безкоштовні недільні школи для робітничої молоді в Києві.

У 1908 році, коли Юрію було тринадцять, батько раптово помер від важкого ураження нирок - ускладнення хвороби жовчного міхура. На могилі батька обидва сини, Юрій та його старший брат Олександр, дали слово стати лікарями. Іронія долі: людину, що визначить майбутнє трансплантології нирки, до медицини привела саме смерть батька від ниркової недостатності.

Таким чином, Юрій став студентом медичного факультету Університету святого Володимира в Києві в той момент, коли імперія, в якій він виріс, почала поступово розпадатися. Під час Першої світової війни, вже будучи студентом-медиком, він вирішив стати добровольцем у перев'язувальний загін, що надавав допомогу пораненим на передовій.

фото: Вікіпедія

Після оголошення Української Народної Республіки, патріот-доброволець приєднався до медичного загону військ Центральної Ради. 16 (29) січня 1918 року він опинився серед п'яти сотень юних хлопців, студентів та гімназистів, які намагалися зупинити шеститисячний більшовицький загін Муравйова поблизу станції Крути, на підступах до Києва.

Вороному пощастило залишитися в живих — разом із групою поранених студентів він знайшов порятунок, а його виходжувала медсестра Віра Нечаївська, з якою незабаром пов'язав своє життя шлюбом. Пізніше він ще встигне познайомитися з військовими справами під проводом Симона Петлюри. Ця глава його біографії — участь у битві, яку радянська влада ненавиділа найбільше — матиме вирішальне значення для його подальшої долі: тавро "неблагонадійного" та "українського буржуазного націоналіста" переслідуватиме його спецслужби протягом багатьох років, навіть коли він досягне визнання у світі медицини.

Після завершення війни молодий випускник медичного факультету, якому виповнилося двадцять п’ять років, вражаючим чином змінює своє ім’я та по батькові з Георгія Георгійовича на Юрія Юрійовича. Це може бути спробою приховати своє дворянське походження або ж просто відображенням нових тенденцій часу. Саме під цим новим ім’ям він залишить свій слід в історії медицини.

Як почав цікавитися тим, чого насправді ще не було в реальності.

Юрій Вороний (перший зліва у середньому ряду) в Херсонському медичному інституті, зображення: Укрінформ.

У середині 1920-х років трансплантологія, як наукова дисципліна, ще не була сформована; на той час існували лише окремі експерименти. З початку століття віденський хірург Еммеріх Ульман здійснював пересадку нирки собаки на шию кози, але орган відторгався вже через п'ять днів. Французький хірург Алексіс Каррель, який працював у США, створив метод судинного шва, за який удостоївся Нобелівської премії в 1912 році. Ця технологія стала основою для можливості трансплантації органів. Проте серйозних розмов про клінічні пересадки органів людині не велося, оскільки імунна система знищувала будь-які чужорідні трансплантати, і лише на початку ХХ століття медицина почала усвідомлювати існування цієї "імунної системи".

Вороний зацікавився цією майже фантастичною темою, працюючи асистентом у Києві під керівництвом професора Євгена Черняхівського, а потім - від 1926 року - на кафедрі факультетської хірургії в Харкові, у професора Володимира Шамова, який досліджував можливість переливання трупної крові. Саме тут молодий хірург почав ставити експерименти: пересаджував собакам яєчка, нирки, навіть цілу відрізану лапу. У травні 1930 року на харківському з'їзді фізіологів він продемонстрував колегам сенсацію - собаку з ниркою, пересадженою на шию, яка успішно функціонувала вже понад пів року.

Отже, до своєї ключової операції Вороний підійшов не як авантюрист, а як людина, яка роками вивчала і вдосконалювала техніку судинного шва на тваринах. У 1931 році, незважаючи на свої наукові досягнення, його, вважаючи "неблагонадійним" учасником бою під Крутами, з престижного Харкова перевели до провінційного Херсона. Офіційно він отримав посаду головного лікаря обласної лікарні, але насправді це було своєрідне заслання, аби тримати його подалі від столичних поглядів.

Херсон, 3 квітня 1933 року: два дні, які поклали початок епосі трансплантології.

