Чихуахуа несуть в собі генетичний код, властивий небезпечним хижакам: чи відображається це на їхній поведінці?

Дослідники раптово встановили, що серед предків чихуахуа, яких ми знаємо сьогодні, були агресивні хижаки з доколумбової ери в Америці.

Нове дослідження, опубліковане в Nature Communications, встановило, що у тілі чихуахуа прихована невелика частина генетичної спадщини койотів, пише УНІАН.

Зокрема, дослідники з Стенфордського університету перевіряли новий програмний алгоритм, створений для ґрунтовного аналізу генетичного походження різних видів. Під час цього процесу вони випадково виявили, що чихуахуа, на відміну від більшості інших порід собак, мають явно помітні сліди ДНК койотів. Вірогідно, ці гени потрапили в їхній геном ще до прибуття європейців на американські землі.

Вважається, що предки чихуахуа походять від течичі — маленької собаки-компаньйона, яку приручили тольтеки приблизно на початку першого тисячоліття. Ця порода згодом зникла з історії. Згідно з дослідженнями генетика Александра Іоаннідіса з Стенфордського університету, сучасні чихуахуа зберегли близько 4% свого генетичного матеріалу від тих собак, які існували до приходу європейців. В рамках цієї частини геному вчені виявили ще менші сегменти, що свідчать про давні схрещування місцевих собак із койотами.

Ще одним підтвердженням того, що ці генетичні фрагменти мають давнє походження, а не є наслідком нещодавнього схрещування, слугує родовід чихуахуа. Аналогічні ділянки ДНК були знайдені також у китайських чубатих собак, що свідчить про те, що обидві породи мають спільні еволюційні корені.

"Я припускаю, що ці фрагменти ДНК койотів походять від давніх контактів між собаками та койотами в Мексиці. Вони могли відбутися серед тварин, від яких згодом походять обидві сучасні породи", - зазначив Іоаннідіс.

Він зазначив, що всі домашні собаки походять від вовків, що мешкали в Старому Світі, в той час як койоти представляють зовсім іншу гілку еволюційного розвитку.

Історичні матеріали вказують на те, що схрещування койотів з місцевими собаками могло мати навмисний характер. Як зазначає Іоаннідіс, літературні джерела свідчать про наявність спеціально організованої програми селекції тварин у доколумбовій Мексиці.

Чи відображається це в поведінці?

Власники чихуахуа добре знають, що їхні улюбленці часом поводяться так, ніби є найнебезпечнішими хижаками. Тож може виникнути спокуса пояснити їхню відвагу диким походженням. Однак наука не поспішає підтверджувати такі припущення.

Навіть на перший погляд, така проста характеристика, як зріст, насправді є результатом складних генетичних процесів, підкреслив Іоаннідіс. Як і більшість крихітних собак-компаньйонів, чихуахуа отримали свої малі розміри завдяки специфічній генетичній мутації, що стримує ріст клітин. Протягом багатьох поколінь люди свідомо схрещували найменших представників породи, фіксуючи в них риси карликовості.

Така сама складність характерна і для поведінкових особливостей. "Оскільки ДНК койота становить лише одну десяту відсотка геному чихуахуа, її вплив на поведінку, якщо він узагалі існує, найімовірніше, незначний", - пояснив генетик.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу