Колиска існування. Давні вершини Антарктиди, можливо, сприяли розвитку біосфери.

Нове дослідження показало, що давно зруйновані найдавніші гори під крижаним щитом Антарктиди могли відіграти фундаментальну роль в еволюції складних форм життя та накопиченні кисню.

У безмежних засніжених просторах Антарктиди приховані залишки стародавніх гірських систем, які були повністю знищені ерозією мільйони років тому. Хоча від них залишилися лише сліди, ці втрачені вершини можуть відкрити багато важливих таємниць минулого нашої планети.

Відповідно до свіжого дослідження, опублікованого в журналі Earth and Planetary Science Letters, зниклі гірські хребти, ймовірно, мали вирішальне значення для еволюції складних форм життя на планеті, виступаючи каталізаторами масштабних біологічних трансформацій.

Перед початком цього дослідження реальні масштаби, розміри та походження прихованих структур Антарктики залишалися загадкою через потужний льодовиковий шар. У пошуках відповідей на ці питання, команда дослідників на чолі з Бей Ченом з Німецького центру наук про Землю (GFZ) та Іеном Г. Кемпбеллом з Австралійського національного університету провела детальне вивчення мікроскопічних мінеральних частинок. Ці кристали виникли внаслідок ерозії давніх гір під впливом вітру та води, а згодом були перенесені в океанічні відклади, що оточують крижаний континент. Щоб встановити їхнє походження, вчені здійснили ретельне датування 1712 зерен циркону, виявлених у морських осадках.

Цей природний мінерал надзвичайно корисний для геологів, оскільки уран, що міститься в ньому, розпадається з постійною швидкістю. Це дозволяє вченим із високою точністю визначити час кристалізації циркону. Аналіз показав, що більшість зерен утворилася в період від 650 до 450 мільйонів років тому -- саме тоді активно формувався суперконтинент Гондвана. Цей давній гігант об'єднував сучасну Антарктиду, Південну Америку, Африку, Аравійський півострів, Індію, Австралію та Мадагаскар в єдиний величезний материк. Порівнявши антарктичні циркони з мінералами, знайденими в інших місцях, автори з'ясували, що ці камені походять із глибоких шарів гірських систем гімалайського типу. За словами вчених, супергори Гондвани були найбільшою мережею надвисоких гір в історії нашої планети.

Особливу увагу привертають наслідки руйнування цих величезних гірських вершин. Вода і лід активно руйнували породи, вимиваючи величезні обсяги піску та мулу в океан. Водночас ці процеси забезпечували надходження важливих поживних речовин, що сприяли масовому розмноженню фотосинтезуючих мікроорганізмів — основи морського харчового ланцюга. Ці мікроби генерували величезну кількість кисню. Проте для його накопичення в атмосфері було недостатньо просто виділення: частина органічного вуглецю повинна була бути надійно ізольована (захоронена), перш ніж знову вступити в реакцію окиснення. Осадові матеріали, змиті з гір, ідеально виконали це завдання, затримуючи вуглець і дозволяючи кисню масово накопичуватися в атмосфері Землі. Дослідники впевнені, що співпадіння періоду активного горотворення з найбільш драматичним етапом еволюції життя не є випадковим.