Нелінійний розвиток. Дослідники підтвердили, що в Азії відбулося схрещування між Homo erectus та денисівцями.

Аналіз давніх білків із зубної емалі віком 400 000 років докорінно змінює уявлення про розселення та еволюцію предків людини. Науковці довели факт гібридизації між Homo erectus, денисівцями та сучасними жителями Азії й Океанії.

Протягом тривалого часу наукові уявлення про еволюцію людини були зображені у вигляді чіткого дерева, де вид Homo sapiens виник в Африці та без залишку витіснив усі архаїчні види, не здійснюючи жодного схрещування. Проте нове великомасштабне дослідження, проведене міжнародною командою вчених під керівництвом Цяомей Фу з Китайської академії наук та опубліковане в журналі Nature, остаточно поставило під сумнів цю концепцію.

Оскільки знайдені рештки Homo erectus занадто давні для збереження ДНК, дослідники застосували протеомний аналіз. Вони виділили давні білки із зубної емалі шести зразків віком близько 400 000 років, знайдених на території Китаю (зокрема в Чжоукоудяні, де раніше виявили викопні рештки "пекінської людини"). Емаль -- це найтвердіша тканина організму, що дозволяє молекулярній структурі амінокислот зберігатися значно довше, ніж генетичним ланцюгам.

Під час проведення аналізу було виявлено унікальну мутацію амінокислот, яка об'єднує східноазійських представників *Homo erectus* в окрему групу. Крім того, дослідники зафіксували ще один варіант білка, який є спільним для *Homo erectus* та денисівців. Це вказує на те, що *Homo erectus* мали генетичний обмін з денисівцями в Східній Азії через схрещування. Ця генетична спадщина збереглася у предків сучасних людей. Виявлений генетичний маркер присутній у 21% населення Філіппін та приблизно у 1% жителів Індії.

Такі факти свідчать про процес інтрогресії -- проникнення генів одного виду в генофонд іншого.

Отримані результати свідчать про те, що еволюційний процес людини не є простим набором ізольованих ліній, а радше представляє собою складну та заплутану мережу. Генетичне надбання сучасного людства можна вважати мозаїкою: Homo sapiens, які покинули Африку, містять близько 2% неандертальської ДНК, тоді як корінні народи Океанії та Австралії мають від 2% до 5% генетичного матеріалу від денисівців. Використання нового протеомного методу відкриє можливість для дослідження інших викопних видів, таких як Homo floresiensis, і, можливо, дасть змогу виявити нові аспекти нашого походження.