"Каразінський університет прогресує завдяки своїм людям і відданості своїй меті," - зазначила ректор Тетяна Кагановська.

Ректорка Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Тетяна Кагановська розповіла, як заклад пережив повномасштабне вторгнення і продовжує працювати у прифронтовому місті, зберігаючи при цьому поважні позиції у міжнародних рейтингах.

У червні цього року британська аналітична компанія Quacquarelli Symonds представила рейтинг QS World University Rankings 2027, який аналізує університети з різних куточків світу. У цій боротьбі за визнання змагаються як стародавні навчальні заклади з багатою історією, так і нові, сучасні університети. Відповідно до цього рейтингу, Харківський університет імені В.Н. Каразіна зайняв позицію в діапазоні 851-900 на глобальному рівні, зберігши при цьому друге місце серед вищих навчальних закладів України, яке він ділить із КПІ імені Ігоря Сікорського.

Ми мали нагоду поспілкуватися з ректоркою Каразінського університету Тетяною Кагановською, щоб з'ясувати, як у місті, що знаходиться поблизу фронту, забезпечують освіту високого рівня, залучаючи все більше абітурієнтів. Вона зазначила, що ключовими чинниками є люди та цінності, які об'єднують Каразінську спільноту, яка незважаючи на труднощі, продовжує свій розвиток.

Шановна пані Тетяно, давайте звернемо увагу на рейтинг QS. Три університети з України потрапили до світового топ-1000 закладів вищої освіти. Зокрема, це два київських та один харківський навчальний заклад. Які це має наслідки особисто для вас та для вашого університету?

Для мене та всієї спільноти Каразінського університету це є важливе визнання зусиль, які докладає наша університетська родина. За кожним пунктом міжнародного рейтингу стоять реальні люди – вчені, педагоги, студенти та співробітники, які щоденно вкладають свою працю у формування іміджу нашого університету. Саме їхня відданість, професіоналізм та відповідальність складають основу цього досягнення.

Особливої ваги це досягнення набуває сьогодні, коли Харків залишається прифронтовим містом, а університет живе й розвивається в умовах повномасштабної війни. Попри всі виклики, наша спільнота продовжує навчати, досліджувати, виконувати свою суспільну місію, реалізовувати міжнародні проєкти, підтримувати високу академічну якість і доводити, що справжній університет визначається насамперед людьми та цінностями, які їх об'єднують.

Рейтинг QS вважається одним із найпрестижніших міжнародних академічних рейтингів, тому присутність Каразінського університету серед найкращих установ вищої освіти на глобальному рівні має для нас велике значення. Особливо важливо, що показники академічної репутації та визнання серед роботодавців суттєво впливають на досягнуті результати. Це підтверджує високий рівень довіри до нашого університету з боку міжнародної академічної спільноти, партнерів та професіоналів у різних країнах світу.

Цей досягнення також свідчить про високий рівень роботи наших науковців. Каразінський університет продовжує активно публікувати результати своїх досліджень у престижних міжнародних журналах, залучатися до глобальних наукових ініціатив, а також розширювати співпрацю з університетами та науковими установами з усього світу.

Цей момент також слугує мені нагадуванням про важливість відповідальності. Високі місця в міжнародних рейтингах не є нашою метою, але вони яскраво демонструють, наскільки ефективно університет виконує свою місію: генерує нові знання, формує свідомих професіоналів, надає підтримку суспільству в нелегкі часи та гідно представляє Україну на світовій арені. У цьому я бачу основну цінність таких досягнень.

Давайте поговоримо про умови навчання. Каразінський університет не був релокований і залишається працювати у Харкові. Як вам вдається організувати освітній процес в умовах прифронтового міста?

У березні 2022 року це було спільне рішення адміністрації, факультетів, інститутів і всіх підрозділів університету. Каразінська спільнота одностайно вирішила залишитися в Харкові й відмовитися від релокації в більш безпечні регіони України. Це було непросте рішення, але воно було свідомим.

Незважаючи на всі виклики, з якими ми стикалися в перші місяці повномасштабної війни, коли бої розгорталися на околицях, а Харків піддавався постійним артилерійським обстрілам, ми усвідомлювали, що Каразінський університет є важливим символом міста. Протягом двох століть він відігравав ключову роль у формуванні інтелектуального, наукового і культурного середовища Харкова. Тож наше рішення залишитися мало не лише організаційний характер, а й глибоке соціальне значення. Для багатьох мешканців Харкова це стало важливим психологічним сигналом: місто продовжує жити, функціонувати, зберігаючи свою силу та надію на краще майбутнє.

