Смертельна епідемія з минулого. В Йорданії вивчили масове поховання людей, які стали жертвами чуми за часів Юстиніана.

Команда дослідників з Університету Південної Флориди (США) вивчила масове поховання, знайдене в місті Джераш (Йорданія). Це поховання датується епохою Юстиніанової чуми, яка спустошила Візантійську імперію в 541 році.

Дослідження очолив доцент Рейс Х. Ю. Цзян з коледжу охорони здоров'я. У складі команди були експерти з антропології, молекулярної медицини та історії, які проаналізували перший задокументований спалах бубонної чуми в регіоні Середземного моря.

На відміну від раніше проведених досліджень, які зосереджувалися на збуднику захворювання, бактерії Yersinia pestis, ця робота мала на меті заглибитися в переживання та долі людей, що жили в місті, яке переживало кризу.

"Ми хотіли вийти за межі ідентифікації патогену та зосередитися на людях, на яких він вплинув, ким вони були, як вони жили та як виглядала пандемічна смерть усередині справжнього міста", -- сказав Цзян.

До цього часу вчені виявили безліч можливих чумних поховань, що відносяться до візантійської доби, проте саме в Джераші вдалося вперше генетично та археологічно підтвердити наявність цієї хвороби. За короткий проміжок часу сотні людей були поховані разом, швидко скидаючи тіла на залишки кераміки в занедбаній зоні міста.

Дослідження ДНК загиблих виявило важливий аспект життя людей того часу. Встановлено, що в масовій могилі поховані члени надзвичайно активної групи населення. Ці особи зазвичай багато подорожували по регіону, проте спільна трагедія змусила їх об'єднатися в одному місці. Смертельна криза висвітлила приховані соціальні зв'язки, які важко було б виявити на звичайних кладовищах.

Автори дослідження, результати якого були опубліковані в Journal of Archaeological Science, підкреслюють, що щільно населений міста, активні міграції населення та екологічні зміни відігравали роль у розповсюдженні інфекцій так само, як і сьогодні. Аналіз стародавніх криз дозволяє експертам глибше усвідомити характер сучасних загроз.

"Поєднуючи біологічні докази з тіл з археологічним середовищем, ми можемо побачити, як хвороба впливала на реальних людей у їхньому соціальному та екологічному контексті. Це допомагає нам розуміти пандемії в історії як пережиті події людського здоров'я, а не просто спалахи, зафіксовані в тексті", -- сказав Цзян.