зображення: соціальні платформи

В той день у хірургічне відділення 1-ї Радянської міської лікарні в Херсоні доставили двадцятишестирічну жінку в стані, близькому до непритомності. Оксана Галушко, після сварки з чоловіком, який її залишив, вжила чотири грами нерозведеної сулеми — хлориду ртуті, яким тоді обробляли насіння. Ця отрута спричинила гостру ниркову недостатність: протягом чотирьох днів у жінки не спостерігалося виділення сечі. Тодішня медицина не мала ефективних методів лікування отруєння ртуттю.

Майже одночасно в ту саму лікарню з міської вулиці привезли непритомного шістдесятирічного чоловіка з переломом основи черепа. Він помер у приймальному покої. І тут Вороний ухвалює рішення, на яке наважився б далеко не кожен хірург того часу: використати нирку мерця, аби врятувати помираючу жінку. Проблема була в тому, що групи крові не збігалися: у пацієнтки - перша, у донора - третя. Вороний вважав, що кров реципієнтки, як універсальний донор, не викличе миттєвого відторгнення тканин - і за відсутності будь-якого іншого шансу вирішив ризикнути.

Операцію провели під місцевою анестезією. На стегні хворої сформували ложе для нирки, судини органа зшили за методом Карреля з артерією і веною стегна. Щойно наклали судинні шви - кровообіг у пересадженій нирці відновився, вона почала функціонувати самостійно.

Першу добу все виглядало обнадійливо. Але 5 квітня, приблизно через два дні після операції, настало різке погіршення, і о 21:40 пацієнтка померла... Тодішня наука ще не мала засобів боротьби з відторгненням чужорідних органів - на це людству знадобиться ще двадцять років і винайдення імуносупресивних препаратів.

Формально операція завершилася невдало, адже пацієнтку не врятували. Але по суті сталося дещо безпрецедентне - уперше в історії медицини людині пересадили цілий орган, узятий від трупа, і цей орган запрацював у новому тілі. До Вороного пересаджували шкіру, рогівку, окремі тканини. Цілий орган - ніколи.

"Замовчана сенсація": як світ дізнався про Вороного не від СРСР

Тут починається сюжет, до болю знайомий кожному, хто вивчав радянську науку: видатне досягнення власної країни радянська система замовчала. Довгий час у СРСР про операцію херсонського хірурга просто мовчали, хоча факт підтверджувався офіційними документами. Тому медична громадськість дізналася про подію не з радянських часописів, а з доповіді британських трансплантологів на Всесвітньому конгресі анестезіологів та реаніматологів - і з публікації в італійському журналі "Minerva Chirurgica" 1934 року, де констатувалося: трупна нирка включилась у кровообіг і почала самостійно функціонувати.

Цікаво, що препарат тієї ж пересадженої нирки все ще зберігається на кафедрі патологічної анатомії Харківського національного медичного університету. Це фізичний свідок операції, яка могла б зникнути в радянських архівах.

Ця перша спроба не стала останньою для Вороного: протягом наступних десятиліть він здійснив ще щонайменше п'ять пересадок нирки. Особливо запам'яталися чотири операції, проведені в 1949 році в Житомирі, коли він консервував нирки, взяті з трупів, на термін до 28 днів. Вороній використовував пересадку як метод "біостимуляції" при важких формах нефриту, тобто не лише як остаточну заміну органа, а як можливість дати шанс власним ниркам пацієнта на відновлення. На жаль, жодна з цих операцій не призвела до тривалого приживлення трансплантату, оскільки на той час у світі ще не вміли подолати імунологічний бар'єр відторгнення.

Наповнений, "вовчий квиток" і діяльність в якості уролога в районі.

Тим часом на хірурга, котрий нещодавно зробив відкриття світового масштабу, чекала доля, що стала типовою для непокірних українських інтелектуалів в СРСР. У Херсоні проти нього писали анонімні доноси, викликали на допити в ОГПУ — єдиним порятунком залишалася постанова місцевої влади 1934 року "Про захист тов. Вороного", яка, однак, не зупинила потоку наклепів.

Після цього настала черга Харкова, де він очолив кафедру, а також пережив німецько-радянську війну, яка заставила Вороного на захоплених територіях. Він надавав допомогу пораненим цивільним, а в 1941 році в окупованому Харкові здійснив операцію, пришивши дівчині, якій відрізало руку снарядом. Щоб врятувати свою родину від голоду, він переїхав до села, де спочатку працював звичайним лікарем, а згодом став хірургом у медсанбаті Червоної армії. Там він врятував життя сімдесяти пораненим бійцям кавалерійської дивізії, обманюючи ворога, представляючи їх як хворих на тиф. У 1943 році його захопили німці, коли він служив санітаром у пересувному шпиталі, але наприкінці грудня йому вдалося втекти і повернутися до своїх.