Я часто наголошую, що Каразінський університет є оплотом свободи. Саме в його стінах завжди виникали нові ідеї, формувалася незалежна думка, а також виховувалися покоління людей, які справляли значний вплив на країну. Ми усвідомлювали, що якщо університет покине Харків, місто втратить частину своєї сутності. Тому ми вирішили залишитися. Каразінці не могли вчинити інакше.

У весняний період 2022 року навчальний процес здійснювався в основному в асинхронному форматі. Проте нам вдалося зберегти всі важливі цифрові ресурси університету, зокрема освітні, завдяки впровадженню хмарних технологій. Це дало можливість швидко перейти до повноцінного онлайн-навчання з синхронною взаємодією між викладачами та студентами.

Кризу неможливо подолати лише управлінськими рішеннями. Її долають люди, які довіряють одне одному, поділяють спільні цінності й розуміють, заради чого продовжують свою справу. Саме це дало Каразінському університету можливість не просто вистояти, а й зберегти свою якість, місію та розвиток.

Скільки студентів навчалося в університеті у лютому 2022 року? Чи надавали ви їм допомогу, які задачі тоді виконували?

На початок повномасштабного вторгнення в університеті навчалося майже 13 тисяч українських студентів і ще близько 4,5 тисячі іноземних. Працювали тисячі викладачів і співробітників. Але вже 24 лютого ми перестали мислити категоріями статистики. За кожною цифрою ми бачили конкретну людину - її безпеку, її родину, її майбутнє.

У перші години війни університет фактично став великим гуманітарним і координаційним центром. Ми організували гуманітарний штаб, який працював практично цілодобово. Потрібно було евакуювати студентів із гуртожитків, допомогти тим, хто залишився без транспорту, житла чи зв'язку, підтримати іноземних студентів, які опинилися далеко від своїх родин. Частину студентів буквально виводили рейками метро до залізничного вокзалу.

Водночас університетські гуртожитки стали прихистком для внутрішньо переміщених осіб. Це означало нові завдання - забезпечити людей теплом, харчуванням, медикаментами, найнеобхіднішими речами, організувати побут, підтримати тих, хто втратив дім. Наші співробітники працювали без вихідних, часто виконуючи те, що ніколи не входило до їхніх посадових обов'язків.

Одночасно ми обмірковували перспективи. Ми працювали над збереженням лабораторій, наукового приладдя, музейних експонатів, бібліотечних ресурсів та цифрової інфраструктури. Вже тоді стало очевидно, що війна не завершиться найближчим часом, тож необхідно було вжити всіх заходів, щоб університет не тільки витримав труднощі, а й зберіг свій науковий і освітній потенціал.

Дуже швидко ми відновили освітній процес. Спочатку працювали в асинхронному форматі, адже люди перебували в різних країнах і часових поясах. А вже з 28 березня 2022 року повернулися до повноцінного онлайн-навчання. Для нас було принципово важливо, щоб студенти не втратили можливість навчатися, а викладачі - продовжували працювати. Освіта з того часу теж стала проявом стійкості.

Я чітко пам'ятаю ті місяці. Кожен ранок розпочинався з найважливішого запитання: чи всі в безпеці, чи встигли зв'язатися один з одним, кому потрібна допомога. Лише після цього ми переходили до інших справ. Саме тоді я знову усвідомила, що університет виконує набагато більшу роль, ніж просто освітню. У важкі часи він перетворюється на центр довіри, взаємодопомоги, відповідальності та людської солідарності.

Мені здається, саме це і допомогло Каразінському університету вистояти. Не якийсь особливий алгоритм чи готовий план дій, а люди, які щодня брали на себе трохи більше відповідальності, ніж вимагала їхня посада. І саме з цієї відповідальності народжується справжня університетська спільнота.

Відомо, що Каразінський університет зазнав ушкоджень внаслідок обстрілів з боку Росії. Які масштаби цих ушкоджень?

Наслідки надзвичайно масштабні. З лютого 2022 року внаслідок постійних обстрілів Харкова та Харківської області пошкоджено або зруйновано 39 об'єктів університетської інфраструктури. Серед них - 8 навчальних корпусів, 9 гуртожитків, будівля Центральної наукової бібліотеки, Музей природи, спортивний корпус "НСЦ "Каразінський", Медичний комплекс, Ботанічний сад, філія ННІ астрономії, навчальні майстерні та Віварій. Постраждали також об'єкти відпочинкової інфраструктури - база "Фігуровка" та спортивно-оздоровчий табір "Буймерівка". Лише з початку 2025 року пошкоджено ще 9 об'єктів університетської інфраструктури.

За попередніми підрахунками, збитки, що виникли внаслідок пошкодження та знищення матеріально-технічної інфраструктури університету, оцінюються в 4,6 мільярда гривень. Екологічні втрати, завдані закладу, перевищують 7,5 мільярда гривень. У зв'язку з руйнуванням будівель, ушкодженням унікального лабораторного обладнання та інших матеріальних цінностей відкрито 37 кримінальних справ. Загальна вартість втрат і пошкоджень обладнання та техніки перевищує 67 мільйонів гривень.

Проте, розглядаючи ці дані, слід усвідомити, що вони лише відображають матеріальні втрати. За кожним зруйнованим будівлею стоять роки зусиль багатьох поколінь науковців, викладачів і студентів, унікальні наукові колективи, дослідницьке обладнання, музейні колекції та простори, в яких формувалася університетська традиція.

Попри значні втрати, наш університет не зупинив свою діяльність жодного дня. Ми невпинно продовжуємо навчання студентів, здійснюємо дослідження, розвиваємо міжнародні партнерства і вже зараз плануємо відновлення. Для нас відновлення – це шанс створити сучасний університет, який відповідатиме викликам майбутніх десятиліть, зберігаючи при цьому нашу історію, академічні традиції та місію.

А що стосується вас особисто? Надходили відомості, що ваш житловий будинок також зазнав руйнувань. Чи розглядаєте можливість переїзду в більш захищене місце?

Ні, ми з чоловіком Олександром свідомо прийняли рішення залишитися в Харкові. Він також каразінець, людина, глибоко пов'язана з університетом і нашою спільнотою. Від перших днів повномасштабного вторгнення він активно долучився до вирішення гуманітарних питань і підтримки людей.

Це рішення стало для мене внутрішнім покликом. Я глибоко впевнена, що в найскладніші моменти лідер повинен бути разом із своєю командою, розділяючи з нею всі виклики, тривоги, надії та щоденні зусилля. Я ніколи не думала, що зможу управляти університетом дистанційно, під час коли наші студенти, викладачі та працівники залишаються в Харкові.

У часи криз особливо важливою є сама присутність. Не тому, що одна особа може вирішити всі труднощі, а тому, що вона здатна надати іншим відчуття підтримки. Коли колеги або випускники ділилися зі мною словами: "Коли ми бачимо ректора поруч, відчуваємо спокій", я усвідомлювала, що наше рішення залишитися було вірним.

Війна торкнулася й моєї родини. На Великдень 2024 року керована авіабомба зруйнувала наш будинок і сусідні оселі. На щастя, ніхто не загинув. У той момент нас не було вдома. Проте в момент вибуху я була за 50 метрів від дому і це буквально врятувало життя.

Після пережитих подій неминуче починаєш інакше дивитися на багато аспекті життя. Розумієш, як швидко може зруйнуватися все матеріальне, і усвідомлюєш, що справжньою цінністю є люди, взаємодопомога, довіра та можливість бути разом. Будівлю можна відновити, але значно важливіше зберегти спільноту, людську гідність і надію на краще майбутнє.

Це, безумовно, є важливим висновком останніх років. Стійкість не формується лише з відваги окремої особи. Вона виникає з єдності, коли люди допомагають одне одному, зберігають почуття відповідальності та продовжують努力 заради спільного майбутнього. Саме ця підтримка надає нам сили жити, працювати та розвивати університет навіть у найгірших обставинах.

Чи відчували ви страх?

Звичайно, було страшно. Думаю, не знайдеться людини, яка пережила перші місяці повномасштабної війни в Харкові й скаже, що не відчувала страху. Страх - це природна реакція на небезпеку. Інше питання - що ми робимо зі своїм страхом. Чи дозволяємо йому визначати наші рішення, чи знаходимо в собі сили продовжувати діяти.

Ситуація в Харкові була надзвичайно напруженою - і психологічно, і фізично. Ми всі жили в умовах постійної невизначеності. Проте коли студенти, викладачі, випускники бачили, що університет працює, що його керівництво залишається в Харкові, це ставало своєрідним сигналом: ми вистояли, ми продовжуємо жити й розвиватися, ми віримо в наше місто.

