2200-річний римський корабель відкрив нові горизонти в дослідженні давніх технологій суднобудування.

Археологи отримали нові відомості про методи будівництва та ремонту кораблів в епоху Римської республіки завдяки аналізу залишків судна, що потонуло приблизно 2200 років тому поблизу сучасного узбережжя Хорватії. Найбільш несподіваною знахідкою для дослідників виявилося не вантаж, а гідроізоляційне покриття, в якому вдалося виявити частинки пилку.

Цю інформацію опублікувало видання Popular Science.

Мова йде про затоплений корабель Іловик-Паржине 1, який був виявлений археологами у 2016 році. Судно транспортувало деревину та амфори — стародавні ємності для зберігання вина. Причини його загибелі поки що залишаються невизначеними.

Дослідження в археології зазвичай не зосереджуються на органічних гідроізоляційних матеріалах, хоча вони здатні надати цінну інформацію про еволюцію морських технологій. Захисний шар, який наносили на судно, фіксує пилок у своїй клейкій структурі, схоже на те, як деревна смола утримує дрібні частинки. Це дало можливість вченим визначити місця, де могли будуватися та ремонтуватися кораблі, а також їхні маршрути.

У ході дослідження наукова команда здійснила аналіз десяти зразків покриття судна. Для цього були застосовані структурний, молекулярний та пилковий методи дослідження. Отримані результати виявили так званий "молекулярний слід" гідроізоляційного шару: у всіх зразках основним елементом виявилася нагріта смола хвойних порід або хвойний дьоготь, відомий також як пек.

У одному з досліджуваних зразків науковці виявили нову комбінацію — суміш бджолиного воску і дьогтю. У давньогрецькому суднобудуванні цей матеріал мав назву зопісса. Дослідники зазначають, що про застосування смоли та бджолиного воску згадував ще римський автор і натураліст Пліній Старший у своїй роботі "Природна історія". Знахідка цієї суміші на кораблі свідчить про те, що схожі технології були також поширені в Адріатичному регіоні.

Згідно з думкою вчених, використання зопісси може служити підтвердженням гіпотези, що корабель був збудований в античному Брундізії, яке сьогодні відоме як італійське місто Бріндізі. У той час цей район мав міцні зв'язки з грецькими колоніями на материковій частині Італії.

Дослідження пилку також підтвердило цю гіпотезу. Вірогідно, частина покриття була нанесена в околицях Брундізія. Інші шари, за припущеннями вчених, могли бути нанесені вже на північно-східному узбережжі Адріатики, в зоні, де врешті-решт стався інцидент з кораблем.

Пилок у покритті походив з різних природних регіонів. У ньому виявлено сліди рослин, які характерні для лісів із падуба та сосни, а також чагарників з оливковими і ліщиновими деревами, а також зон, де росте вільха, ясень, ялиця та бук. Деякі з цих рослин є типовими для середземноморського та адріатичного узбережжя.

Дослідники також виявили, що судно, ймовірно, проходило декілька етапів ремонту або повторного покриття. Загалом, на кораблі могло бути нанесено чотири або п’ять шарів гідроізоляції в різні періоди. Одночасно один і той же шар застосовувався на кормовій та центральній частинах, тоді як на носі – використовувалися щонайменше три різні партії матеріалу. Це може свідчити про проведення послідовних ремонтів протягом експлуатації судна.

За словами науковців, результати дослідження дають змогу краще зрозуміти навігаційні маршрути античних суден. Вони вважають, що корабель курсував між західним узбережжям Адріатики, де його, ймовірно, збудували та вперше покрили захисним шаром, і східним узбережжям, де він міг проходити ремонт. Також не виключені переміщення між південними та північними ділянками цього узбережжя протягом усього терміну служби судна.

Нагадуємо, що раніше ми інформували про те, як під час археологічних розкопок у стародавньому поселенні Віндонісса в Швейцарії були знайдені залишки найстарішого римського військового табору, а також унікальний обвуглений хліб, що налічує 2000 років.