За сталінських часів сам факт перебування в німецькому полоні дорівнював підозрі у зраді. Формально Вороного минув фільтраційний табір, але після війни комуністичний режим видав йому фактичний "вовчий білет": заборонив працювати практикуючим хірургом і викладачем у Харкові. Людина, чиє ім'я вже фігурувало в західній медичній літературі як піонера трансплантології, наступні шість років працювала звичайним урологом Житомирської обласної лікарні.

Тільки в 1950 році, в значній мірі завдяки підтримці колишнього колеги, Вороного нарешті перевели до Києва, де він отримав посаду директора Інституту переливання крові та невідкладної хірургії. У цьому інституті він працював до свого останнього дня, 13 квітня 1961 року, і багато його наукових досліджень публікувалися з позначкою "секретно". Його поховали на Байковому кладовищі.

Хто насправді був першим: Вороний, близнюки Геррік і Нобелівська премія не йому

фото: Вікіпедія

У сучасній медицині ця відстань обговорюється досить чітко. Перша успішна пересадка нирки, що забезпечила тривале приживлення та виживання пацієнта, відбулася 23 грудня 1954 року в бостонській лікарні Peter Bent Brigham Hospital. Американський хірург Джозеф Мюррей здійснив пересадку нирки від одного з близнюків Геррік до іншого. Оскільки близнюки були генетично ідентичні, імунна система реципієнта не відторгала "чужий" орган, що стало запорукою успіху операції. За цю видатну роботу Мюррей отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини в 1990 році.

Але саме класична монографія Девіда Х'юма - того самого американського хірурга, який разом з Мюрреєм робив перші пересадки в Бостоні, - прямо визнає Вороного першим у світі, хто здійснив алогенну пересадку нирки людині. Це визнання повторюється і в сучасних наукових оглядах та міжнародних статтях, де підкреслюють, що саме роботу Вороного, збережену в архіві Академії медичних наук України, слід вважати відправною точкою клінічної трансплантології нирки. Різниця між ним і Мюрреєм - не в майстерності хірурга, а в двадцяти одному році розвитку імунології.

У цій розповіді є ще один сумний аспект, що ілюструє, як світ зазвичай сприймає Україну. У деяких західних наукових статтях цього хірурга продовжують називати "радянським" чи навіть помилково "російським", незважаючи на те, що він є етнічним українцем і брав участь у бою під Крутами за незалежність Української Народної Республіки. Протягом усього свого свідомого життя він стикався з репресивною системою радянської влади саме через свою "українськість". Цей випадок ілюструє, як визнання заслуг іноді супроводжується зневаженням національної ідентичності першовідкривача – ситуація, що болісно знайома в інших областях української науки та культури XX століття.

Сьогоднішні спогади

В Україні ім'я Вороного особливо шанують у Херсоні — саме в цьому місті відбулися ключові події його життя. Тут вулиця, яка раніше носила ім'я Клари Цеткін, була перейменована на честь Вороного. В українському Інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова, який продовжує справу, започатковану Вороним, його вважають основоположником даного напряму, про що свідчать численні наукові публікації.

У глобальній медичній літературі — від підручників з історії трансплантації до спеціалізованих журналів — 3 квітня 1933 року послідовно фіксується як перша в історії людства спроба пересадки цілого органу людині. Цього хірурга справедливо називають засновником клінічної трансплантології нирки, хоча визнання його заслуг відбулося переважно через багато років після його смерті.

Отже, залишається незвичайна і водночас глибоко українська історія: особа, яка внесла значний внесок у світову медицину, усе своє життя провела під пильним оком спецслужб через те, що в молодості підняла зброю проти радянської окупаційної влади. Хоча тоталітарний режим зрештою впав, нирка, пересаджена 3 квітня 1933 року хірургом Юрієм Вороним у Херсоні, досі зберігається в банці зі спиртом на кафедрі патологічної анатомії в Харкові. Вона стала безмовним свідком того дня, коли медицина вперше перетнула межу, яка раніше вважалася непереборною.