Мені здається, що університети мають особливу місію в часи випробувань. Вони покликані підтримувати суспільство, зберігати тяглість культури, бути простором, де народжується надія на майбутнє. Тому для мене було важливо, щоб Каразінський залишався в Харкові не лише фізично, а й символічно.

Каразінський університет – це душа Харкова. Він повинен продовжувати існувати, надихати нас та нагадувати, що навіть у найскладніші моменти життя не зупиняється.

Ви вперше в історії очолили Каразінський університет, здобувши перемогу на виборах у 2021 році. Цей рік завершує ваш п’ятирічний контракт. Чи маєте намір знову висувати свою кандидатуру на посаду ректора?

Цього року в Каразінському університеті плануються вибори ректора, і я вирішила знову висунути свою кандидатуру.

Для мене це рішення пов'язане не стільки з посадою, скільки з відповідальністю. Я очолила університет влітку 2021 року, лише за кілька місяців до повномасштабного вторгнення. Відтоді весь мій ректорський термін минув в умовах війни. Разом із нашою спільнотою ми пережили надзвичайно складний період і водночас змогли не просто зберегти університет, а забезпечити його розвиток. Тому сьогодні я відчуваю відповідальність завершити процеси, які були розпочаті, і продовжити рух уперед.

Цілком можливо, що це виглядає трохи пафосно, але я щиро вважаю це своєю місією. Не тому, що вважаю себе незамінною особою, а з тієї причини, що переконана: людина, яка пройшла через найскладніші випробування разом з університетом, зобов'язана докласти всіх зусиль, щоб сприяти його переходу на новий етап розвитку.

Чесно кажучи, мене ніколи не надихала сама думка залишитися в історії як перша жінка-ректор Каразінського університету за понад 220 років його існування. Значно важливіше для мене, щоб через роки говорили про інше: що в один із найскладніших періодів своєї історії Каразінський університет вистояв, зберіг себе і став сильнішим.

Війна принесла багато втрат і болю, але водночас вона дуже чітко показала справжню цінність людей і спільнот. Я добре пам'ятаю перші місяці вторгнення, коли на телефон надходили повідомлення: "Вибачте, я поїхала", "Вибачте, я поїхав". І я ніколи нікого не засуджувала за цей вибір. Кожен рятував себе і своїх близьких так, як вважав за потрібне.

Проте поруч з нами залишилися ті, хто свідомо обрав продовжувати свою діяльність на благо університету та Харкова. Завдяки цій команді ми сьогодні втілюємо проєкти, які ще кілька років тому видавалися непідйомними. Ми формуємо сучасні освітні простори, підтримуємо як студентів, так і співробітників, розвиваємо міжнародні зв’язки, оновлюємо лабораторії та залучаємо фінансування для науки й освіти.

Одним із найважливіших аспектів нашої роботи є те, що ми підтримуємо найвищі стандарти в освіті та наукових дослідженнях. Це підтверджується успіхами наших студентів та викладачів, а також присутністю Каразінського університету у шанованих міжнародних і національних рейтингах. Проте, для мене найбільшим досягненням є те, що навіть у складні часи війни молодь обирає Каразінський, довіряючи нам своє майбутнє, а наші випускники залишаються частиною великої університетської спільноти.

Саме через це майбутнє я готова й надалі докладати зусиль у своїй роботі.

Скільки зараз студентів навчається в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна?

Якщо розглядати кількість студентів, то найбільш точні дані кожен навчальний заклад отримує у грудні, коли випуск магістрів ще не відбувся. На кінець минулого року загальна кількість студентів та інтернів у Каразінському університеті перевищувала 16 тисяч.

Але для мене набагато важливіші не лише цифри, а ті люди, які стоять за ними. Наші студенти представляють покоління, яке виросло в надзвичайно складних обставинах. Вони пережили пандемію, масштабну війну, постійні повітряні тривоги та вимушені переселення. І незважаючи на всі ці випробування, вони не втратили прагнення до навчання, досліджень, особистісного розвитку та побудови свого майбутнього в Україні. Це надзвичайно сильні, зрілі та мотивовані молоді люди.

Студенти є рушійною силою університету. Вони ставлять запитання, прагнуть знайти нові відповіді та створюють атмосферу креативності й прогресу. У їхніх руках лежить формування майбутнього України після перемоги — в сферах науки, медицини, освіти, підприємництва, державного управління та культури. Тому вклад у студентів — це вклад у майбутнє нашої країни.

І я щиро вдячна нашим студентам за їхню довіру, вірність і любов до Каразінського університету. Попри всі труднощі вони свідомо обирають навчатися саме тут, залишаються частиною нашої академічної спільноти, підтримують університет і один одного. Для мене це не лише показник високої репутації університету, а й велика відповідальність. Ми повинні зробити все, щоб ця довіра була виправданою, а кожен студент мав можливість реалізувати свій талант і свій потенціал.

Чи продовжують іноземні студенти навчання в українських університетах, незважаючи на війну?

Так, у Каразінському університеті навчаться студенти з інших країн. Хоча їхня кількість зменшилася порівняно з періодом до повномасштабного вторгнення, вони все ще залишаються з нами, і це має для нас велике значення. Ми активно працюємо над тим, щоб Каразінський продовжував залишатися частиною світового академічного простору.

Зарубіжних студентів в першу чергу залучає високий рівень освіти, міжнародна репутація університету, його місце в глобальних рейтингах, а також акцент на наукових дослідженнях і міжнародному співробітництві. Проте не менш значущою є й атмосфера Каразінського, що поєднує академічну свободу, взаємну повагу та підтримку.

Як змінився рівень підготовки студентів? Чи влаштовує вас якість навчання у першокурсників?

Що стосується підготовки першокурсників, то вона, без сумніву, має різний рівень - це типово для будь-якого великого університету. Однак я помічаю найважливіше: це їхня мотивація. Сучасні студенти мають різний освітній бекграунд, але їх об'єднує бажання вчитися, розвиватися та знайти своє місце в швидко змінюваному світі.

Це, безумовно, є ключовим для нас. Ми вбачаємо у наших студентам-першокурсниках величезні можливості та відчуваємо обов'язок зробити все можливе, щоб ці можливості були повністю реалізовані.

Які спеціальності користуються найбільшим попитом?

Каразінський університет здійснює підготовку фахівців за 47 спеціальностями з десяти галузей знань. Найбільшим попитом серед вступників, природно, користуються ті напрями, які є найбільш затребуваними в суспільстві. Це менеджмент, маркетинг, психологія, міжнародні відносини, комп'ютерні науки, кібербезпека та захист інформації, філологія (англійська мова та література), право, стоматологія, медицина.

Водночас для нас важливою стратегічною задачею є посилення інтересу до природничих спеціальностей. Саме тут Каразінський університет має потужні наукові школи, які відомі далеко за межами України. Ми системно працюємо над тим, щоб підвищувати привабливість цих напрямів ще на етапі шкільної освіти, показуючи, що природничі науки сьогодні - це основа технологічного розвитку, інновацій і майбутніх відкриттів.

Сучасні освітні простори, зокрема "Музей науки", що був заснований за підтримки Малої академії наук України в рамках освітньо-наукового комплексу "Ландау", виконують важливу роль у популяризації науки серед учнів та майбутніх абітурієнтів. Ці ініціативи надають молоді можливість спостерігати науку не як статичну дисципліну, а як динамічний процес, що включає дослідження, експерименти та шлях до глибшого розуміння навколишнього світу.

Для Каразінського університету важливо не лише реагувати на попит, а й формувати його. Через якісну освіту, сильні наукові школи та культуру мислення, яка допомагає студентам обирати професію усвідомлено й відповідально.

Як сьогодні змінюється роль університету в суспільстві?

Сучасний університет вже не може бути лише закладом, де студенти отримують дипломи. Ця традиційна концепція поступово стає історією, і це особливо помітно в Україні, зокрема в Харкові, у часи війни.

Тривалий час університет вважався етапом у житті: вступив у сімнадцять, здобув диплом і пішов працювати. Однак сучасний світ давно вийшов за рамки цієї концепції, а війна лише прискорила ці зміни. Нині університет повинен стати місцем, куди люди можуть повертатися в різні етапи свого життя — для отримання першої професії, зміни фаху, підтримки після втрат, реалізації власних ідей, проведення досліджень або просто для відчуття спільноти.

Університет є свого роду з'єднуючою ланкою - між поколіннями, між наукою і суспільством, між досвідом і молоддю, між людиною і її майбутнім. І саме такі мости сьогодні особливо потрібні Україні.

Війна яскраво продемонструвала, що університет є спільнотою, яка несе набагато більшу відповідальність, ніж лише освітні чи наукові обов'язки.

Яке значення мають нові соціальні спільноти, зокрема ветерани та місцеві громади, в цьому контексті?

Сьогодні до університету завітають ветерани та ветераночки, які повернулися з фронту і прагнуть знайти нові професійні можливості, а також відновити свої сили через навчання. Разом із ними приходять їхні сім'ї, представники громадських організацій, психологи та соціальні працівники, які намагаються адаптуватися до нових умов і навчитися працювати в сучасних реаліях.

Університет повинен стати для них простором, де панують знання, довіра та підтримка. Саме тому ми активно розвиваємо Центр для ветеранів. На сьогоднішній день ми створили 87 освітніх програм, орієнтуючись на потреби ветеранів, а також підготували 354 фахівців для супроводу ветеранів з 11 областей України. Наша діяльність також охоплює співпрацю з громадами, зокрема з прифронтовими, як, наприклад, Циркунівська громада.

Але є ще один принцип, без якого неможливо побудувати дієву ветеранську політику: "Нічого про ветеранів без ветеранів". Ми не можемо ухвалювати рішення за людей, чий досвід війни змінив їхнє життя. Ми маємо слухати, залучати й працювати разом. Саме ветерани й ветеранки найкраще знають, які знання, сервіси та можливості потрібні для успішного повернення до цивільного життя. Їхній голос має бути визначальним у формуванні освітніх програм, університетських сервісів і державних рішень.

Для Каразінського університету ветеран виступає як партнер, фахівець та носій безцінного досвіду, здатний збагачувати академічне середовище, формувати інноваційні підходи до навчання, лідерства, відповідальності та суспільного служіння.

Повернення ветеранів до мирного життя відображає зрілість суспільства в цілому. Університети повинні займати активну роль у цьому процесі, сприяючи формуванню такої зрілості. Завдяки освіті, співпраці, визнанню досвіду захисників та спільній відповідальності за майбутнє нашої країни, вони можуть стати важливими партнерами у цій справі.

Взаємодія з громадами є надзвичайно важливим аспектом нашої діяльності. Університет повинен слугувати не лише студентам, а й тим спільнотам, з якими він співпрацює. Громадам вкрай необхідні професійні знання, освітні програми, ефективні управлінські рішення, аналітичні дослідження, підготовка фахівців та психологічна підтримка. Ми усвідомлюємо свою місію у тому, щоб співпрацювати з ними, а не виконувати їхні обов'язки.

Яскравим прикладом є Близнюківська громада. Завдяки залученню експертів з університетів, їй вдалося реформувати систему охорони здоров'я та збудувати сучасний медичний центр, залучивши кваліфікованих спеціалістів, підготовлених в Каразінському університеті.

А як щодо ментального здоров'я?

Так, безумовно, це ще один важливий аспект. Ми існуємо в умовах тривалого стресу, і університет повинен бути не лише навчальним закладом, а й безпечним простором для психічного здоров'я. Каразінський університет активно бере участь у програмі "Ти як?", що реалізується під патронатом Олени Зеленської. У нашому університеті функціонує один із перших в Україні Центрів ментального здоров'я, який щороку проводить більше 1500 консультацій.

Ми прагнемо сприймати кожну людину в її цілісності – не лише в ролі студента чи працівника, а як особистість з власним життєвим досвідом, переживаннями, силами та мріями. Саме тому інклюзивність, безперешкодність, підтримка, а також культура поваги є не просто елементами освіти, а її основою.

Ми перебуваємо в епоху, коли індивід протягом свого життя неодноразово змінює професії та повертається до навчання. Відтак, університет повинен перетворитися на простір безперервного навчання — місце, куди люди приходять за новими знаннями та новими ідеями.

Яка соціальна роль університету?

На мою думку, основна соціальна мета університету полягає у наданні підтримки всім, хто цього потребує, особливо під час криз та викликів. Він має активно взаємодіяти з громадами, ветеранами, бізнесом та державними структурами, створюючи атмосферу довіри та можливостей для відновлення.

Якщо університет може бути підтримкою для людини в ключові моменти її життя — під час вибору, втрати, відновлення чи пошуків нових шляхів, то він дійсно виконує свою основну мету. У такому випадку, він перетворюється на простір, куди люди звертаються для саморозвитку, допомоги іншим і створення майбутнього для своєї країни.